Путінські потоки: «перпетуум мобіле» державного тероризму

У США незабаром з’явиться нова адміністрація. Питання відносин із Росією, Європою перебуватимуть у полі її особливої уваги. І проблематика «Північного потоку-2» буде не на периферії цієї уваги. Бо це не просто газопровід із Росії в Європу.

Чи є Німеччина, Австрія, Франція країнами-спонсорами тероризму? Звісно, ні, — скажете ви і матимете рацію, бо до цих країн прикута увага різних терористичних організацій, а їхні уряди впродовж десятиліть ведуть боротьбу з тероризмом. Чи підтримують Берлін, Відень і Париж політику державного тероризму інших країн? Ваша відповідь знову буде негативною. Але в цьому випадку не будьте занадто категоричні. Звісно, про пряму підтримку терористичної діяльності з боку респектабельних країн Європи не йдеться. Проте є неусвідомлене непряме сприяння, яке живить терористичну діяльність одного з найодіозніших режимів ХХІ ст. Здається, це зрозуміли у США, дехто — в Європі: Польща, країни Балтії. Західна Європа все ще перебуває в ілюзії, хоча події 2014 року мали б змінити сприйняття нею путінського режиму та його ініціатив.

Синхронізація спецоперацій

У березні 2014 року озброєна диверсійна група полковника ФСБ РФ Ігоря Гіркіна готувалася до операцій на сході Україні і вже у квітні була перекинута на Донбас. 12 квітня вона захопила будівлі Національної поліції та Служби безпеки України у Слов’янську. Надалі у взаємодії з іншими диверсійними групами та незаконними збройними формуваннями, створеними агентурою ФСБ та ГРУ, нею був встановлений контроль над частиною Донбасу.

Не знаю, чи «рецепт» ефективної терористичної діяльності Росія взяла в Євгена Месснера, білогвардійського офіцера-емігранта, який у книжці «Мятеж — имя Третьей Всемирной», виданій у Буенос-Айресі 1960 року, пророчо написав: «Воююча сторона перебуватиме на території іншої сторони, створюючи і підтримуючи партизанський рух, буде ідейно і матеріально, через пропаганду і фінанси підтримувати там опозиційні партії, буде всіма способами живити там непокору, шкідництво, диверсію та терор, створюючи там заколот». Але очевидно, що саме за такою технологією — диверсійно-терористичною —діяла вона в Україні в 2014 р.

В інтерв’ю російським ЗМІ після свого виходу з Донбасу Гіркін підкреслював, що саме діями його груп вдалося розгорнути збройне протистояння в Україні. Цим він дав пас російській пропаганді для інтерпретації подій як «громадянської війни в Україні», яка призводить до «саморуйнації України», «транзитних ризиків» тощо.

Своєю чергою, спираючись на зазначені пропагандистські тези, впродовж квітня — липня 2014 року Росія різко інтенсифікувала свою енергетичну дипломатію з метою прискорити реалізацію проєкту газопроводу «Південний потік» на Чорному морі та ініціювати «Північний потік-2» на Балтиці під тим приводом, що Україна як транзитна країна для експорту російського газу в Європу ненадійна, адже в Україні війна.

Підтвердження цього — сплеск газо-дипломатичної активності: низка зустрічей керівництва «Газпрому» з керівництвом Європейської комісії, федерального уряду Німеччини, керівниками провідних європейських газових компаній, а особливо спеціальні звернення Владіміра Путіна до європейських лідерів 10 квітня і 15 травня 2014 року, телефонні розмови з Ангелою Меркель 4 травня та втрьох — з Франсуа Олландом і пані Меркель 19 червня, а також медіазаходи керівництва «Газпрому». Ось перелік основних контактів високого рівня того часу мовою офіційних повідомлень російської сторони (впадає у вічі щільність контактів):

— 2 квітня у Брюсселі відбулися робочі зустрічі голови правління ВАТ «Газпром» Алєксєя Міллера з європейським комісаром з енергетики Гюнтером Еттінгером та міністром закордонних справ Німеччини Франком-Вальтером Штайнмаєром;

— 10 квітня Путін звернувся до лідерів низки іноземних держав, в які російський газ постачається транзитом через Україну;

— 15 квітня у Страсбурзі відбулася робоча зустріч голови правління ВАТ «Газпром» Міллера і комісара Європейської комісії з енергетики Еттінгера;

— 22 квітня «Газпром» і Австрія відзначили актуальність створення альтернативних маршрутів поставок російського газу в Європу;

— 4 травня відбулася телефонна розмова В.Путіна і А.Меркель, було продовжено обговорення кризової ситуації в Україні ... Лідери РФ і ФРН також обмінялися думками з питань забезпечення поставок і транзиту російського газу з урахуванням підсумків багатосторонніх консультацій (Росія—ЄС—Україна), що пройшли днями у Варшаві на цю тематику;

— 15 травня В.Путін звернувся до лідерів європейських держав щодо поставок і транзиту російського газу через територію України;

— 19 червня відбулася телефонна розмова з А.Меркель і Ф.Олландом. Продовжено обмін думками стосовно розвитку кризової ситуації в Україні. Обговорювалися також можливі наслідки зриву Києвом переговорів щодо врегулювання проблеми заборгованості за поставки російського газу для економіки і енергобезпеки Європи.

Заступник голови правління «Газпрому», генеральний директор «Газпромекспорту» Алєксандр Медвєдєв, який грав роль корпоративного «міністра закордонних справ», у квітні-травні зробив дві показові заяви.

Перша прозвучала в інтерв’ю німецькій Handelsblatt 7 квітня 2014 року: «Задля уникнення ризиків, пов'язаних із ненадійними транзитними країнами, «Газпром» спільно з європейськими партнерами побудував газопровід «Північний потік» по дну Балтійського моря і планує прокласти «Південний потік» через Чорне море».

Друга заява — про розширення «Північного потоку» — прозвучала на його зустрічі 22 травня з президентом нідерландської газової компанії Gasunie Ханом Феннема і відбита в офіційному пресрелізі: «Учасники зустрічі також обговорили питання розвитку європейської газової інфраструктури в контексті підвищення ефективності поставок російського газу європейським споживачам. Зокрема йшлося про успішну реалізацію та можливості розширення проєкту «Північний потік».

3 червня на пресконференції керівництва «Газпрому» було поширено інформаційні матеріали, зокрема довідку «Експорт і підвищення надійності поставок газу в Європу», в якій ішлося: «З метою збільшення прямих поставок російського газу споживачам європейських країн опрацьовується можливість будівництва газопроводу«Ямал—Європа-2» і розширення проєкту «Північний потік».

Nord Stream 2 / Paul Langrock

Керівник «Газпрому» А.Міллер 16 червня на спільній пресконференції з міністром енергетики РФ акцентував увагу на Україні: «... Зруйновано механізми державного і господарського управління. Взагалі, Україна займається саморуйнуванням ... Те, що стосується українських транзитних ризиків. Про них російська сторона говорила давно. І саме українські транзитні ризики — причина будівництва такого газопроводу, як «Північний потік», будівництва такого газопроводу, як «Південний потік». І якщо говорити про українські транзитні ризики в поточний період часу, вони є, і вони чималі».

Показово, що вже наступного дня, 17 червня, на магістральному газопроводі «Уренгой—Помари—Ужгород» у Полтавській області було скоєно диверсію — підрив газопроводу. Схожа диверсія вже мала місце на цьому ж газопроводі 12 травня на Івано-Франківщині. Вибух збігся в часі з припиненням постачання газу для потреб України та виходом російської сторони з переговорного процесу з участю Європейської комісії з питань безпеки поставок природного газу в Україну і ЄС.

У спеціальному пресрелізі «Газпрому» від 11 липня 2014 року зазначалося: «Рада директорів ВАТ «Газпром» схвалила політику компанії щодо диверсифікації експортних маршрутів і додаткових заходів для підвищення надійності поставок газу на європейські ринки. З метою підвищення надійності поставок компанія реалізує проєкти будівництва нових експортних газопроводів, які нівелюють транзитні ризики ... По дну Балтійського моря прокладено дві нитки газопроводу «Північний потік», є можливість розширити цей коридор, побудувавши додатково одну або дві нитки. Повним ходом, відповідно до графіку йде реалізація проєкту «Південний потік»...

Отже, терористична діяльність диверсійних груп ФСБ РФ в Донбасі у квітні—липні 2014 року чітко корелюється з активністю російського політичного керівництва і «Газпрому» в Європі, що на міжнародному рівні поширювали наративи про «кризу в Україні», «громадянську війну» та «саморуйнування України», створюючи підґрунтя для її дискредитації як транзитної країни з одночасним нав’язуванням європейцям проєктів обхідних газопроводів у Чорному та Балтійському морях. Саме в цей період уперше прозвучало повідомлення про розширення «Північного потоку», відповідний проєкт якого під назвою «Північний потік-2» був офіційно анонсований 2015 року на Санкт-Петербурзькому міжнародному економічному форумі.

Політико-дипломатична активність Росії і «Газпрому» з проштовхування розширення «Північного потоку» в Європі різко знизилася після 17 липня 2014 року — знищення російським ЗРК «Бук-М1» авіалайнера рейсу МН17 в небі над окупованою частиною Донбасу. Очевидно, підозра, що РФ винна у знищенні цивільного літака, створила негативне тло для продовження Кремлем прямого лобіювання проєктів обхідних газопроводів. Росія взяла тайм-аут, переключившись на китайський напрям: лобіювання «Сили Сибіру», а тему розширення «Північного потоку» було переведено на міжкорпоративний рівень тихої роботи з групою європейських компаній для створення «ударного кулака» в Європі, що дозволить вирішити питання схвалення проєкту зсередини неї.

Фінансування терористичної діяльності

Ключове значення для вияснення прихованого механізму запуску та підтримки диверсійної й терористичної діяльності має аспект фінансування «війни в Україні» газовим лобі. Зрозуміло, що частина коштів на діяльність групи Гіркіна надійшла по лінії ФСБ. Але тільки частина. Фігурування у війні проти України прізвища православного олігарха Константіна Малофєєва, його компанії «Маршалл Капітал», де керівником корпоративної служби безпеки працював Ігор Гіркін, вказує на найімовірнішу непряму схему фінансування російського гібридного вторгнення за сценарієм «громадянської війни» з метою створення політичних, дипломатичних та медійних ілюстрацій «транзитних ризиків через Україну», «України як ненадійної транзитної ланки» та необхідності побудови обхідних газопроводів.

У загальних рисах, вона має такий вигляд:

→ Кремль (В.Путін) спрямовує «Газпром» (А.Міллер) на виконання комплексів робіт з будівництва «Південного потоку» та «Північного потоку-2» в обхід України через систему підрядів із завищеними кошторисами. Одночасно ФСБ (А.Бортніков) спрямовується на спецоперацію з дестабілізації України задля демонстрації Європі її ненадійності як транзитної ланки →

→ «Газпром» виділяє завищене фінансування підрядникам «Стройгазмонтаж» (СГМ) А.Ротенберга та «Стройтранснефтегаз» (СТНГ) Г.Тимченка — особам з близького кола Путіна (російські експерти неодноразово зазначали, що вартість будівництва 1 км газопроводу по території РФ більш ніж удвічі вища за європейські аналоги) →

→ СГМ і СТНГ спрямовують частину коштів через традиційний механізм виконання фіктивних робіт на наповнення «антитранзитного фонду» для подальшої спецоперації «громадянської війни в Україні», провайдером якої ФСБ, за погодженням із Кремлем, визначає «Маршалл Капітал» Константіна Малофєєва →

→ Приватний «Маршалл Капітал» фінансує діяльність диверсійно-терористичної групи І.Гіркіна, який одночасно є і підлеглим К.Малофєєва, і офіцером ФСБ РФ.

Однак відкотні кошти від підрядників безпосередньо через ту чи іншу бізнес-оборудку до «Маршалл Капіталу» не зайшли, оскільки це містило ризик викриття схеми згодом. Імовірно, така оборудка планувалася через викуп А.Ротенбергом частки «Маршалл Капіталу» в «Ростелекомі» (10,7% за 1,55 млрд дол.) у 2013 році. Її зупинили в останній момент, не виключено — саме через високий ризик викриття і загрози санкцій. Перевагу віддали традиційному готівковому наповненню «антитранзитного фонду» через оготівковування частини відкотів від підрядів СГМ з будівництва газопроводів та компресорних станцій на території РФ. Згодом і сам К.Малофєєв зрештою зміг продати свій пакет у «Ростелекомі» його дочірній компанії та отримати кошти.

На цю схему побічно вказує доповідь 2018 року аналітиків Sberbank CIB Алекса Фека та Анни Котельникової «Газпром: діючи за планом», яка викликала резонанс і за яку їх було звільнено з роботи. Вона містила такі висновки:

— підрядники і «Газпром» діють спільно під виглядом реалізації проєктів на території Росії, де їх важко контролювати;

— величезні капітальні витрати «Газпрому» призначені для компаній—підрядників (СГМ та СТНГ);

— усі вони пов'язані з російською владою.

Cкрін 1. Титульна сторінка сайту СГМ, що демонструє залученість його до усіх газопровідних проектів РФ в обхід України

Крім того, The Insider в публікації від 27 травня 2014 року відзначав: «Сценаріїв взаємодії між Малофєєвим і адміністрацією (президента РФ. — М.Г.) може бути кілька. Один із найімовірніших — це пряме використання ресурсів Малофєєва для ведення бойових дій без використання офіційних збройних сил Росії».

Мовою міжнародного права

Насправді означені ресурси Малофєєва за походженням були коштами державних компаній, потік яких Кремль приховано спрямував через підконтрольну ФСБ приватну компанію на фінансування спецоперації «громадянська війна в Україні».

Женевська конференція з питань тероризму 1987 року в декларації The Geneva Declaration on Terrorism однозначно визначає як державний тероризм такі дії:

— створення і підтримка збройних загонів найманців з метою знищення суверенітету іншої держави;

— таємні операції розвідувальних або інших державних сил, спрямовані на дестабілізацію або підпорядкування іншої держави.

А саме це й робила РФ в Україні навесні 2014 року.

Російське приховане вторгнення силами диверсійно-терористичних груп у український Донбас весною 2014 року і різкий сплеск політико-дипломатичної активності РФ та «Газпрому» в Європі свідчать про те, що «криза в і навколо України» слугувала, серед іншого, меті виправдати необхідність будування газопроводів в обхід України, охопленої «громадянською війною», та схилити європейських політиків, передусім німецьких, до підтримки обхідних проєктів. Як бачимо, стосовно Німеччини, Австрії, Франції це блискуче спрацювало і поки що продовжує працювати.

Чому Кремль намагається завершити «Північний потік-2» за будь-яку ціну? Відповідь стає зрозумілою в контексті описаного вище. Путінські потоки мають розширити фінансові спроможності агресивного режиму чинити підривну діяльність у Європі, до якої входять пропаганда, міграційні хвилі, отруєння, вбивства, розширення мережі путінферштегерства. Тобто німецькі й австрійські бюргери, чиї уряди активно підтримують «Північний потік-2», платячи Росії за природний газ, який надходить у ЄС через путінські трубопроводи, фінансуватимуть війну Кремля проти Європи зсередини самої Європи. Це і є «перпетуум мобіле» путінського режиму.

Доклавши певних зусиль, потративши певні кошти і час на дестабілізацію України, щоб продемонструвати європейцям необхідність компенсації ризиків, Росія будує нові «безпечні» трубопроводи «Північний потік-2» та «Турецький потік», які щонайменше півстоліття будуть годівницями для володарів Кремля, їхнього оточення і європейських проксіз. Це вершина мистецтва технологій гібридного типу, коли Росія веде війну проти Європи коштом самої Європи.

Здається, американці відчули, як працює путінський «перпетуум мобіле». В Сенаті та Палаті представників є два законопроєкти щодо визнання Росії державою-спонсором тероризму. Останній із них — H.R.7561 — внесений у липні нинішнього року конгресменом-демократом Максом Роузом у контексті інформації, що РФ платила талібам за вбивства американських військових в Афганістані. Демократ Байден переміг на виборах у США. Настає слушна нагода реанімувати розгляд законопроєкту або подати новий.

Висловлювання окремих осіб із колишньої команди демократів часів Обами, які стануть членами нової команди Байдена, доволі промовисто свідчать, що пом’якшення американської політики стосовно «Північного потоку-2» не очікується. І нова адміністрація не просто шукатиме додаткові аргументи для німців, а може діяти з несподіваного боку. Не виключено, що йтиметься не тільки про припинення будівництва «Північного потоку-2», а й про накладання санкцій на «Газпром» як одне з основних джерел генерування через відкоти невидимого фінансового потоку для підтримання терористичної і підривної діяльності РФ в Україні та Європі.

Більше статей Михайла Гончара читайте тут.