Рифи коаліції

Система влади Демократичної партії Молдови та її лідера Влада Плахотнюка вибудовувалася кілька років, але розвалилася вона за лічені дні.

За тиждень, що минув із моменту створення коаліції між проєвропейським блоком ACUM та проросійською Партією соціалістів, правлячий режим втратив підтримку ззовні. Москва і Брюссель із самого початку заявили про готовність підтримати нову владу, потім до них приєдналися інші європейські столиці. Визначилися зі своєю позицією і в Бухаресті, хоча серед румунських політиків лунали й голоси на підтримку Демпартії.

Певну інтригу вносила відсутність чіткої позиції з боку Сполучених Штатів. На їхню підтримку, зважаючи на все, розраховували демократи. І саме вагоме слово посла США в Молдові Дерека Хогана, який відвідав минулої п'ятниці офіс ДПМ, виявилося останнім аргументом, що примусив капітулювати лідера партії Влада Плахотнюка та його оточення. Після візиту посла з'явилася заява про готовність уряду Павла Філіпа піти.

Політична криза в Молдові, що тривала тиждень, розв'язалася.

Невдовзі Конституційний суд Молдови скасував свої рішення від 7-9 червня, які, власне, й заклали правову основу для двовладдя та кризи. Підтверджена і легітимність обраного спікера й сформованого уряду.

Умови, на яких Плахотнюк погодився розлучитися з виплеканою ним системою влади, нікому не відомі. Олігарх, як стверджують, залишив країну. Куди й чи надовго - невідомо.

У країну стали повертатися політичні біженці. Першим прибув Ренато Усатий, скандальний проросійський політик-популіст. У 2014 р. його партію Patria в останній момент зняли з виборів. Таким далеко не чесним способом тоді було забезпечено перевагу проєвропейських партій. Згодом Усатий створив ще одну політичну силу під назвою "Наша партія", був обраний мером міста Бєльці і змушений залишити Молдову під тиском Плахотнюка.

ЗМІ писали про зв'язки Усатого з російською ФСБ і солнцевським угрупованням. Але його виборців це, схоже, не бентежить. Політичне кредо Усатого характеризує угода, підписана "Нашою партією" з ЛДПР Жириновського. Партія була популярна на російськомовній півночі Молдови і, швидше за все, в найближчому майбутньому конкуруватиме з соціалістами.

Багато що залежить від того, як довго зможе протриматися коаліція, перш ніж прийме рішення піти на дострокові вибори. А що ці вибори відбудуться, поки що немає сумнівів. Занадто вже різні погляди на майбутнє Молдови в цих союзників мимоволі.

Поки що всі гострі питання - статус російської мови, зовнішньополітичний курс, придністровське врегулювання - поза порядком денним. Президент Ігор Додон заявив, що потрібен мораторій на ідеологічні й геополітичні розбіжності. Але скільки часу триматиметься мораторій, і скільки часу зможе його дотримуватися сам Додон, враховуючи вплив ззовні?

Рік - це термін, який відводять у самій коаліції на її існування, посилаючись на певні норми, згідно з якими вибори стануть можливими упродовж року після зміни виборчої системи. А парламент тільки недавно ухвалив рішення повернутися до пропорційної системи замість змішаної, впровадженої з ініціативи демократів.

Поки що коаліція зосередилася на "деолігархізації" - передусім на зачистці органів влади й силовиків від кадрів, розставлених Плахотнюком. Чи буде молдовський досвід більш вдалим, ніж український постмайданний, наразі важко сказати.

Демократична партія поки що деморалізована поразкою і переходом в опозицію. Але в неї є організаційні й інформаційні ресурси для опору. Так, Плахотнюку належать топові телеканали Prime і Publica TV. І очевидно, що демократи скористаються з невдач та помилок коаліції.

Наприклад, кумівство в Молдові - основа багатьох відносин, за що попередній режим нещадно критикували. Але майже зразу ж після формування уряду Маї Санду спалахнув скандал, коли стало відомо, що віце-прем'єр і міністр внутрішніх справ Андрей Нестасе призначив начальником поліції кума, а міністр закордонних справ Ніку Попеску главою кабінету - весільного батька. Прем'єр Мая Санду заявила, що кадрові помилки буде виправлено. Але чи застрахована коаліція від цього надалі?

Залишилося без відповіді й питання, чи отримувала Партія соціалістів фінансування з Росії, як про це буцім розповідає президент Молдови в розмові з Плахотнюком на одному з опублікованих відео. Чи це тільки монтаж уривків, як стверджує сам Додон?

Крім того, парламент проголосував за повернення головної спецслужби країни - СІБ - у підпорядкування президента. Це викликало критику опонентів, які заявили, що тепер молдовські секрети стануть доступними для російської ФСБ.

Усе це лише видимі рифи, об які може розбитися корабель коаліції.

Є ще позиція зовнішніх гравців. Російський віце-прем'єр Дмітрій Козак заявив про єдину позицію трьох сторін "у питанні підтримки демократичного процесу" в Молдові: "Це яскравий приклад того, що стосовно базових цінностях у нас більше спільного, ніж розбіжностей". Але незрозуміло, консенсус США, Росії і ЄС щодо Молдови був ситуативним чи постійним.

Нині Брюсселю, можливо, не до молдовських справ, - ЄС зайнятий формуванням власних виконавчих органів після виборів до Європарламенту. Отже, основними гравцями на молдовському полі стають Росія і США.

При цьому слід розуміти: Москва з її претензіями на домінування на пострадянському просторі нікуди не поділася. Як і Дмітрій Козак із його ідеями "особливого статусу Придністров'я". Навряд чи російський віце-прем'єр доклав стільки зусиль до повалення влади Демпартії виключно для того, щоб забезпечити молдовському народу свободу від "узурпатора", демократію та процвітання. І Росії під силу, якщо знадобиться, скориставшись своїм впливом на соціалістів та інших молдовських політиків, а також інформаційні ресурси, запустити в Молдові сценарій контрольованого хаосу, провокуючи розбіжності між коаліціянтами.

Тому в найближчих кілька місяців поведінка зовнішніх гравців дозволить зрозуміти, чи стосувалася "єдина позиція" лише долі Плахотнюка, чи вона набагато глибша й торкається таких ключових питань, як, наприклад, придністровське врегулювання. Для нас це особливо важливо, оскільки саме побоювання можливої федералізації Молдови і нав'язування цієї моделі Україні було однією з причин стриманості української сторони в молдовській кризі.

Питання особливого статусу Придністров'я може бути відкладене на термін від одного до півтора року. Україна може використати цей час для формування та втілення свого "порядку денного" для Молдови, в якому бажано врахувати прорахунки, допущені попередніми роками.

Нове керівництво Молдови не дуже задоволене поведінкою України в кризі. Але не слід драматизувати ситуацію. В українсько-молдовських відносинах завжди було занадто багато взаємної недовіри. І навіть попереднє дуже плідне триліття, в якому чималу роль зіграли особисті стосунки Порошенка й Плахотнюка, не зняли всіх недомовок.

Із початком російської агресії значення Придністров'я для безпеки України зросло, і це стало поштовхом до інтенсифікації діалогу між Києвом та Кишиневом. Починаючи з 2014 р., Україна впровадила низку обмежень, зокрема торговельних, стосовно Придністров'я. Наявність російського військового контингенту на території регіону у військовій доктрині була визначена як актуальна військова загроза. Київ став співавтором проекту резолюції Генеральної Асамблеї ООН про виведення російських військ із території Молдови.

Найбільш значущим стало запровадження спільних митно-прикордонних постів на українсько-молдовському кордоні, зокрема й на його придністровській ділянці. Це примусило Москву й Тирасполь заговорити про "блокаду" Придністров'я.

Більшість цих кроків були логічні, з позицій національних інтересів і безпеки України. Але під політичною оболонкою приховувався часто банальний бізнес-інтерес.

Одні обмеження, впроваджені українською стороною, як стверджують, оберталися вигодою для молдовських компаній, афілійованих із Плахотнюком. Інші, гучно заявлені, згодом тихо й без особливого галасу згорталися. Так, у травні 2017 р. було заявлено, що транзит через територію України продовольчих товарів, які прямують у Придністров'я, здійснюватиметься тільки за умови погодження з Національним агентством із безпеки харчових продуктів Молдови. Але пізніше ці обмеження скасували.

Найбільш гучним випадком стало введення Україною санкцій проти Молдовського металургійного заводу, розміщеного на придністровській території, скасованих через певний період... на прохання уряду Молдови. Прикметно, що в поставках брухту на підприємство теж були задіяні "схеми" з участю компаній, близьких до Плахотнюка. Про це докладно йдеться у спільному журналістському розслідуванні програми "Схеми" та молдовської RISE Moldova.

Прикладів україно-молдовських відносин, де політика замішана на бізнес-інтересах, удосталь. Тому, говорячи про їх перспективу, треба мати ясність, чи вони й надалі спиратимуться на "схеми", чи стануть прозорішими. У цьому Київ може виявити ініціативу. Тим більше що є що запропонувати молдовським партнерам.

По-перше, спільні дії в забезпеченні енергетичної безпеки. У 2020 р. спливає термін дії контракту на поставку й транзит газу в Молдові, а також і дія українсько-російського контракту на транзит газу. До речі, "Укртрансгаз" уже запропонував Кишиневу імпортувати газ із країн Європейського Союзу по українській газотранспортній системі без участі "Газпрому". Є перспективи для співпраці у сфері поставок електроенергії, що дозволило б знизити залежність Молдови від Молдовської ГРЕС, розміщеної в Придністров'ї.

По-друге, продовження практики створення спільних митно-прикордонних постів.

По-третє, посилена співпраця у придністровському врегулюванні. Україна давно бере участь у форматі 5+2. Але, можливо, є сенс обговорити питання створення двосторонньої комісії для погодження дій стосовно Придністров'я, таких як митний режим, санкції та обмеження, рух транспорту, гуманітарні питання тощо.

Однак у зв'язку з наближенням виборів в Україні є ризик, що україно-молдовські відносини буде поставлено "на паузу". А отже, знизиться й увага до придністровської проблеми.