Росія або стане пусткою, або її врятують китайці

Наприкінці лютого глава Мінекономрозвитку Росії Герман Греф виступив із несподіваною заявою: план, про який свого часу так багато говорив президент Росії Володимир Путін — до 2012 року подвоїти валовий внутрішній продукт країни, — не буде виконано. Особисто Греф не збирався саботувати розпорядження президента. Він просто з конкретними викладками пояснив, що зробити це (тобто щорічно підвищувати ВВП на 7%) країна просто не в змозі. У буквальному значенні цього слова. Втілити плани президента в країні просто буде нікому — зменшується кількість робочих рук. За даними міністра, чисельність працездатного населення Росії у 2006 році знизиться на 300 тисяч, у 2007-му — на 370 тисяч, а в 2008 році — на 538 тисяч чоловік. Далі він, мабуть, побоявся прогнозувати, адже потім лік піде на мільйони. Та й це лише вершина айсберга величезної демографічної проблеми, яку Росія починає сьогодні усвідомлювати. Однак наразі не знає, як із нею боротися. Шляхи порятунку для Росії тим часом уже придумали китайці.

За переписом 2002 року, коли в Росії жило 145 мільйонів чоловік (нині їх уже менше), приблизно на одну тисячу працездатних громадян Росії припадає понад 600 осіб непрацездатного віку. Надалі це співвідношення буде збільшуватися не на користь працездатних, і до середини століття на одного працюючого припадатиме два утриманці (причому це будуть в основному старі люди).

Герман Греф вбачає вирішення проблеми в залученні до країни робочих рук з-за кордону. Для цього насамперед потрібно скасувати квотування чисельності мігрантів для роботодавців росіян і взагалі лібералізувати міграційне законодавство, яке тільки восени минулого року було в Росії серйозно посилене стараннями пропрезидентських фракцій Думи. На початку жовтня депутати внесли поправки в Кодекс про адміністративні правопорушення, які передбачають багатократне підвищення штрафів за порушення міграційного законодавства. Народні обранці тоді, вочевидь, послухалися тих, хто вважає, що через гастарбайтеров росіяни лише втрачають в економічному плані (до 3 млрд. дол. на рік). Представник Руху проти нелегальної імміграції (а в Росії є й такий!) Олександр Бєлов у відповіді міністру Грефу заявив: «Навіть після спрощення процедур в’їзду висококваліфіковані фахівці до нас усе одно не поїдуть. У країну з нашим рівнем життя прагнуть лише ті, хто живе ще гірше». Якщо ж спробувати залучити, як рекомендує, наприклад, член комітету Держдуми з природних ресурсів і природокористування Віктор Алксніс, лише «етнічно близькі людські ресурси» із країн СНД та Балтії, це однак потребуватиме чималих економічних стимулів і навряд чи сподобається «корінним» росіянам. Проте Алксніс вважає, що при такому селективному доборі робочої сили вдасться уникнути загострення відносин на міжетнічному грунті й водночас дати Грефу необхідний резерв робочих рук. На думку депутата, у країнах по периметру кордонів Росії живе приблизно 28 мільйонів громадян тих національностей, які мають на території РФ національно-державні утворення. Крім росіян, це татари, осетини, башкири, мордва, чуваші. «Це величезний резерв», — підкреслив депутат. Тому він став одним із жорстких критиків прийнятих восени законів, охрестивши їх «людожерськими».

Загальна демографічна картина нинішнього становища Росії близька до апокаліптичної, вважають експерти. Через зниження рівня народжуваності й зростання смертності різниця між кількістю мертвих і народжених росіян щорічно становить від 900 тисяч до мільйона. Ось чому в доповіді ООН за 2003 рік зазначено, що, за песимістичним варіантом, чисельність населення Росії до 2050 року становитиме 96 мільйонів 84 тисячі чоловік, а за оптимістичним — 113 мільйонів 137 тисяч чоловік. Цікаво, що російський Держкомстат налаштований ще песимістичніше і, спираючись на свої підрахунки, повідомив: на початок 2011 року населення країни становитиме в середньому 138,2 мільйона чоловік. До 2050 року в Росії житиме від 75 до 100 мільйонів чоловік.

Греф не сказав, де потрібно шукати робочі руки, але це очевидно для всіх росіян — вони знають і водночас бояться, що цим місцем стане Китай.

Відразу відкинемо гасло з російської преси про «жовту загрозу». Китай нині лише розпочинає експансію в Росію, але зовсім не людьми. Хоч це може комусь здатися, оскільки осіб із характерною азіатською зовнішністю в транспорті та на вулицях російських міст побільшало. Однак з упевненістю можна сказати, що, по-перше, Китай — єдина країна, яка справді здатна допомогти Росії у вирішенні демографічної кризи своїми людьми. Крім того, китайці, а точніше — влада в Пекіні вже має досить чітко продуману й затверджену на державному рівні стратегію, а крім того, й ідеологію того, як «підкорити» Росію.

На перший погляд, складається враження, що китайці просто чекають того часу, коли росіяни відкриють кордони й звернуться до них із проханням надіслати якнайбільше робочих рук. Очікування це триває вже не одне десятиріччя і досі принаймні виражалося в кількох офіційних проханнях китайського керівництва (у рамках переговорів про вступ Росії у СОТ) відкрити для китайських працівників російський ринок праці. Переговори завершилися минулої осені, під час епохального візиту до Пекіна Володимира Путіна. Нагадаємо, що тоді були підписані домовленості, які вразили всіх, — про передачу Китаю спірних островів на р.Амур, проте росіяни так і не пішли на задоволення вимог китайців щодо експорту робочої сили й полегшеного візового режиму.

Проте навіть без такої несподіваної милості російського президента (дочка якого вже завбачливо вивчає китайську мову) китайці цілком вільно почуваються не лише на Далекому Сході та за Уралом, а й у Москві. Китайська експансія в Росію сьогодні — це передусім економічне завоювання китайським товаром російського ринку. Так, саме тут Китай збуває далеко не найкращі свої товари, проте у співвідношенні «ціна—якість» вони цілком задовольняють попит місцевих споживачів, не розбещених якістю вітчизняних товарів і не спроможних заплатити великі гроші за продукцію фірм Європи і Японії. Тим самим попутно китайці вже сьогодні роблять неконкурентоспроможними товари цілих галузей в економіці Росії.

Але й це частина лиха. Росія вибрала у відносинах із Китаєм шлях, який вважають для себе небезпечним решта розвинених країн «великої вісімки». Тоді як інші країни прагнуть розмістити в Піднебесній свої виробництва машин, комп’ютерів тощо, які стали витратними в Європі й Америці, — Росія не лише не робить таких кроків; в обмін на китайський ширвжиток вона дедалі чіткіше стає сировинним придатком Китаю, якому самому потрібні ресурси, енергія для виробництва дедалі більшої кількості товарів із написом Made in China.

Поки що основний інтерес нечисельної, але досить добре організованої китайської громади в Росії концентрується на роздрібній торгівлі, проте безперечно — рік у рік зростає частка китайських компаній у лісозаготівлі та вивезенні деревини на Далекому Сході. Паралельно з деревиною, китайці варварськими методами заготовляють у Росії лікарські трави, знищують рідкісні види тварин. Це може здатися дрібницею, проте інтерес до російських ресурсів виявляється і в закупівлі брухту, а також у зацікавленні в будівництві нового магістрального нафтопроводу від сибірських родовищ до китайського міста Дацін, де розміщуються основні китайські нафтопереробні заводи. За іронією долі, контракт про будівництво труби був підписаний китайцями з ЮКОСОМ, і саме російська влада, знищивши компанію Ходорковського, позбавила китайців вигідної угоди. Проте рано чи пізно така труба з’явиться, адже китайці не відмовилися від цього проекту. Китаю дедалі більше потрібна нафта, і тому сталеві нитки нафтопроводів уже тягнуть до нього з центрально-азіатських республік колишнього СРСР. У принципі, він здатний спожити будь-який обсяг російської нафти, і тоді Європі й Україні, як країні, через яку йде транзит російської сировини, доведеться дуже поміркувати над тим, де брати паливо. Проте все це перспектива років, але вже не десятиріч.

Наступна сфера китайської експансії (що реально розширюється день у день) — російські технології. Полювання на них — найдохідніший і найбільший бізнес, на який китайська держава не шкодує сил і коштів, розуміючи, що це той ресурс, заповнити який з-під землі або з труби не можна. Наукові школи формуються десятиліттями. Китайці ж, не маючи цього часу, заощаджують його на старті, у різний спосіб здобуваючи зроблене попередниками в інших країнах. У переговорах КНР з Росією вже доходить до того, що китайці самі диктують партнерам умови, що саме з напрацювань росіян їм потрібне, а що — ні. У цьому плані відкриються колосальні можливості, якщо російські інститути почнуть поповнювати свої ряди китайськими вундеркіндами, навіть, наприклад, студентами, котрі закінчують російські вузи, а такі плани вже цілком серйозно виношують у Росії.

Ось кілька реальних напрямів китайської експансії, і міграція, тобто заселення китайцями пустинних російських територій, серед них поки що не пріоритет і навіть не розглядається. Проте китайці не були б китайцями, якби не передбачили на майбутнє й такий варіант, що північніше їхньої країни опиниться величезний простір Євразії, який практично не буде заселений людьми.

Якщо раніше Китай боровся за повернення мігрантів на історичну батьківщину, то сьогодні на політичному олімпі в Пекіні, схоже, взяла гору інша теорія — «йти за». Навесні 2000 року Цзян Цземінь фактично проголосив стратегію глобального зовнішньоекономічного наступу Китаю. На думку російських дослідників, великою мірою успіх цієї стратегії залежатиме від розширення китайської міграції. Останніми роками китайський уряд почав стимулювати виїзд за кордон своїх громадян, було полегшено процедуру видачі закордонних паспортів жителям китайських провінцій, сільських районів, паралельно ведеться організаційна робота в провінціях, звідки виїжджає найбільше китайців, а на місцях зв’язок зі співвітчизниками доручено підтримувати посольствам і консульствам КНР. Дипломати в ряді країн контролюють діяльність китайських закордонних громад і земляцтв, а також громадські організації, що діють у їхніх рамках.

Не біда, що сьогодні китайці, які виїжджають із країни на заробітки, як правило, беруться за будь-яку, навіть некваліфіковану роботу, незатребувану серед росіян. (На російському Далекому Сході біржі праці вже кілька років поспіль не можуть заповнити корінними жителями наявних вакансій, тому дедалі частіше починають наймати китайців.) Проте у війні за ринки праці захоплення саме цього плацдарму потім значно полегшить вживлення і просування одноплемінників у сфери більш рентабельного й престижного бізнесу. У цьому сенсі Росію вважають найунікальнішим і найперспективнішим напрямом для відпрацювання цієї частини стратегії «йти за». Можливо, мимохіть міністр Герман Греф дав сигнал до її початку в Росії.