Путін та інші: яких ілюзій час позбавлятися

ZN.UA Ексклюзив
Поділитися
Путін та інші: яких ілюзій час позбавлятися © Getty Images
Уроки війни Росії проти України

Надзвичайно важкий 2022-й наближається до кінця. Ще попереду проміжні вибори до Конгресу США і саміт «двадцятки» на Балі, і обидві події обіцяють певну інтригу. Але вже опублікована оновлена Стратегія національної безпеки США, Сі Цзіньпін утретє очолив Китай, Україна довела всім, і друзям, і ворогам, що її законне місце серед цивілізованих держав, а Путін остаточно підтвердив усьому світові свою репутацію недоговороспроможного параноїка. Трансформації, які чи не щодня відбуваються на наших очах у світовій політичній самосвідомості, є прямим наслідком розв'язаної Росією війни. Попри всі її жахіття і навіть при світлі гасянок усе ж таки важливо сформулювати й усвідомити її уроки — для нас, для Європи, для всього людства. І зробити це маємо ми — ніхто краще не знає Росію.

Загальні підсумки року підбиватимемо у грудні. Але вже зараз час світові нарешті почати назавжди позбуватися ілюзій, які дуже міцно засіли в головах політиків та багатьох їхніх виборців. Одна з них — сподівання, що диктаторські, теократичні чи автократичні режими можуть реформуватися просто тому, що так хочеться конгломератові демократій. Наші численні помилки, яких ми припустилися після відновлення незалежності, супроводжувалися не нашими, набагато катастрофічнішими, провалами. І якщо наші промахи ще можна списати на недосвідченість та поспішність, то, наприклад, «перезавантаження» у відносинах США і Росії, прагнення Європи залізти в газову кабалу до Москви, відсутність адекватної реакції на війну в Грузії та варварські дії Росії в Сирії (перелік можна продовжувати) пояснити набагато складніше.

Чому президентові Німеччини треба було опинитися в нашому бомбосховищі, аби «Мерседес» нарешті пішов із Росії, незрозуміло. У розсекречених архівах бібліотеки Клінтона є транскрипт телефонної розмови президентів Росії і США незадовго до відставки Єльцина. Втомлений «демократ-реформатор» повідомляє лідеру вільного світу про те, що лаштується у відставку, а на наступних президентських виборах переможе Путін, якого Єльцин визначив у наступники. «Він демократ і знає Захід», — каже Єльцин. «Він розумний», — відповідає йому Клінтон. Президента США не дивує той факт, що результат майбутніх виборів вирішений наперед задовго до їх проведення, він просто по-людськи погоджується з вибором «друга» Бориса. Тепер увесь світ ламає голову над тим, як «розумний» персонаж, котрий «знає Захід», перетворився на цинічного й підлого диктатора, за яким плаче коли й не Нюрнберг, то Гаага. Відповідь можна пошукати в тих-таки архівах, там є й інші цікаві документи. Наприклад, під час однієї з розмов Єльцин попереджає Клінтона, що в Росії є сили, які можуть розпалити громадянську війну і «забрати Крим». Розмова відбулася 1996 року. Під час іншої розмови з 1990-х Єльцин картає Клінтона за розширення НАТО. Вони завжди були такими, все знали й нічого не робили.

21 березня 1997 року, Гельсінкі, Фінляндія. Білл Клінтон та Борис Єльцин після спільної прес-конференції за підсумками саміту у Гельсінкі
21 березня 1997 року, Гельсінкі, Фінляндія. Білл Клінтон та Борис Єльцин після спільної прес-конференції за підсумками саміту у Гельсінкі
Getty Images

Після історичного XX з'їзду Компартії Китаю, який підбив риску під епохою модернізації Ден Сяопіна, численні західні синологи дивувалися, що Китай так і не реформувався за західною моделлю. Виявляється, була надія, що неосяжні західні інвестиції, філософія глобалізації та міжнародної стабільності на основі економічної взаємозалежності мали нібито підштовхнути партію, в якій Великий Кормчий і досі непорушно шанується як батько-засновник, до фактичного саморуйнування шляхом переходу до демократії та свободи. Чому це мало статися, незрозуміло, а ось те, що саме спільнота демократій спільними зусиллями, грішми та досвідом сприяла становленню другої наддержави, але з комуністичною ідеологією, — незаперечний історичний факт. Як кажуть у Японії, кожен зворотний бік має зворотний бік.

Остаточно і безповоротно відбулася «небензяція» ООН. Взагалі, той факт, що міжнародна система безпеки, яку очолює Рада Безпеки ООН, скомпрометована, не працює й має бути реформована, став очевидним уже досить давно, задовго до появи там Небензі. Однак і ця надія на реформи все ніяк не справдиться. Здавалося б, усі без винятку лідери більш-менш значних держав неодноразово й відкрито закликали щось із цим робити, і ніхто нічого так і не зробив. Але якщо хтось чогось не робить, то, отже, це комусь потрібно. Нам потрібно, щоб РБ ООН працювала, але щоб у ній не було держави-агресора з відверто людиноненависницькою ідеологією й маніяком на чолі, який тепер загрожує не лише Україні, а й усьому світу ядерною палицею. Є кому і є чим йому відповісти, але достатньо адекватної відповіді немає. Котрої з ілюзій треба позбуватися насамперед — тієї, що відповідь буде, чи тієї, що систему міжнародної безпеки на основі взаєморозуміння і реальної співпраці побудувати у принципі можливо?

Знайдеться мільйон пояснень, чому США, Велика Британія і Франція не можуть уже зараз оголосити про розпуск РБ ООН у її нинішньому вигляді та розпочати консультації з іншими країнами про формування нової Ради Безпеки, в якій не буде права вето і критерію наявності ядерної палиці як перепустки у вищий світ світової політики. Можливо, Росія тому так легко порушує Статут ООН, що його ніколи не підписувала? Ефективність і найжорсткіших санкцій, впроваджених проти агресора Заходом, різко знижується, якщо їх порушують на Сході. Мають бути сформульовані єдині для всіх правила, своєрідний міжнародний кримінальний кодекс, який би застосовувався до будь-якого агресора за рішенням міжнародного суду, а визнання юрисдикції такого суду і його рішень має стати перепусткою до РБ ООН. Це дуже складне завдання, але як інакше?

Ілюзіями виявились і відмова від ядерної енергетики, і спроби політичними заклинаннями та напівзаходами зупинити зміну клімату. При цьому в міжнародному дискурсі так і не виникло жодної нової ідеї, що з цим робити. Замість того, аби принципово переглянути концепцію необмеженого зростання ВВП як мірила підвищення добробуту і прогресу, поставивши на чільне місце економію, а не збільшення споживання природних ресурсів та товарів, тему клімату зробили зручним аргументом, коли треба формувати ілюзію співпраці. Цими днями саме виповнюється рік від проведення представницької конференції зі зміни клімату в Глазго (скільки сил тоді поклали на узгодження підсумкового документа!), скоро в Єгипті має відбутися наступна конференція, а Китай та Індія здійснюють рекордні закупівлі вугілля з Росії, та й у Європі сьогодні на чільному місці не глобальне охолодження планети, а конкретне охолодження повітря у квартирах виборців. І, знову-таки, сліпа віра в те, що ринки мають чарівну здатність саморегулюватися (адже газ є, і його достатньо), обернулася ілюзією, — спекулянти й панікери виявилися моторнішими, а держави, як з'ясувалося, не вміють швидко впроваджувати податкові та інші обмежувальні механізми регулювання ринків.

Getty Images

Політичні ілюзії — це не просто завищені очікування, це складна система створення й поширення свідомо неправильно сформульованих ідей. Це одна з форм популізму та недалекоглядності, коли не сказати — шаманізму. Але заклинання працюють лише в добре підготовленому середовищі, інакше це просто обман. Усі вже зрозуміли, що Путін сам не зупиниться і підвищуватиме ставки, то розповідаючи про «брудну бомбу», то оголошуючи мобілізацію, то відкрито атакуючи цивільні об'єкти. Зараз у кремлівській палаті для буйних тимчасове затишшя перед виборами до Конгресу і самітом «двадцятки». Путін розраховує, що, зруйнувавши чимало енергетичних об'єктів, автозаправок, адміністративних і житлових будівель в Україні, він вплине на зміну диспозиції в Сенаті або посадить хоч когось зі старшокласників за стіл переговорів. Створюючи ілюзії, сам стаєш їхньою найжалюгіднішою жертвою.

Відсутність чіткого пояснення, що відбувається, створює ґрунт для всіляких теорій змови. Одна з найпопулярніших сьогодні — те, що США «зв'язують» Китай проблемою Тайваню, обмежуючи тим самим його політичний вплив в Азії й Океанії та економічне зростання, — як і Китай сподівається «зв'язати» США проблемою України і тому готовий терпіти Путіна й говорити про мир, не роблячи жодних кроків у цьому напрямі. Звідси, з одного боку, візит Ненсі Пелосі та обмеження на постачання обладнання для виробництва чипів, з іншого — запевнення у відданості політиці «одного Китаю» й відчинена «кватирка» для політичних контактів. З боку Китаю це однозначна антиамериканська пропаганда і оголошення про підготовку до складних часів, а з іншого боку — готовність до проведення особистої зустрічі лідерів двох наддержав та розширення торгівлі зі США з неабиякою вигодою для КНР. Політична підтримка Росії, з одного боку, і обмеження інвестицій, утримання від надання військової допомоги та прохолодне сприйняття ескалації – з іншого. У середовищі політичних аналітиків стали подейкувати також, що Путін тільки вводить всіх в оману, створюючи ілюзію свого психічного розладу, та й узагалі проблем зі здоров'ям. Насправді він здоровий і продовжує будувати далекосяжні плани знищення світового порядку в будь-якому його вигляді. Особливо активно про це говорять ті, хто боїться російських С-400 у Сирії, «вагнерівців» у ЦАР та нечисленних демонстрацій російських «консервів» у Європі. А хворий же просто пітніє перед неминучим кінцем, однак для того, щоб побачити зв'язок між процесом і результатом, потрібно спочатку позбутися власних ілюзій та допомогти це зробити іншим.

Вони мають перестати думати, що Путін вічний, невразливий і з ним можна домовитися; що Росія сильна й переможе; що її ресурси невичерпні, а ядерна зброя здатна, як кажуть деякі депутати Держдуми, за п'ятнадцять хвилин стерти з обличчя землі Лондон; що РФ готова розв'язати агресію проти НАТО; що Китай вибрав шлях жорсткої конфронтації із Заходом і нескінченно, й незаперечно підтримуватиме Росію. Але найголовніше — необхідно переконати наших партнерів, що єдиний шлях — це дати найжорстокішу відсіч Путіну та його кліці, впевненій, що брехнею, військовою силою і грішми можна змінити світ. Так було в минулому, в яке стрімко рухаються Росія та її нечисленні сателіти. Але так точно не буде в майбутньому, куди рухається весь цивілізований світ.

Більше статей Сергія Корсунського читайте за посиланням.

Поділитися
Дивіться спецтему:
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі