РАДА ЄВРОПИ ТА ЄВРОПЕЙСЬКИЙ CОЮЗ: ЄДНІСТЬ І БОРОТЬБА СОЮЗНИКІВ

Не те щоб європейська архітектура тріщала по швах. Зовсім ні. Однак їй стає затісно в рамках звичної конфігурації, дедалі відчутніша «тектонічна напруга» у її основі. Дивися, без глибоких тріщин між різними її інституціями невдовзі не обійдеться. Рятує те, що при вирішенні спорів та залагодженні конфліктів інтересів тут не схильні вдаватися до радикальних заходів. Звикли поважати закон і керуватися чиновницькою логікою. Тому бойові дії якщо й розгортаються, то лише на папері, коли в ролі важких гаубиць використовуються важкі документи: чи то конвенти, чи то рішення спеціальних самітів...

Природно, до пори до часу все це відбувається без особливого розголосу на найвищому рівні міжнародної дипломатії, тож стороння людина не те що не розбереться в хитросплетеннях інтересів, а й взагалі не помітить існування елементів протистояння. На останній сесії ПАРЄ теж лише з непоодиноких натяків промовців та ще в кулуарних розмовах із депутатами ставало зрозуміло, що проблема майбутнього для Ради Європи справді стоїть. Її розв’язання багато в чому залежить від того, як будуть знову перерозподілені сфери впливу в Європі, передусім між РЄ та Європейським Союзом. Зрозуміло, що опорою для РЄ у вирішенні тонкого питання стануть аж ніяк не країни ЄС-15, а молоді члени більшої сім’ї РЄ-44. Далеко не випадково генеральний секретар РЄ Вальтер Швіммер останнім часом постійно підкреслює: «Україні потрібна Рада Європи, але й Раді Європи потрібна Україна». Цікаво, навіщо?..

РЄ і ЄС: дзеркальні родичі і конкуренти

Дивуєшся, наскільки тісно переплелися інтереси і завдання, на перший погляд, різних структур єдиної Європи. Достатньо побіжного погляду на тенденції розвитку Ради Європи та Європейського Союзу, щоб помітити елементи дублювання або навіть конкуренції в їхній діяльності. Так, у Страсбурзі сусідять Парламентська асамблея Ради Європи (ПАРЄ) і Європарламент ЄС. Територіальна близькість навіть дозволяє Європарламентові постійно витісняти прес-службу РЄ з насиджених кабінетів. Поруч міститься і Страсбурзький суд з прав людини, він, як відомо, входить до структури РЄ. Аналогічна судова інституція, але вже під патронатом ЄС, діє в Люксембурзі. Щоправда, перший суд поважає Європейську Конвенцію з прав людини, прийняту РЄ, другий — Хартію фундаментальних прав людини, виплекану в ЄС. Знову ж таки — важко виявити суттєву розбіжність між прапорами РЄ та ЄС.

Поступово стираються грані й у напрямах діяльності цих двох іменитих європейських організацій. Так, ЄС більше не хоче обмежувати себе економікою, а діяльність РЄ вже не вміщається лише у правовій та гуманітарній сферах. Саме на останній сесії ПАРЄ було заслухане й активно обговорювалося питання нової економіки в Європі. І, напевно, не випадково йому того дня мав передувати виступ доповідача з Нідерландів Рене ван дер Ліндена на животрепетну для парламентарів тему «Подальша кооперація між європейськими інститутами». Однак доповідь ця так і не прозвучала, хоча достеменно відомо, що її було підготовлено і навіть заслухано на бюро Парламентської асамблеї. Чому така важлива на сьогодні тема для самої Ради Європи, та ще заздалегідь внесена до порядку денного, раптом випадає з регламенту роботи сесії? Це справді питання.

Швидше за все, позначилася відповідальність, пов’язана з цим документом. І духу на його озвучування, схоже, забракнуло. Адже він, як наголошували депутати, ознайомлені з ним, був досить відвертим і конкретним. У доповіді без особливого мудрування було показано, хто саме (ЄС та ОБСЄ) і яким чином перебирає на себе функції «совісті Європи у сфері прав людини, свобод і демократії». Висловлювалася критика на адресу самої РЄ, яка замість того, щоб просто вказувати на неналежні дії інших європейських інституцій, має покращувати свою роботу. Засуджувалася практика дублювання функцій і конкуренція в роботі різних організацій. Відкидалися навіть натяки на обмеження діяльності РЄ лише функціями «кімнати чекання» у ЄС». А щоб цього не допустити, пропонувалося співробітництво між організаціями єдиної Європи сфокусувати на спеціальних проектах, яких потребують країни — члени цих організацій. Крім того, ПАРЄ отримала пораду підтримати ініціативу проведення 2003 року третього саміту глав країн та урядів.

Що раніше — саміт чи конвент?

Заодно не слід забувати, що РЄ і ЄС аж ніяк не незалежні одна від одної структури. Візьмімо до уваги хоча б те, що серед 44 прапорів, які майорять перед входом у будинок РЄ, більше третини представляють країни — члени ЄС. Знову ж, не секрет, що переважно на плечах останніх (хоча нюанси тут теж є), з огляду на їхні економічні можливості, лежить фінансування Ради Європи. Водночас варто усвідомлювати й те, що всі свої питання країни старої Європи можуть вирішувати в рамках Європейського Союзу, можливості якого грунтуються на бюджеті, непорівнянному за обсягом з бюджетом Ради Європи. Більше того, їм не дуже хочеться виносити сміття (а в них воно теж є) з хати, пропонуючи свої проблеми на суд РЄ. Кому ж хочеться, щоб на членів «закритого клубу 15-ти» і їхні рішення раптом впливали резолюції перманентно розширюваної Ради Європи. Тим більше що до прийняття цих резолюцій причетні й нові члени європейської сім’ї, самі по вуха в проблемах. Ось і назріває в надрах ЄС ідея створення спеціального конвенту, здатного визначити довгострокову стратегію Союзу, яка в ідеалі вже більше не повинна піддаватися зазіханню ззовні. Якщо ідею буде реалізовано, це фактично обмежить можливості і впливовість Ради Європи.

Однак РЄ, попри свій похилий вік, сподівається перехопити ініціативу і теж квапиться з формалізацією своєї подальшої політики. Вже йдуть переговори з приводу проведення спеціального саміту Ради Європи. І не слід дивуватися, що місцем проведення такого саміту пропонується Москва (як противага ЄС) і навіть Київ. Адже зрозуміло — навряд чи країни ЄС, які є одночасно членами РЄ, схвалюють ініціативу проведення такого саміту. З тієї самої причини не вітатимуть ініціативу й ті країни Східної Європи, які стоять на порозі Європейської Союзу.

Підтримкою для Ради Європи в конкуренції з Європейським Союзом стала та частина країн-членів, за рахунок якої вона останнім часом розширилася. А як інакше, адже левову частку праці, сил, часу, коштів ця стара європейська організація спрямовує саме на них. Такі питання, як «захист меншин у Бельгії», сьогодні — велика рідкість для ПАРЄ. З другого боку, країни-новачки виправдують існування самої організації — не було б їх, звідки б узялася робота. А так ПАРЄ, навпаки, має право вимагати (що й було зроблено на квітневій сесії) від Комітету міністрів РЄ збільшення бюджету до 200 млн. євро.

Рано палити мости в Європу

Україна належить до нової генерації в РЄ. Вона справді важлива для Ради Європи. І не лише тому, що генеральний секретар РЄ Вальтер Швіммер отримав від української делегації премію «Прометей-престиж» і став «Людиною року-2001». Україна є для РЄ майже ідеальним полігоном для реалізації її правових та гуманітарних ініціатив. Інакше хіба стала б ПАРЄ заплющувати очі на наші «досягнення»: взяли на себе зобов’язання терміном на три роки й ось уже сьомий рік продовжуємо виконувати. Та ще й відзначає помітний прогрес, як це, приміром, було зафіксовано у квітневій доповіді Дороса Христодоулідеса, керівника комісії спостерігачів РЄ за виборами в нашій країні.

Для України ж РЄ є своєрідним мостом до Євросоюзу. Щоб дорости до рівня країн Євросоюзу, їй просто необхідно пройти школу в Раді Європи. Тому вона зацікавлена (принаймні на даному етапі) у зміцненні позицій РЄ в її конкурентному змаганні з ЄС. Києву хотілося б, щоб старий міст вистояв і Рада Європи не опинилася на гальорці політичної арени. Отож треба спільно шукати можливостей для зміцнення цього мосту...