"Рано робити висновки"

Генрі Кіссинджер свого часу дуже любив повторювати цю фразу. Злі язики стверджують, що саме так він відповів, коли його спитали про наслідки Французької революції 1848 року.

Цю ж фразу наполегливо повторював своїй дружині цього вівторка Білл Клінтон. Гілларі програла Берні Сандерсу праймеріз у Нью-Гемпширі з доволі значним відривом. Білл точно знає, про що говорить і робить це і з власного досвіду. Він єдиний з американських президентів, який свого часу програв не тільки праймеріз у Нью-Гемпширі, а й кокус у Айові. Але його, всупереч всім правилам ведення кампаній, взяла і все ж таки висунула єдиним кандидатом Демократична партія, він виграв вибори і надовго всівся в президентське крісло. Щоправда, не без скандалів.

Нехороші прізвища

Скандали - це те, що супроводжує кандидата в президенти США Гілларі Родем Клінтон відколи вона вийшла заміж за арканзаського адвоката Біла Клінтона. У цілому, після всіх його численних зрад, можна було б поставити крапку, розлучитись, повернути дівоче прізвище Родем і закрити історію "там, де Клінтони, там скандал". Але Гіларі не з таких. А Америка - країна родинних цінностей. Тому, вочевидь, пані Клінтон була готова до того, що інформаційні виливи та дрібний компромат можуть на кілька років стати частиною іі життя.

Відтак ані вона, ані оточення не здивувалися, коли задовго до оголошення нею про участь у кампанії, з Гілларі стали відбуватися напрочуд неприємні речі.

Спершу широкій громадськості стало відомо про неохайність пані колишнього державного секретаря в електронній переписці. Далі - виплив скандал з Uranium One - фірмою, яка отримала дозвіл від держдепу США на торгівлю з Іраном. Ба гірше - за дивовижного збігу обставин, ця сама фірма через посередників запросила чоловіка пані Клінтон виступити з промовою, за яку він отримав півмільярда доларів. Декілька уточнюючих обставин: Uranium One повністю контролюється "Росатомом"; місце виголошення вікомномного спічу пана Клінтона – Москва; гроші за промову він отримав (за твердженням The New York Times) від банку "Ренесанс капітал", який обслуговував оборудку щодо купівлі Uranium One росіянами.

Ця історія жиє й до сьогодні: ФБР підтвердила відповідне кримінальне провадження щодо пані Клінтон, а та, своєю чергою, простодушно дивується: що тут такого, якщо йому стільки платили?

Щоб остаточно добити Гілларі, колишня журналіст агенції Bloomberg випустила книжку, де десятки садівників і покоївок Білого дому несподівано порушили обітницю мовчанки, яку тримали роками: розповіли, хто з президентів вставав вночі за водою, а хто - припити. І саме вони не забули Гілларі зверхності й чванства. На додачу розповіли, що вона кидалася в чоловіка лампою і обкладала його матюками, коли дізналася про чергову зраду. Словом, поведінка, яка не викликає жодного співчуття й для більшості американців говорить радше про певну схильність до агресії, аніж про здатність до конструктивної дискусії - важливої риси для керманича наддержави.

Гілларі об'їхала півкраїни, знялась у півдесятку гумористичних відео про саму себе. Але іі рейтинг популярності так і не став вищим за антирейтинг. Попри досвідченість команди (на Гілларі працюють старі знайомі з держдепу не тільки іі часів, а й часів Мадлен Олбрайт, причому ті, хто сподівається отримати посади в її майбутній адміністрації, роблять це безкоштовно), вся іі передвиборна стратегія побудована на транслюванні здобутків чинного президента, переповіданні численних історій часів роботи в держдепі, перебування в статусі дружини президента і на посаді сенатора, відбиванні атак, пов'язаних з минулим і персональним зведенням рахунків з головним конкурентом Берні Сандерсом.

Сандерс

Соціаліст від республіканців, губернатор штату Вермонт, - занадто лівий як для Америки, але чи не єдиний кандидат, чиє особисте життя, обмовки й вислови не обговорюють ані в телеефірах, ані поза ними - на кухнях і в барах. У Сандерса зрозуміла зовнішня політика - з Росією він не дружитиме і попри демократичну риторику (яка відносно України наразі зводиться чинною адміністрацією до ненадання зброї і відчутної фінансової підтримки) обіцяє бути більш рішучим. Хоча зброї він вочевидь теж не дасть, але принаймні санкції щодо Росії готовий розширити. Сандерс подобається молоді і матерям-одиначкам, афроамериканцям і латинос, але найбільше - демократам-інтелектуалам. Тільки за одну ніч після перемоги в Нью-Гемпширі він зібрав понад 6 мільйонів доларів на свою кампанію. Примітно, що всі вони - це дрібні пожертви, а не милість великого донора. Наразі його рахунок з Клінтон 1:1 (вона з невеликим відривом перемогла в Айові). До липня місяця Гілларі і Сандерс змагатимуться між собою і з будь-яким іншим кандидатом від демократів, який зважиться втрутитись у їхню суперечку.

Півтора республіканських землекопа

Те саме відбуватиметься і всередині республіканської партії - Круз, Трамп, Буш, Кейсік і Рубіо битимуться між собою за виборців та рейтинг і не зважатимуть на зовнішні подразники у вигляді Клінтон чи Сандерса. Головна битва республіканців з демократами розпочнеться влітку, а до неї і тим, і іншим є що ділити.

Узагальнений портрет республіканського кандидата: вік - 56 років (Рубіо - 44, Крузові - 45, Кейсіку і Бушу - 63, Трампу - 69), білий з легкою домішкою латиноамериканської крові (Рубіо - кубинець за походженням, Буш - одружений з мексиканкою, хто зна, скільки крові він з неї випив), одружений, діти. Популіст, провокатор, тяжіє до слави. Позиція щодо України неясна, висловлювання щодо зовнішньої політики – строкаті.

Трамп

Вашингтонські дотепники жартують: якщо Трамп оселиться в Білому домі, він випустить 1000-доларову банкноту з власним портретом на золотому тлі і це буде його найбільшим здобутком за весь президентський термін. Поки що він будує кампанію на остраху перед помідорами - під час його виступів в Айові сумки журналістів і виборців ретельно перевіряли на вміст предметів, якими можна поцілити в кандидата в президенти. Джерела в його штабі твердять: Трамп відчуває особливу неприязнь до помідорів. А ще - до мусульман та мігрантів, особливо, мексиканських. Власне, це все, що пересічний американець знає про його внутрішню політику. Зовнішня обмежилася заявою на підтримку Володимира Путіна - "великої людини, яка схвально ставиться до іншої великої людини". Себто до Трампа.

Інша велика людина, президент-демократ, Джиммі Картер несподівано вирішив підтримати Трампа, але на свій специфічний манер.

Мовляв, якби був республіканцем, ставив би на Трампа, тому що він може бути керованим і з нього таки вдасться щось виліпити. А от з Круза - ні, "він негнучкий і його ідеї надто праворадикальні для того, щоб він став президентом".

Круз, Кейсік, Рубіо та Буш

Круза, якого ще зовсім недавно називали блискучим оратором, після провалу в Нью-Гемпширі встигли звинуватити в занудстві, вузьколобстві, впертості і навіть згадали йому походження з пасторськоі родини. Тепер розстановка сил виглядає так: Круз зосереджений на Трампі, невідставанні від нього в рейтингах та кпинах, створенні з нього внутріпартійного суперника. Трамп зосереджений на собі. Обидва, поза тим, довший час не помічали зростання рейтингу і позицій іншого кандидидата, Джона Кейсіка, який несподівано посів друге місце в Нью-Гемпширі і вперто лідирує в більшості рейтингів.

Губернатор Огайо Кейсік побудував кампанію не на порівнянні та внутрішній риториці - він вирішив виховувати виборців, як дітей, на власному прикладі. Не мільярдер і не сенатор, вдалий управлінець картопляного американського штату, він посунув Круза, дав легкого копняка Рубіо, запхнув у далекий брудний куток Джеба Буша і взяв друге місце в праймеріз.

Недосвідченому і молодому Рубіо залишилося тільки роздавати не завжди доречні коментарі. Джеб Буш поки не здається, але його долю ще кілька років тому передрікала власна мати, яка на запитання про ще одного президента–вихідця з клану Бушів, в'їдливо перепитала у репортера, чи є в країні інші сім'ї, крім Бушів.

Праймеріз, внутріпартійна боротьба і коли це нарешті закінчиться

Праймеріз і кокуси - це, за великим рахунком, соціологічні опитування за участі кандидатів і активних мешканців. Перші, майже як у грі "поклич товариша", фізично запрошують учасників зібрання стати до їхньої групи. Другі - вибирають найбільш симпатичного. Чи розумного (потрібне підкреслити).

Для чого це потрібно? Задля активізації виборчого процесу, побачень кандидатів з виборцями, розуміння їхніх уподобань. Америка - велика країна, але не всюди густо населена інтелектуалами, айтішниками, письменниками і співробітниками Держдепу. Для фермерів, рибалок і працівників автозаправок, яких в США чимало, теж потрібне свято. Хоча б і зустріч з майбутнім кандидатом у президенти - така-сяка, але подія.

Далі треба слідувати за грішми - так казав мій університетський викладач, коли ми не могли зрозуміти, звідки в чого ростуть ноги. До партійних конвентів, коли партія уважно вислуховує всіх, хто дожив до світлої миті висунення єдиного кандидата і визначається і з ним, усі витрати на кампанію - з кишені самого шукача посади або його донорів. Відколи партія визначилася зі своїм фаворитом, усі подальші витрати кампанії відбуваються за партійний рахунок. Тому острах Буша, Рубіо і навіть Круза щодо програшу праймеріз очевидний: нема цифр - нема цукерок. У цьому випадку не боїться тільки Трамп - у нього вистачить і на себе, і на інших, і звітувати нікому, крім власного его, не треба.

Від кінця липня життя в США перестане бути томним: традиційно, першими зі своїми кандидатами визначатимуться представники партії, яка не є при владі. Себто, республіканці. Вони зберуться на вотчині Джона Кейсіка, в Клівленді, штат Огайо, і висунуть свого кандидата.

Демократи робитимуть це в першій столиці США Філадельфії. Це станеться надвечір 28 липня, потім партійці влаштують традиційну велику гулянку із цілковитим розумінням, що на кілька наступних місяців, аж до грудня, вона остання. Бо від цього моменту припиняється внутрішньопартійна боротьба і "віслюки" (демократи) битимуться зі "слонами" (республіканцями). Останні контролюють обидві палати Конгресу і всерйоз хотіли б і контролю над Адміністрацією.

До слова, жоден незалежний кандидат - від третіх сил чи самовисуванець - ще ніколи не перемагав на виборах президента. За нього голосуватимуть 8 листопада, у вівторок.

Америка дуже консервативна щодо власних звичаїв і законів. Зокрема, голосування завжди відбувається у вівторок. На думку отців-засновників, це було дуже практичним з огляду на тогочасну аграрність країни: виборчі дільниці були подекуди розташовувались так далеко, що фермерам заради голосування доводилося виїжджати в неділю. А це означало, що вони могли пропустити церкву (неприпустимо) і базарний день - середу (вбивчо для фінансів і настрою).

Голосування відбувається в різний спосіб і в різний час - в Індіані заборонено залишатися в кабінці більше 3 хвилин, в Міссурі неможна приходити на дільницю напідпитку. Деякі штати голосують перфорованими бюлетенями, деякі використовують тачскріни. Деякі починають голосування раніше, деякі - день у день. Хай там як, голосують не за певного кандидата - в бюлетенях зазначено: "віддаю свій голос на користь республіканської або демократичної партії" (потрібне підкреслити або обмалювати в вигляді квітки).

І тільки за 40 днів, вже в грудні колегія виборників - 538 осіб - голосуватиме так, як їй було доручено. Кількість голосів від кожного штату залежить від його густонаселеності - тому в таких штатах, як Огайо чи Колорадо кожен голос виборця (не виборника) і справді має значення. Скажімо, Огайо має в Конгресі двох представників і одного сенатора. Каліфорнія - 55 і, відповідно, 2 сенаторів, загалом - 57 голосів.

Таким же чином формується і кількість виборників від кожного штату: від Огайо голосуватимуть троє, від Каліфорнії - 57. І тільки в такий, на перший погляд схиблений спосіб, Америка по-справжньому здатна обрати Президента. У іншому випадку, мешканці менш густонаселених частин країни могли б не турбуватися щодо своєї участі в голосуванні - все б вирішили Чикаго, Х'юстон, Нью-Йорк і Лос-Анджелес з передмістями.

Тож основна і велика битва ще попереду. Відтак, зарано робити висновки.