«Путінський потік-2»: холодна війна на Балтиці»

06 липня, 2020, 12:16 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Куди веде Європу газопровід з країни — спонсора тероризму?

У липні данський регулятор має винести рішення щодо дозволу швейцарській компанії — оператору Nord Stream-2 AG добудувати трубопровід «Газпрому» «Північний потік-2» із використанням судна з якірним позиціонуванням. Але схоже на те, що незалежно від рішення регулятора газопровід потрапив до іншої системи координат. Навіть сприятливе рішення, яке, до речі, очікувалось оператором минулого тижня, не позбавить його проблем. Головна з них позначилась у Вашингтоні.

Від Рейгана до Трампа

Поява у червні в американському Конгресі двох законопроєктів щодо додаткових санкцій, спрямованих проти путінського газопроводу «Північний потік-2», і спеціальної доповіді групи впливових республіканців-конгресменів «Зміцнення Америки і протидія глобальним загрозам», у якій Росію пропонується визнати державою — спонсором тероризму, тільки на перший погляд здається не взаємопов’язаними речами.

У США, на відміну від Європи, з часів президентства Рональда Рейгана існує чітке уявлення, що частину доходів від експорту нафти та газу Москва використовує для прихованого фінансування підривної діяльності проти Заходу. В Європі її часто не помічали або просто не приділяли належної уваги. Показово, що тільки з допомогою американського ФБР німецька поліція та спецслужби змогли отримати докази причетності російського ГРУ до кіберзлому Бундестагу. Цей приклад яскраво показує «сліпі зони» німецьких спецслужб — без сторонньої допомоги вони не бачать секторальних загроз із боку Росії. Аякже, вона ж стратегічний партнер!

Ще 2018-го Дональд Трамп на зустрічі з генсеком НАТО Єнсом Столтенбергом, говорячи про співпрацю Берліна з Москвою у нафтогазовій сфері, зауважив: «США захищають Німеччину, ми захищаємо Францію, ми захищаємо кожного... Це неприйнятно, коли вони платять мільярди Росії, і ми маємо захищати їх».

Зараз особливого резонансу набула інформація про грошові винагороди талібам з боку російської військової розвідки за знищених військовослужбовців західних країн, передусім американців, в Афганістані. Хоча Кремль і «Талібан» спростували її, але це той випадок, коли на слово не вірять. Особливо якщо відомий посередник і чимало інших деталей. Було би наївним сподіватися, що Москва зізнається у тому. Приклад з МН17 красномовно свідчить про інше.

США, попри ексцентричну і почасти неадекватну поведінку Трампа, хочуть зберегти трансатлантичну єдність, тоді як путінська Росія хоче її знищити. Російські газові потоки — це один з інструментів досягнення мети відриву Європи від Північної Америки. Республіканець Тед Круз, один із найбільш активних і послідовних прибічників жорсткого санкційного режиму проти РФ, відверто вказує, що блокування «Північного потоку-2» «завадить Путіну заробити мільярди доларів, які будуть підживлювати російську агресію».

Тому Вашингтон вважає проєкт «Північний потік-2» не просто токсичним, а й небезпечним, і намагається його нейтралізувати. Такої ж оцінки і підходу дотримуються і низка європейських країн — членів ЄС — Польща, Литва, Румунія, а також Україна. У згаданій доповіді республіканців особливий акцент зроблено на санкціях проти нафтогазового сектору Росії як країни — спонсора тероризму та проти проєктів трубопроводів, що їх вона намагається реалізувати.

Минуле в сьогоденні

Масштабні трансконтинентальні трубопровідні проєкти стали реалізовувалися СРСР у часи холодної війни і призначалися спочатку для забезпечення нафтою та газом союзників по Організації Варшавського договору (ОВД) і Раді економічної взаємодопомоги (РЕВ). Але по мірі реалізації політики експансії в Європі на різних фронтах холодної війни СРСР, який гостро потребував валютних надходжень, спрямував проєкти і на експорт енергоносіїв до країн — членів НАТО та Європейського економічного співтовариства (ЄЕС).

Однак не тільки валютними потребами пояснювалися дії радянського керівництва. Метою масштабного нарощування експорту нафти та газу було узалежнити Європу від СРСР, відірвати її від США.

Один із провідних вітчизняних фахівців газової промисловості, член-кореспондент Академії гірничих наук Іван Діяк, який був свідком втілення тогочасних стратегічних рішень Політбюро ЦК КПРС, особливо відзначає період початку 1980-х. Тоді, за його документами, радянським керівництвом було сформульовано стратегічну мету: «ЦК КПРС ставить завдання з будівництва газогонів, які дадуть змогу постачати до Західної Європи до 70% необхідного газу, — так вдасться домогтися того, що європейські країни будуть цілковито залежними від радянських енергоресурсів… СРСР зможе економічно та політично впливати на Західну Європу. Крім того, це надасть можливість звести вплив США на європейські країни до мінімуму, що сприятиме перетворенню СРСР на світову наддержаву».

Низькі ціни на нафту в другій половині 1985–1999 років і колапс спочатку ОВД і РЕВ, а потім і СРСР призвели лише до певної паузи в експансіоністській політиці Москви. Вона відтворилася на новому історичному витку — після приходу до влади в Кремлі Владіміра Путіна та зростання попиту й цін на нафту і газ на ринку Європи, що призвело до появи концептуального бачення Росії як «енергетичної наддержави».

Стокгольмський синдром Меркель

Федеральний уряд Німеччини і особисто Ангела Меркель з фанатичною впертістю, гідною іншого застосування, продовжують відстоювати путінський газопровід. І це при всьому тому, що сліди ФСБ РФ проявилися у минулорічному замовному вбивстві громадянина Грузії Зелімхана Хангошвілі, ГРУ — у згаданих вище хакерських атаках на Бундестаг, а в Берліні розуміють, хто такі «ихтамнет» в Донбасі, знають, хто бомбардував цивільні об’єкти в сирійському Алеппо та нещодавно спалював живцем людей у лівійській Тархуні, і багато чого іншого.

Уже німецька преса звинувачує Росію в державному тероризмі. Ангела Меркель, за її ж словами, цілком усвідомлює, що Росія широко використовує тактику гібридних війн у відносинах з іншими країнами.

Незважаючи на це, з Берліна звучать погрози не Москві, а Вашингтону — контрсанкціями у разі запровадження додаткових американських санкцій проти російського проєкту. Понад те, з Берліна намагаються задіяти Європейський Союз, використовуючи механізми прихованого лобіювання та внутрішніх процедур європейської бюрократії. З 1 липня Німеччина головує в ЄС, тому в Берліні відразу ж узялися до справи із «всесоюзним» розмахом. Діють при цьому у російському стилі, тобто маніпулятивно, міняючи місцями причини і наслідки.

Якщо поглянути на реакцію очільника європейської дипломатії Жозепа Борреля на запит маловідомого французького європарламентарія Еммануеля Мореля щодо американських санкцій, то вони розглядаються поза контекстом причини, що їх породжують, — російського проєкту «Північний потік-2». У офіційній відповіді Борреля санкції США, а не путінський проєкт, розглядаються як такі, що послаблюють трансатлантичну єдність. І при цьому жодної згадки про те, що проєкт не підтримується на рівні ЄС і, власне, не є європейським.

Попри документально підтверджені факти зловмисної діяльності Росії в Німеччині та Європі загалом, Меркель повторює, що «є вагомі причини знову й знову вступати в конструктивний діалог з Росією» з урахуванням «великого стратегічного впливу», який РФ має у Сирії чи Лівії та країнах, що розташовані в безпосередній близькості від Європи, а також робить акцент на необхідності добудови путінського газопроводу. Такий «шпагат Меркель» підтверджує, що Берлін уже перебуває в залежності від Москви. Тобто «Північного потоку-2» ще немає, а залежність уже сформовано. Для цього, очевидно, вистачило вже існуючого «Північного потоку». У Меркель явно простежується стокгольмський синдром.

Останнім часом стала зрозумілою ще одна причина впертої позиції Меркель: вона корениться в образі на Трампа. Як з’ясувалося, під час телефонних розмов американський президент називав німецьку бундесканцлерин «дурною» і звинуватив її в тому, що вона — в кишені у росіян. Не можна сказати, що Путін не ображав Меркель, достатньо згадати «випадковий» інцидент з його лабрадором. Однак, незважаючи на це, є щось таке, що робить більш близьким їй кремлівського фюрера, аніж невігласа-мільярдера Трампа на президентській посаді в країні, яка є торговельним партнером Німеччини №1 у світі. О, загадкова східнонімецька душа!

Кінець німецького прагматизму?

Керуючись німецьким прагматизмом, порівняємо Росію і США з погляду значущості цих країн для економіки Німеччини.

Сполучені Штати були і залишаються найбільшим у світі покупцем німецьких товарів і найпривабливішим ринком для німецьких експортерів. За даними World`s Top Exports, 2019 року США імпортували німецьких товарів на суму 132,8 млрд дол., тоді як своїх продали в Німеччині лише на 60,3 млрд. Отже Німеччина має велетенське додатне сальдо у торгівлі зі США — 72,5 млрд дол., що надзвичайно важливо для німецької промисловості і особливо її високотехнологічних секторів. Показово, що статистика свідчить про постійну динаміку зростання додатного сальдо — з 30 млрд дол. 2000-го до нинішнього більш як удвічі вищого рівня.

Зовсім інша ситуація з Росією. Вона у рейтингу покупців німецьких товарів аж у другому десятку, поступаючись, наприклад, Польщі, Чехії і навіть менш розвиненій Угорщині. Імпорт німецьких товарів торік становив 29,1 млрд дол., російський експорт до ФРН — 28 млрд. США і Росія є привабливими для німецьких інвесторів. Але 324 млрд дол. німецьких інвестицій у США 2018 року і 3,7 млрд — в Росію не варто навіть коментувати. Цифри говорять самі за себе.

Висновок очевидний: для ФРН вигіднішими є відносини зі США, а не з путінською клептократією, яка брутально ігнорує міжнародне право та веде підривну діяльність проти ЄС і Німеччини.

ФРН з її ВВП 2019 року понад 4 трлн дол., рятуючи путінський проєкт, який не принесе ні до федерального, ні до земельних бюджетів ані цента (компанія-оператор Nord Stream-2 AG не є резидентом ФРН, зареєстрована і сплачує податки у швейцарському кантоні Цуг), виглядає як країна-путінверштегер, а не європейський плеймейкер.

Фальшиво на цьому тлі виглядають скарги Герхарда Шредера про заблоковані американськими санкціями інвестиції. Мовляв, санкції поставлять під удар близько 12 млрд євро капіталовкладень в енергетичну інфраструктуру ЄС, а також 3 млрд євро, інвестованих у розвиток газотранспортної інфраструктури в Німеччині. У німецьких ЗМІ називається і цифра в 4,8 млрд євро, які нібито європейські споживачі могли зекономити 2021 року, якби «Північний потік-2» запрацював.

По-перше, ці цифри, якщо їм повірити, виглядають мізерними на тлі 18,3 трлн дол. ВВП Євросоюзу. По-друге, європейські інвестори мали б усвідомлювати свої ризики, підтримуючи російський проєкт, який не має консенсусу в ЄС, а навпаки, викликає спротив з боку як мінімум десяти країн-членів і несхвалення в Європарламенті. По-третє, втрати європейських компаній — партнерів «Газпрому» мінімальні, адже вони дистанціювалися від серйозних витрат ще на ранньому етапі, коли у США 2017 року тільки завели мову про можливість санкцій і пролунала критика на адресу проєкту у Європарламенті. Усі ризики проєкту та витрати несе «Газпром» — компанія з країни поза межами Європи, яка проводить підривну діяльність проти ЄС зсередини Європейського Союзу та підозрюється американською владою та європейськими ЗМІ як спонсор тероризму.

Санкційний удар США по «Північному потоку-2» насправді не спрямований проти Німеччини як такої і тим більше проти ЄС. Він не є «нападом на європейську економіку», як це подає Герхард Шредер, чи стане кінцем «Енергетичного Заходу», за словами деяких німецьких експертів. Очевидно, що Шредер робить це за інструкціями з Москви та, ймовірно, надихнувшись нацистським генієм пропаганди рейхсміністром Йозефом Геббельсом: що більша брехня, то легше в неї повірять.

Дії США — це намагання не допустити розширення ресурсно-фінансового потенціалу корупціогенної російської активності в Європі. До речі, ініціатива санкцій іде не з Білого дому, а з Конгресу, і це мали би взяти до уваги і в Берліні, і в Брюсселі. Можна припустити, що у США є небезпідставні підозри стосовно дислокованих у Швейцарії компаній — операторів путінських потоків, які разом з іншими афілійованими з «Газпромом» фірмами під швейцарським дахом є ключовими ланками руху коштів у складному багатоланковому механізмі таємного фінансування підривної діяльності та терористичної активності путінського режиму не лише в Європі.

Щоб уявити собі масштаб цього механізму, достатньо взяти до уваги, що корпоративна родина тільки однієї окремо взятої швейцарської «доньки» Gazprom Schweitz, яка існує з 1999 року, налічує 1883 компанії та відділення. Сумарний «родинний» обсяг руху коштів — 124,97 млрд дол. (дані 2018 року).

Щоб переконатися, як Росія використовує «Газпром» для матеріального забезпечення незаконних збройних формувань у сусідній країні, достатньо взяти до уваги постачання газу за вказівкою Кремля до терористичних угруповань «ДНР» і «ЛНР», створених в окупованих нею районах Донеччини та Луганщини в Україні. Частина виручки від реалізації газу спрямовується на матеріально-технічне забезпечення російських проксіз, що ведуть війну проти України.

Війна на Балтиці?

Дефіциту енергоресурсів на європейському ринку немає. Навпаки, спостерігається його профіцит. І газ є не тільки в Росії. Розширення ринкової ніші скрапленого природного газу дає додаткові можливості диверсифікації постачань. Однак у Берліні вчепилися саме в російський газ. І це є індикатором того, що не газом єдиним живиться нове російсько-німецьке партнерство, яке історично високою ціною обходилося Європі. В основі його дедалі більше простежується ірраціональний антиамериканізм, що його десятиріччями плекала радянська, а потім російська пропаганда.

Показово, що Герхард Шредер під час дебатів 1 липня у комітеті Бундестагу з питань економіки та енергетики доволі промовисто піддав сумніву плани створення «суперструктури СПГ-терміналів». Це викликає як мінімум подив. Адже що більше пропозиція газу з різних джерел на ринку, то він дешевший для європейців. З висловлювання Шредера стає зрозуміло, що додаткова пропозиція газу — у вигляді скрапленого — на ринку ЄС не потрібна, незалежно від того, американський він чи будь-який інший. Адже без терміналів-регазифікаторів з СПГ неможливо оперувати. У такий спосіб колишній німецький канцлер відпрацьовує завдання його кремлівського куратора — забезпечити збереження статус-кво російських трубопровідних постачань, наростити їх через «Північний потік-2» і відсікти «чужий» американський газ від ринку ЄС. І тут екстериторіальні санкції США використовуються як привід для виконання поставлених завдань.

Очевидно, США не мають наміру відступати. Очевидно, що санкції буде запроваджено. І якщо це не зупинить «Газпром», Кремль та його мережі впливу в Берліні і Брюсселі, то з боку США визнання Росії країною — спонсором тероризму не змусить довго на себе чекати. Вже зараз у Сенаті США з’явився перший законопроєкт авторства Роберта Менендеса про санкції стосовно президента РФ, міністра оборони та інших офіційних осіб, що причетні до винагород талібам за знищення американських військовослужбовців. Спікер Палати представників Конгресу Ненсі Пелосі закликала запровадити санкції невідкладно. Німеччина, підтримуючи путінський проєкт, може опинитися в дуже некомфортному становищі країни, що солідаризується зі спонсором тероризму.

А у Вашингтона з’явиться підстава задіяти ultima ratio (останній аргумент) і встановити зону A2/AD у західному секторі Балтики на південь від Борнгольма, щоб покласти край путінському потоку. Холодна Балтика може стати гарячою, якщо Європа виявиться неспроможною приборкати організоване транснаціональне угруповання «Путінський потік-2», яке фактично намагається керувати і федеральним урядом, і Єврокомісією. Незалежно від того, добудують «Північний потік-2» чи ні, місію розколу трансатлантичної спільноти та Євросоюзу цей проєкт виконує.

Що стосується України, то зовнішньополітичному відомству та РНБО України було би варто надати Державному департаменту США та Конгресу матеріали підтримки Росією діяльності терористичних угруповань «ДНР» і «ЛНР». А також повну інформацію про терор, що його здійснює Росія на окупованій території Криму проти кримськотатарського народу та громадян України. «Нафтогазу України» було би варто активізувати позовну діяльність проти «Газпрому». Як показує власний досвід «Нафтогазу» та нещодавній польський приклад, воно того варте. Для України нищення «Північного потоку-2» залишається пріоритетним у відповідь на російську агресію.

По матерiалам: ZN.UA /
Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК