Російська агресія може підірвати ситуацію в Центральній Азії

Російське керівництво прагне заручитися політичною та військовою підтримкою своїх партнерів у розв′язаній війні проти України. Погляд Москви насамперед спрямований на держави пострадянського простору, більшість з яких вона досі намагається утримувати у сфері свого впливу.

Казахстан: «миротворчий» бумеранг

Державам Центральної Азії досить непросто реагувати на російську агресію проти України, з огляду на свою залежність від Москви. Більшість з них пов′язані тісними економічними та безпековими зв′язками з Росією і входять до очолюваних нею блоків — Євразійського економічного союзу та Організації договору про колективну безпеку (ОДКБ). Під час січневих подій у Казахстані механізм введення миротворчого контингенту ОДКБ був випробуваний у приборканні масових протестів під приводом «загрози зовнішнього втручання». Після початку російського вторгнення на українську територію виникли побоювання, що Путін спробує втягнути країни організації у війну, зажадавши підтримки у відповідь. Відтак, уряду Казахстану довелося озвучити офіційну позицію: згідно зі статутом Договору про колективну безпеку, миротворчі сили організації можуть бути використані лише на території держави-учасниці (якою Україна не є. — Н.Б.), а за її межами — лише згідно з мандатом ООН.

Для казахстанського суспільства, що досі болісно переживає події «кривавого січня», як і для громадян сусідніх держав, для котрих ситуація у відносно стабільному Казахстані стала певною мірою несподіванкою, війна Росії проти України — черговий виклик. Насамперед тому, що матиме безпосередній вплив на їхню фінансово-економічну ситуацію уже в найближчій перспективі та серйозні стратегічні наслідки в майбутньому.

Киргизстан та Таджикистан: пов′язані російськими путами

Зважаючи на рівень залежності від Москви та внутрішні фактори кожної з держав, офіційна позиція урядів трохи різниться. Так, президент Киргизстану Садир Жапаров у телефонній розмові з Владіміром Путіним перед початком російської агресії підтримав дії Москви із «захисту Донбасу». У відповідь уряд України відкликав свого посла через недружні кроки з боку Бішкека. Як пояснив Жапаров, виступаючи в парламенті республіки, Киргизстан — маленька країна, і їй забракне впливу зупинити конфлікт, тому потрібно дотримуватися нейтральної позиції. Хоча продемонстрована «нейтральність» видається трохи однобокою.

Посмотреть эту публикацию в Instagram

Публикация от Садыр Жапаров (@sadyr_japarov)

Головна причина такої поведінки — глибока економічна залежність КР від Росії, що є головним торговим партнером і напрямком для трудової міграції. Грошові перекази до країни становлять близько 30% ВВП, з них понад 83% надходить із РФ. Схожа ситуація і в Таджикистані — 26,7% ВВП припадає на трудову міграцію, з яких 58% надходить із Росії. Крім того, на території Республіки Таджикистан дислокується одна з найбільших військових баз Росії, що в умовах нестабільної ситуації в Афганістані розглядається як важливий безпековий фактор у всьому регіоні.

Росія: гарант тяглості влади та територіальний шантажист

Останніми роками посилення ролі Китаю в Центральній Азії актуалізувало дискусію на тему втрати Росією впливу у стратегічно важливому для неї регіоні. Однак виведення американських військ із Афганістану та розгубленість центральноазійських держав перед можливими безпековими викликами з боку талібів дали добрий козир до рук Москви і посилили її позиції. На користь Кремля зіграли й антикитайські настрої, пов′язані з утисками мусульманських меншин у Сіньцзяні та побоюваннями китайської експансії серед місцевих громадян. А також традиційні зв′язки з авторитарними режимами, для яких Росія певною мірою виступає гарантом тяглості їхньої влади. Швидке рішення про введення військового контингенту до Казахстану проілюструвало готовність Кремля забезпечувати існування режимів та припиняти будь-які прояви турбулентності у зонах своїх стратегічних інтересів.

Водночас сприйняття поведінки Росії в центральноазійських державах не є однозначним. Окупація українських територій у 2014 році та подальші заяви Путіна, що після розпаду Радянського Союзу «та чи інша республіка отримала в багаж велику кількість традиційних російських історичних територій», викликають серйозне занепокоєння в регіоні. Насамперед це стосується Казахстану. Стримана публічна позиція Нур-Султана на російську агресію проти України, в якій ішлося про невизнання «ЛНР/ДНР» та пропозицію посередництва, викликана вразливістю країни через її стратегічне розташування, політичну й економічну залежність від Росії. На відміну від Казахстану, Узбекистан не входить до ЄАЕС та ОДКБ, а також не має спільного кордону з РФ, відтак, вільніший у формулюваннях і зазначає, що підтримує територіальну цілісність України та не визнає незалежності «ЛНР/ДНР».

Російський постріл в центальноазійські економіки

Формулювання офіційного ставлення центральноазійських столиць до російської агресії продиктоване двома основними чинниками: з одного боку, небажанням асоціюватися з підтримкою дій РФ в очах світової спільноти, з іншого — побоюваннями зіпсувати з нею відносини. Однак уникнути негативних економічних наслідків російської воєнної авантюри їм не вдасться. Падіння курсу російського рубля уже в перші дні негативно позначилося на курсах національних валют. Національні фінансові установи спробували утримати їх забороною вилучати валютні вклади, обмеженням обміну валют і вивезення за межі країни, проведенням валютних інтервенцій тощо. Уряди країн в екстреному порядку змушені виробляти заходи реагування на негативні соціально-економічні наслідки падіння російської економіки, очікуючи зниження рівня ВВП, зростання цін, девальвації національної валюти і значного збідніння населення.

Ослаблення економіки РФ призведе до значного зниження зайнятості трудових мігрантів, а падіння рубля зменшить номінальну доларову вартість самих грошових переказів. Очікується, що найбільш залежні від трудової міграції Киргизстан, Таджикистан та Узбекистан зіштовхнуться з високим рівнем безробіття і бюджетного дефіциту, через масове повернення їхніх громадян з РФ.

Наразі уряди держав Центральної Азії не можуть передбачити всіх наслідків, пов′язаних із санкційними обмеженнями та подальшою ізоляцією РФ. Очевидно, що Москва створила проблеми не лише для себе самої. Відтак, навіть у рамках ЄАЕС кожна з держав намагається знайти рятівний човен самотужки. Недавно Росія тимчасово заборонила експорт пшениці та цукру, аби захистити внутрішній продовольчий ринок, що викликало дефіцит і підвищення цін у державах-партнерах. Зі свого боку, Казахстан і Киргизстан намагаються уникнути непрямих наслідків антиросійських санкцій, від енергетичної та банківської сфер, авіації, транспорту до технологічного та комунікаційного секторів, а також урятувати залежну від Москви економіку.

В той же час, центральноазійські уряди сприймають кризу в РФ і з точки зору перспектив. Російський бізнес та міжнародні компанії, котрі хочуть залишитися на ринку РФ, розглядають можливість релокації до Центральної Азії . Чимало транспортних компаній шукають способи використання території Казахстану у якості транзитної держави для експорту товарів. А спеціалісти із сфери ІТ уже почали переміщення до центральноазійських країн. У багатьох державах сподіваються на те, що росіяни сплачуватимуть податки, витрачатимуть гроші та перевезуть технології на їх територію.

В полоні російської авантюри

Тим не менш, попри географічну віддаленість та відсутність прямих викликів, пов′язаних із російсько-українською війною, держави Центральної Азії входять у зону серйозної турбулентності. В окремих політичних колах Казахстану та Киргизстану уже почали ставити під сумнів доречність перебування в ЄАЕС, з огляду на погіршення економічної ситуації в РФ. Що для Узбекистану та Таджикистану, які досі утримувались від вступу до даної організації, є додатковим аргументом не робити цього принаймні ближчим часом.

Тісні економічні зв′язки з Росією — як багатого на енергетичні ресурси Казахстану, так і залежних від трудових мігрантів Киргизстану, Таджикистану та Узбекистану — негативно відбиваються на економічних та фінансових системах цих країн, що досі в значній мірі орієнтуються на Москву. Нещодавні події в Казахстані, який вважався економічно та соціально найстабільнішим в регіоні, продемонстрували, як швидко невдоволення населення здатне вийти з-під контролю влади. Більше того, соціальний фактор може загострити міжетнічні та міжрелігійні конфлікти, які досить гостро стоять в регіоні. Відтак перед урядами держав постала потреба в проведенні швидких та глибоких структурних змін, реформуванні та переорієнтації економіки, що досить важко зробити в умовах складної політичної організації більшості центральноазійських урядів. Також слід зауважити, що навіть у непростих економічних умовах російська влада не захоче втрачати контроль над регіоном.

Будь-які намагання центральноазійських урядів вийти з-під російського впливу та вести більш незалежну зовнішню політику будуть супроводжуватися спробами дестабілізації ситуації та створенням безпекових викликів. Тим паче, що російський політикум не приховує своїх відверто загарбницьких настроїв, які далекі від дотримання норм міжнародного права та поняття суверенітету держави.

Більше статей Наталії Бутирської читайте за посиланням.