Регіон замороженого інтересу

У Придністров’ї ось уже ціле покоління виросло в умовах існування невизнаної республіки. Проживши все життя в ПМР, вони не відчувають жодних сентиментів до Молдови і сприймають як належне існування незалежної держави на лівому березі Дністра. Кількість таких людей тільки зростатиме. Адже вирішення придністровської проблеми — справа зовсім не найближчого майбутнього. Хоча б тому, що надто багато гравців зацікавлені у подальшому збереженні статус-кво. Як справедливо зауважив директор Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії при МЗС України Григорій Перепелиця на конференції «Відносини Україна — Молдова: придністровський чинник порядку денного», проведеної «Групою стратегічних та безпекових студій» за сприяння комітету Верховної Ради з питань євроінтеграції, сторони використовують конфлікт у внутрішній політиці і для позиціювання себе в міжнародних відносинах.

Донедавна Кишинів був зацікавлений у збереженні статус-кво, оскільки деякі молдавські політики мали міцні, налагоджені бізнес-зв’язки з Придністров’ям. І будь-які зміни могли негативно позначитися на їхньому бізнесі. З приходом нової команди, орієнтованої на вступ країни до Європейського Союзу, ситуація, схоже, змінилася, і в Кишиневі готові вирішувати проблему, а не тільки про неї говорити. А ось для Тирасполя тривалий конфлікт і тепер залишається сильним мобілізуючим чинником. Це дозволяє нинішньому керівництву невизнаної республіки і далі перебувати при владі й надає можливість подальшого збагачення.

Не менше зацікавлена у збереженні статус-кво і Росія, яка відіграє ключову роль у придністровській п’єсі. Придністров’я для Москви — ефективний важіль тиску на Молдову (і певною мірою — на Україну). Саме тому російська дипломатія не має наміру відмовлятися від подальшої фінансової та політичної підтримки цієї держави-фантома. А ось Україна, що об’єктивно зацікавлена в якнайшвидшому вирішенні замороженого конфлікту, «завдяки» її зусиллям і власній затяжній внутрішньополітичній кризі, останніми роками фактично була відсторонена від процесу врегулювання...

«Чи з’явиться «план Януковича» з урегулювання придністровського конфлікту?» — міркує Григорій Перепелиця. Багато аналітиків вважають, що такий план і не потрібен. У минулому вже писалися «плани» Примакова, Козака, Ющенка, та й інші ініціативи. Вони так і не були реалізовані, оскільки були заблоковані учасниками конфлікту та його посередниками. Експерти вважають, що Києву значно корисніше зберігати постійну увагу до цього регіону і брати активну посередницьку участь у врегулюванні придністровського конфлікту, сприяючи зміцненню довіри між Тирасполем і Кишиневом. Але нова адміністрація Віктора Януковича не виявляє очевидного інтересу до активної участі у його вирішенні. Можливо, поки що просто руки не дійшли?

Тим часом питання Придністров’я має входити до числа пріоритетів Києва, оскільки заморожений конфлікт — біля кордонів України. До того ж у Придністров’ї продовжують перебувати російські військові, а спецслужби РФ використовують територію ПМР для роботи проти сусідніх держав. Придністровська проблема не тільки дестабілізує ситуацію в регіоні й негативно впливає на безпеку в Європі, а й негативно позначається на обстановці у прикордонних з Молдовою територіях України. У тому числі й криміногенній. Не забуваймо, що соціально-економічна ситуація в ПМР не з благополучних: в анклаві високий відсоток безробіття і низький рівень життя. Не забуваймо, що третина жителів Лівобережжя — етнічні українці, а близько ста тисяч чоловік мають українське громадянство. Багато хто просто вважає Придністров’я «чорною дірою», де процвітає контрабанда. З цим, правда, не згодні українські дипломати. На їхню думку, на придністровській ділянці існує нормальний прикордонний режим, що не відрізняється від інших ділянок українського кордону.

«Визначення «чорна діра» більше використовують ті, хто не знає реального стану справ. Свого часу такі обвинувачення лунали з боку представників влади Молдови, оскільки вони вважали, що на придністровській ділянці українсько-молдавського кордону великий потік контрабанди, відбувається торгівля зброєю. Щоб розвіяти ці обвинувачення, ми погодилися на присутність місії EUBAM (місія Європейського Союзу з прикордонної допомоги Молдові та Україні. — В.К.), яка спільно з нашими прикордонниками та митниками контролює цю частину кордону. Результати її роботи свідчать, що обвинувачення безпідставні. Контрабанда, звісно, є, але не в тих масштабах, про які говорила влада Молдови. Робота місії не підтвердила даних про торгівлю зброєю і транзит наркотиків через центральну ділянку українсько-молдавського кордону», — пояснив «ДТ» спеціальний представник України з питань придністровського врегулювання Віктор КРИЖАНІВСЬКИЙ.

Вище перелічені чинники створюють незліченні проблеми. І для їх вирішення потрібні активні дії Києва. Рано чи пізно, але в українській столиці муситимуть узятися за цю проблему. Хоча б у контексті проведення демаркації українсько-молдавського кордону або створення так званого єврорегіону «Дністер», до якого увійдуть Вінницька область, північні райони Молдови та Каменський район Придністров’я. Активність українського керівництва на придністровському напрямі може принести йому певні дипломатичні й політичні дивіденди. Але для цього Україні слід перестати займатися Придністров’ям лише у режимі гасіння пожежі й системно підійти до розв’язання проблеми, вийти з російської тіні і стати самостійним гравцем. Зробити це найкраще Києву з допомогою «європеїзації» конфлікту. Інакше кажучи, сприяти посиленню ролі ЄС у процесі придністровського врегулювання, чому опирається Москва. Після вступу Румунії до Європейського Союзу цей конфлікт — у зоні безпосереднього сусідства Євросоюзу. Хоча б із цієї причини Брюссель зацікавлений у його якнайшвидшому вирішенні. Поки що доводиться констатувати інше: ЄС не до кінця використовує свої можливості. І, попри всі посередницькі зусилля, роботу місії EUBAM, роль Європейського Союзу в придністровському врегулюванні незначна.