Путін в Ірані: хто кого там переграв

21 липня, 2022, 13:21 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Навіщо зустрічалися в Тегерані Путін, Ердоган і Раїсі та чого досягли

Путін в Ірані: хто кого там переграв
© Скріншот Youtube

Тристоронній саміт президентів Путіна, Ердогана та Раїсі в Тегерані привернув увагу всього світу з декількох причин. По-перше, він відбувся практично слідами візиту президента США Джо Байдена на Близький Схід, де в Єрусалимі та Джидді обговорювалися питання, що прямо торкаються інтересів Росії й Ірану. По-друге,повідомлення радника президента США з національної безпеки Джейка Саллівана про ймовірний продаж росіянам новітніх іранських безпілотників, які здатні нести високоточні ракети, викликали неабияку тривогу. По-третє, зближення Москви і Тегерана на тлі запровадження безпрецедентних санкцій проти Росії оцінили як спробу сформувати сталий альянс проти Заходу з далекосяжними намірами витіснити США з регіону.

Формальна причина зустрічі — відновлення «астанинського формату» для врегулювання політичної ситуації в Сирії. Особливо потреба в такій зустрічі стала очевидною на тлі активної підготовки Ердогана до масштабного вторгнення в Сирію із заявленою метою відтіснити курдські підрозділи вглиб сирійської території на 30 км і створити там зону безпеки. Причини для такої операції, на погляд Ердогана, очевидні: ситуація з сирійськими біженцями в Туреччині поступово стає критичною, зростає кількість ксенофобських випадків і повзе вгору крива незадоволення присутністю сирійців. Давно минули ті часи, коли їх приймали в Туреччині з розпростертими обіймами, розраховуючи скористатися такою гостинністю для посилення своїх позицій в арабських країнах. Економічна криза, інфляційні процеси та російсько-українська війна, яка б’є по середньому класу, підточує віру турецьких виборців у щасливу зірку нинішнього президента. Ердогану потрібна гучна перемога, але вона має бути гарантованою і з мінімальними ризиками. Такою перемогою могла б, за ідеєю, стати сирійська операція, підготовку до якої турецький президент розпочав ще торік. Тоді він заради цього їздив до Путіна в Сочі, але так нічого й не отримав. У той час російський диктатор спочивав на лаврах сформованих у світі уявлень про могутність російської армії й міг дозволити собі ігнорувати прохання турецького лідера.

Ситуація докорінно змінилася у травні нинішнього року, коли російські війська та найманці з приватних армій вервечкою потягнулися на український фронт, а бази перебування російських військ стали переходити іранцям. Нарешті останні змогли сповна насолодитися відчуттям своєї перемоги в Сирії, позбувшись опіки союзника, що тривалий час забирав ці лаври собі. Тоді ж турки почали складну й виснажливу дипломатичну боротьбу в рамках НАТО, торгуючись із Фінляндією та Швецією за свою згоду на вступ цих країн до альянсу. Розраховували, найімовірніше, отримати комплексний результат — досягти політичних цілей у вигляді послаблення курдської активності та видачі найбільш одіозних активістів курдських організацій і полегшити прийняття країнами НАТО неминучості операції в Сирії. Минулого разу, в 2019 році, аналогічні дії призвели до санкцій та заборони постачати Анкарі зброю. Тепер же Туреччина планувала таких наслідків уникнути, займаючи наступальну позицію. Певною мірою Анкарі це вдалося, — найзапекліші критики були нейтралізовані або промовчали в інтересах єдності альянсу. Швеція навіть погодилася скасувати заборону на постачання зброї і погодилася на екстрадицію, але відповідно до процедури, яка передбачає рішення суду. В рамках переговорів про вступ двох скандинавських країн важливу роль відігравали турецько-американські відносини. Ердоган розраховував на американську підтримку, але зрештою її не одержав. Свою лепту вніс і Конгрес, проголосувавши проти передачі винищувачів F-16 Туреччині. Американці різко виступили проти військової операції, і виникла парадоксальна ситуація: конче потрібну Ердогану операцію не підтримують ані союзники, ані опоненти, тобто Росія й Іран. Отже, Ердогану важливо було переконати Раїсі поступитися і дати добро на її проведення. Забігаючи наперед скажемо, що він цього дозволу не отримав, однак свою позицію зафіксував. Якщо військова операція таки почнеться, вона буде всупереч бажанням доволі великої кількості гравців.

Цікаво, як партнери Туреччини з «астанинського формату» граються зі смислами. Дивний як для члена НАТО підпис Туреччини під заявою, що США мають піти з Сирії. Роздратування очевидне. Решта спільних заяв проти ДАЄШ (Ісламської Держави), курдів та інших «терористичних осіб», яких, відповідно, слід знищити, видаються не дуже втішною спробою задовольнити турецького лідера. Але з приводу заяви щодо США є й інше міркування. Складається враження, що Ердоган натякав Раїсі на можливість «розрулити» сирійське питання на двох, без усіх цих західних і східних імперіалістів на кшталт американців та росіян. Це всього-на-всього моє припущення, та я чомусь цілком можу уявити собі діалог представників двох колишніх східних імперій, які вміли знаходити слова для підтримування миру між ними. Втім, цього разу засватати перса не вийшло.

Може, цим пояснюється та знаменита хвилинна затримка Ердогана на спільному фотографуванні з Путіним, де останній помітно нервував перед об’єктивами камер, а державне інформаційне агентство «Анадолу» розповіло про цей епізод всьому світові.

Для президента Росії Путіна, який вдруге від початку війни проти України виїхав за межі своєї країни, візит до Тегерана мав стати символом неуспішності західних санкцій. Дивіться, мовляв, ми разом із нашими партнерами — Туреччиною та Іраном, а також глобальним Півднем — ігноруємо ваші санкції й демонструємо успішну співпрацю. Звісно, це хороша міна при поганій грі. Історія з іранськими безпілотниками, яка вже обросла чутками, яскравий тому приклад. Це, безперечно, класичний приклад вдалої інформаційної операції— гри на випередження, коли противника змушують заздалегідь відкритися й виправдовуватися. В результаті зацікавлені сторони спростували наміри купити/продати БПЛА, а сама історія викликала дошкульні знущання ізраїльтян про технічну відсталість російського ВПК.

Я думаю, така поведінка Тегерана потребує пояснень. Врешті-решт, між країнами є угода про військово-технічну співпрацю, а поруч на саміті перебуває людина, чий зять продає й передає Україні, в тому числі безкоштовно дарує, БПЛА «Байрактар». Тим більше що нинішня іранська влада від початку війни зайняла жорстку проросійську позицію, говорила однією з Кремлем мовою, а ілюстрацією, що все лишилося, як було, стала остання промова духовного лідера Ірану аятоли Алі Хаменеї. Він буквально відтворив російський наратив про Крим і неминучий напад НАТО. Можливо, Рахбар забув про схожу тезу щодо ймовірного нападу НАТО в 1979 році, коли Совєти вдерлися до Афганістану. Очевидно, причиною ймовірної відмови Ірану від продажу БПЛА могли стати занепокоєння стосовно загрози прямого втручання у конфлікт і втрати останньої надії на укладання ядерної угоди. До речі, треба сказати, що далеко не всі іранські політики підтримують російсько-іранську співпрацю. Багато хто активно критикує політику консерваторів, нагадує про ненадійність росіян, і правляча група змушена на це зважати.

Врешті-решт, іранська амбіція полягає у збереженні того, що вони вже мають, — шиїтського коридора від Тегерана до Середземного моря. Росіяни тривалий час використовували Іран як свій задній двір, користуючись його складнощами. Їхні відносини псували непорозуміння, що регулярно виникали в Сирії через російсько-ізраїльську взаємодію. До того ж у перемовинах про повернення до ядерної угоди 2015 року росіяни несподівано підклали іранцям свиню, обумовивши підписання документа новим пунктом: непоширенням режиму санкцій на двосторонні відносини. Ця історія знаменна тим, що іранську сторону дана пропозиція заскочила зненацька, і вона втратила темп переговорів. Далі вже була війна, яка поставила прямі контакти на паузу. Отже, виникає цілком очевидна відповідь — росіяни не зацікавлені в успіху переговорів, що суперечить і бажанням самого Рахбара.

Економічний блок питань теж видається примітним. Ідеться про підписання меморандуму про взаємодію між «Газпромом» та Іранською національною нафтовою компанією NIOC і укладену угоду на суму 40 млрд дол., яка передбачає розробку двох газових та шести нафтових родовищ. Чудовий результат, якщо не пам’ятати, що на ринку Росія й Іран є конкурентами. Китай та Індія, які тривалий час були головними покупцями іранської нафти, після запровадження нафтового ембарго отримали нові привабливі пропозиції з боку Росії. Ірану тепер, щоб вижити, треба ще більше демпінгувати і втрачати доходи на порожньому місці. Звісно, є радикальний варіант виходу з цієї ситуації — угода зі США, але чи наважиться Іран на такий крок зараз — питання відкрите. Складається враження, що Кремль хоче максимально охопити Іран своєю турботою. Тут тобі і будівництво залізниці Решт—Астара, яка може запустити транспортний коридор північ—південь через Азербайджан, і контракти, і запевнення у щирих намірах.

Тож хто, врешті-решт, досяг своїх цілей на цьому саміті? Хто кого переграв? Найбільше реверансів, на мою думку, отримав Іран. По-суті, Раїсі політично зваблювали і Путін, і Ердоган. Але політичну ціну, яку хотів би отримати Тегеран, здається, ніхто з них дати не може. Ані Росія, ані Туреччина не визначатимуть динаміку відносин США з країнами Близького Сходу, куди Вашингтон зненацька вирішив повернутися. Ебрахім Раїсі може подякувати за це своєму російському візаві Путіну, адже його наказ розпочати війну проти України протверезив американських політиків і повернув регіон у зону особливої уваги.

Інші статті Ігоря Семиволоса читайте за посиланням.

Related video

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК