Російські кайдани уряду Олафа Шольца

30 квiтня, 2022, 08:30 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Чи готова Німеччина до прийняття переможної України?

Російські кайдани уряду Олафа Шольца
© depositphotos/MilaDuchinskaya

Навіть через два місяці після початку масштабної навали Росії в Україну відносини нашої країни з Німеччиною залишаються однією з найнебезпечніших частин зовнішньополітичного середовища. Попри формальну роль Німеччини як найбільш потужної країни ЄС та одного з моторів європейської єдності, німецький уряд демонструє екстраординарну апатію в тому, що стосується підтримки української армії, та відмовляється від будь-яких рішучих дій навіть у накладанні санкцій на РФ. Якщо перед початком війни це можна було пояснити це тим, що щойно обраний уряд робить лише перші кроки, то сьогодні ця апатія викликає стурбованість та обурення не тільки в Україні, а також у країнах ЄС і НАТО. Для того щоб зрозуміти, наскільки великими є загрози в позиції Німеччини для України, та що з цим варто робити, треба проаналізувати кілька речей.

Чи відбувся на зустрічі в Рамштайні історичний зсув у позиції Берліна?

26 квітня в німецькому Рамштайні (місто та військова авіабаза, що використовується американськими ВПС) на зустрічі НАТО нарешті було вирішено, що Німеччина надаватиме Україні важке озброєння. Йдеться про самохідні установки ППО «Гепард» — автоматичні протиповітряні гармати на базі танка. Це був дійсно тектонічний зсув, адже до цього моменту канцлер ФРН Олаф Шольц наполегливо зазначав, що надання подібного озброєння нібито перетворить Німеччину на учасницю війни та навіть може спровокувати ядерний конфлікт. Останнього разу Шольц стверджував це за кілька діб до зустрічі НАТО в Рамштайні.

Для багатьох ЗМІ обіцянка Шольца (зроблена, до речі, без жодних пояснень, чому саме зараз він вирішив «ризикнути ядерним конфліктом із Росією» або чому він досі помилявся щодо подібних ризиків) стала сенсацією. Нарешті Німеччина приєдналася до політичного мейнстриму Європи — разом із Великою Британією, Польщею, Словаччиною, Чехією, балтійськими та іншими країнами озброює Україну. Але справжня сенсація — не така позитивна — сталася трошки згодом, коли спостерігачі зрозуміли, що «Гепарди» не можуть бути використані в Україні, бо установки просто не мають достатньо набоїв для будь-якого бойового застосування. Посол України в ФРН Андрій Мельник навіть заявив 27 квітня, що без набоїв Україна не прийматиме «Гепардів» і відмовиться від них, якщо Берлін не знайде рішення.

Тому вже через це зрозуміло, що наразі ніякого історичного зсуву так і не відбулося: Німеччина продовжує гальмувати процеси допомоги Україні.

Шольц як нова Меркель?

Кінець канцлерства Ангели Меркель багатьма розглядався як радикальна зміна політичної традиції німецького уряду. Тим часом дії нового канцлера Шольца щодо України та РФ дуже нагадують сумнозвісну політику Ангели Меркель, яка ще 2008 року заблокувала процедуру початку вступу України до НАТО (отримання ПДЧ), за словами її радника, «тому що завжди розуміла інтереси Росії». Протягом двох місяців війни канцлер ФРН Олаф Шольц теж більш за все, здається, турбувався думками Владіміра Путіна та наголошував, що не надає Україні важкої зброї саме тому, що це нібито роздратує Кремль.

Схоже, Шольц успадкував від Меркель ще одну її традицію — «меркелити», тобто нічого не робити з проблемою, очікуючи, що вона вирішиться сама. В контексті України це виглядає в такий спосіб, що промовляє про солідарність з Україною один Шольц, а постачання зброї блокує Шольц інший. Але ж така позиція дуже характерна саме для меркелівського стилю: щось обіцяти, але наполегливо нічого не робити.

Чи є в німецькій владі антиукраїнське лобі?

Залізобетонна непохитність Шольца у відмові допомагати Україні зброєю наштовхнула багатьох на гіркі думки, що канцлер нібито свідомо діє в інтересах Москви та що йому, мабуть, є що приховувати з часів юнацтва. Як молодий політик, Шольц належав до радикально лівого кола СДПН, був запеклим противником НАТО та регулярно їздив у НДР на робочі зустрічі з керівництвом Східної Німеччини. Важко сказати, чи мають під собою певні підозри щодо Шольца реальне підґрунтя. Але факт залишається фактом — саме в партії Шольца, серед соціал-демократів, існує традиційно найпотужніше проросійське лобі. Воно починається, але, звісно, не обмежується колишнім канцлером Герхардом Шредером, який пролобіював ще перший «Північній потік», нині є головою комітету акціонерів оператора «Північного потоку» — компанії Nord Stream AG, а також працює у нафтовій компанії «Роснефть» і є кандидатом до ради директорів «Газпрому». СДПН наповнена людьми, близько пов’язаними з Москвою.

Федеральний президент Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр, автор сумнозвісної «формули Штайнмаєра», є колишнім головою штабу Герхарда Шредера. Штайнмаєр послідовно висловлювався за посилення контактів із Москвою. Ще 2016 року — після російських бомбардувань Сирії та після майже двох років війни на Донбасі — він відвідував російський Єкатерінбург, де звертався до російського міністра закордонних справ Лаврова «любий Сєрґєй» і закликав до співпраці Німеччини та Росії саме в Сирії. 2020 року Штайнмаєр у розмові з пресою наполягав на тому, що «Північний потік-2» не можна зупиняти, адже Німеччина винна перед Росією за злочини Другої світової війни, а газогін залишається єдиним мостом між Німеччиною та РФ. Таким чином, Штайнмаєр фактично ігнорував злочини, що їх Німеччина скоїла на теренах України чи Польщі, адже уряди саме цих країн вимагали при газовій співпраці з Росією врахувати також їхні інтереси. Але відповідальність Німеччини перед Україною не згадувалася.

Не менш проросійськими є багато інших функціонерів і функціонерок СДПН. Наприклад, прем’єр-міністерка регіону Мекленбург-Передня Померанія Мануела Швезіг не тільки лобіювала будівництво «Північного потоку-2», а ще й вигадала концепцію «Фундації охорони довкілля» — нібито благодійного фонду, єдиним призначенням якого був обхід потенційних американських санкцій проти російського газопроводу. А голова фракції СДПН у Бундестазі Рольф Мюнценіх, наприклад, оголосив, що важке озброєння не є вирішенням війни, а шлях до миру лежить виключно через дипломатичні перемовини, та звинуватив своїх опонентів у мілітаризмі. Очевидно, що СДПН має серйозні проблеми зі впливом з боку Москви та часто ретранслює кремлівські наративи.

Чого хочуть «прості німці»?

На тлі цих зв’язків цікавим виглядає той факт, що більшість прихильників СДПН у німецькому суспільстві виступають за те, щоб надати важке озброєння Україні. Приблизно 60% німців і німкень, що проголосували під час виборів за СДПН, дотримуються цієї думки (серед електорату «Зелених» — близько 76%, у лібералів — приблизно 55%). Найменшу підтримку Україна має у виборців праворадикальної «Альтернативи для Німеччині» та «Лівої» партії — 20–25%. Інакше кажучи, Шольц і його уряд діють прямо проти вимог власної електоральної бази.

У цьому сенсі широке німецьке суспільство налаштоване більш проукраїнськи, ніж німецький уряд, — навіть попри те, що у своїх проукраїнських настроях німці часто є досить наївними, і в них немає розуміння колоніальної історії конфлікту з Росією. Тим не менш німці налаштовані більш рішуче, ніж їхній канцлер, та були б готові допомогти Україні важкою зброєю. Те ж саме можна бачити і в налаштованості ЗМІ. Чи цей тиск — разом із тиском з боку партнерів Німеччини в НАТО — переможе апатичність Шольца, сказати важко. Але, наприклад, у Бундестазі крига вже зрушила: в четвер, 28 квітня, переважна більшість депутатів німецького парламенту схвалила пропозицію про постачання Україні озброєння, в тому числі і важкого.

Окремо слід згадати нещодавній відкритий заклик групи «німецьких інтелектуалів» до канцлера Шольца з вимогою припинити військову допомогу Україні та вимагати від України капітуляції перед Росією нібито з метою зберегти життя людей. Не заперечую того, що цей заклик був ганебним і безглуздим, але варто розуміти, де саме та ким саме він був оприлюднений. Його виклала берлінська газета Berliner Zeitung, що була придбана кілька років тому бізнесменом Гольгером Фрідріхом, який за часів НДР був пов’язаний зі Штазі. Одразу після зміни власника газета почала публікувати дивні тексти. Першим був маніфест Фрідріха та його дружини, де вони вимагали пошани для колишнього голови НДР Егона Кренца. Далі в газеті свої думки викладав, наприклад, посол Росії в Берліні, що намагався переконати німців у справедливості російської політики в Україні.

Що ж до підписантів заклику, то серед них є багато ліворадикальних пенсіонерів, що вважаються в Німеччині маргіналами. Це показує, що ідеологічно ця платформа є набагато ближчою до радикальних антидемократичних сил, ніж можна собі уявити. При цьому іноді політичний пенсіонер є просто безглуздим радикалом, а іноді — заможним колишнім канцлером, як Герхард Шредер, який у інтерв’ю американському виданню New York Times минулого тижня повністю заперечував власну провину в провальній політиці Німеччини на Сході та наполягав на тому, що він нібито є єдиною людиною, яка може вплинути на Путіна на користь Німеччини. Тобто повторював казку, котра багато років давала йому можливість отримувати гонорари від диктатора нібито заради того, щоб наближати Росію до демократичного миру.

Чи стане Німеччина активно на бік України?

Процес перевірки та зміни власних переконань завжди є тривалим і болючим. Це стосується як людей, так і суспільств, але для останніх процес часто більш тривалий і болючий. Погляди німецького суспільства на Росію та Україну дійсно зазнають радикальних змін. Раніше не можна було навіть уявити такої жорсткої та скептичної позиції багатьох німців щодо Росії та такої широкої підтримки, в тому числі надання воєнної допомоги Україні, а не тільки емоційних символів солідарності на кшталт прапорів України над університетами, органами державної влади чи музеями.

Звісно, як кожна зміна, ця трансформація має бути закріпленою, щоб не зникнути через кілька тижнів чи місяців. Традиції політичної культури тривають чималий час, а традиція симпатій до Росії налічує в Німеччині щонайменше двісті років — з кінця XVIII століття. Між тим сучасні зміни можуть бути підкріплені унікальним явищем — масштабною солідарністю з Україною багатьох країн Європи та НАТО, від Польщі та Естонії до Іспанії та Великої Британії. Саме через цей загальноєвропейський тиск у Німеччини є шанс змінити своє ставлення до обох країн — України та Росії, та емансипуватися від кремлівського впливу. В цьому сенсі Україна може — неочікувано для всіх — допомогти німцям суттєво посилити німецьку демократію та розбити кайдани, що тримають частину німецької еліти в заручниках у Лубянки.

 

Редакція ZN.UA вдячна автору, російськомовному громадянину Німеччини, за принципову позицію написати цей текст українською мовою, яку він вивчив під час роботи в Києві.

Усі статті Сергія Сумленного читайте за посиланням

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК