Психічна атака Кремля

Тільки-но 14 квітня у штаб-квартирі НАТО розповсюдили заяву про плани провести маневри в Грузії під егідою альянсу із шостого травня по перше червня, у повітрі знову запахло грозою. Через добу на це буденне повідомлення (до маневрів готувалися майже рік) гнівно, можна сказати істерично, відреагувала Москва. Альянс попередили, що навчання краще відкласти або скасувати взагалі. Москва назвала маневри «брязканням зброєю біля кордонів Росії». На адресу учасників, серед яких були Казахстан, Вірменія і Молдова, було послано сигнал, що їхня участь — не що інше, як зрада Росії, оскільки «намічені на травень навчання НАТО за своєю географією і складом учасників мають антиросійський характер». Ну і, звичайно, саму Грузію Москва вкотре обвинуватила в підготовці силової акції — «агресії» проти Абхазії і Південної Осетії, які, нагадаємо, Росія уже визнала незалежними.

«Для нас дуже важливо зрозуміти ступінь адекватності партнерів [у НАТО], бо не можна жити з короткою пам’яттю. То­рік трагічні події на Південному Кавказі почалися з того, що на території Грузії проходили аналогічні навчання, і в нас навіть були підозри, що під виглядом цих навчань хтось увіз важку військову техніку, яку було використано при нападі на Цхін­валі. Зараз ситуація повторюється з точністю на 100 відсотків» — це слова постійного представника Росії при НАТО Дмитра Рогозіна з інтерв’ю газеті «Известия». «Адекватних відповідей ми не отримуємо, — продовжив він. — Таке враження, що війна для наших колег у НАТО не є форсмажорною обставиною, щоб переглянути всі ці плани».

Щоправда, активізувалася влада не в Тбілісі, а в Сухумі. Тут заявили, що не залишать дії НАТО без відповіді, і, мабуть, проведуть на абхазькій території власні навчання і прискорять створення російських баз у селищах Гудаута та Очамчіра. Далі більше. Росія відмовилася від участі у спільному з НАТО засіданні начальників штабів, давши зрозуміти, що про перерване після серпневих подій у Грузії військове співробітництво не може бути навіть мови, поки на порядку денному залишаються невирішені політичні питання.

Що ж так розбурхало росіян? Навчання Cooperative Longbow 09/Cooperative Lancer 09 на грузинському полігоні «Вазіані» проводитимуться без застосування зброї та військової техніки, кількість учасників буде обмежена 1300 військовими, і їхньою метою є налагодити механізм спільних дій у рамках програми «Парт­нерство заради миру». Навчання передбачають відпрацювання представниками 18 країн антитерористичних і миротворчих операцій. Росія також отримувала запрошення, але відмовилася брати участь.

Узявши до уваги викладене, НАТО визнало за необхідне повідомити Росію, що свої плани змінювати не збирається і навчання будуть проведені вчасно. «Ми не бачимо тут загрози для Росії», — заявили в держдепі США. Грузин­ські дипломати були ще більш відверті: «Стосовно позиції щодо запланованих навчань із НАТО: Грузія має конституційне право проводити на своїй території будь-які навчання, і Росія не має права висловлювати у цьому зв’язку якусь думку. Замість коментарю щодо навчань НАТО, Росії краще розпочати деокупацію території Грузії», — підкреслив грузинський міністр закордонних справ Григол Вашадзе.

Росія готова вчепитися за будь-який привід, щоб на весь світ кричати про «зневажання російських інтересів» у стратегічно важливому регіоні. Але водночас у Москві чомусь не говорять про те, що приблизно 70% її найбільш боєздатних частин (за різними оцінками, близько 200—250 тис. осіб) зосереджено в останні роки саме на Кавказі, на кордоні з Грузією та Азербайджаном. Широкомасш­табні бойові дії в Чечні закінчено, і цей контингент потрібен Кремлю сьогодні саме на випадок нових спроб Грузії відновити свою територіальну цілісність, точніше, щоб Тбілісі цього не зміг зробити. Крім того, Кремль уже десятиліття успішно плете кав­казькі інтриги, сварячи цілі дер­жави, а у випадку з Грузією та Азербайджаном — впливаючи також на «сепаратистські» регіони з метою підтримувати статус-кво минулого століття. При різному потенціалі жодна з трьох південнокавказьких країн не спроможна протистояти Росії самостійно, а єдиними у своєму опорі вони, мабуть, ніколи не були. Доки не з’явився зовнішній чинник, спроможний об’єд­нати інтереси всіх країн регіону бодай у певних аспектах оборони і безпеки. От чому поява кількох сотень солдатів НАТО в Грузії стала для Кремля першим дзвінком, який попереджає про те, що Північно­атлантичний
альянс може спробувати вирішити проблеми регіону по-новому. А головне, у Кремля просто не залишиться можливості маніпулювати і стравлювати сусідів, котрі спільно намірилися дружити з альянсом.

У цьому, очевидно, і криється головна причина такої неадекватної реакції керівництва Росії на звичайні навчання. Проте слід пояснити і те, у чому власне причина підвищеного інтересу НАТО до Кавказу. Втративши базу в Киргизстані, звідки здійснювався транзит військових вантажів для коаліційних військ в Афга­ністані, альянс постав перед необхідністю створення нових коридорів, які б дали змогу підтримувати контингент із Європи і забез­печувати можливість перекидання військ з Іраку. Закавказзя підходить для цього якнайкраще і, крім усього іншого, відкриває опе­ративний простір для дій проти Ірану, якщо знадобиться у перспективі.

Росія чомусь не відреагувала так само бурхливо на інші натовські маневри — «Регіональна відповідь-2009», які відбувалися саме цими днями в Азербайджані. Навчання, організовані в рамках Оперативного плану з індивідуального співробітництва між Азербайджаном і НАТО, проходять у формі триденних штабних і п’ятиденних польових навчань на рівні рот і взводів за сценарієм багатонаціональних миротворчих операцій. Водночас ряд азербайджанських експертів зазначають, що під час маневрів НАТО вивчить варіант створення транзитного коридору за маршрутом Ірак—Туреччина—Грузія—Азербайджан—Центральна Азія. Майбутні навчання в Грузії можна також розглядати в цьому контексті. Зауважимо, правда, що в Баку зробили все для того, щоб із цього співробітництва було виключено Вірменію. А остання посилено намагається не рухатися у фарватері Росії, а сама активно прагне налагодити контакти з НАТО, використовуючи для цього Туреччину і США, і от тепер збирається направити своїх солдатів на маневри в Грузію.

Такий новий розклад змушує Москву докладати максимум дипломатичних зусиль, а часом і виходити за рамки дипломатичності для збереження свого впливу в регіоні. Так, минулого тижня у Москві під час переговорів президентів Азербайджану і Росії Ільхама Алієва та Дмитра Медведєва «торгувалися» щодо цілого комплексу тем: нафта Каспію, Нагірний Карабах, військове співробітництво. Баку пообіцяв Росії нафту, тоді як Росія висловила готовність продати Азер­байджану ті види озброєння, які компенсували б російські поставки зброї Вірменії. Втім, надії на вирішення карабаської проблеми залишилися дуже непевними, хоча, за словами Ільхама Алієва, він отримав деякі запевнення. А вже сьогодні в Москві проводять переговори із президентом Вірменії Сержем Саргсяном.

Кремль досі ще намагається грати на Кавказі за старими правилами. Але хіба вторгнення росіян у Грузію нічого не навчило? Рогозін правий: за рік ситуація змінилася, але не на користь Росії. Мало хто на Кавказі тепер вірить у щирість Кремля, тоді як НАТО проводить свою політику в регіоні, керуючись цілком зрозумілими усім мотивами, і навіть перед Росією не боїться розкривати свої карти. У цьому виявляється сила позиції альянсу і слабкість Москви. Психічна атака — ознака відчаю — навряд чи зможе переломити хід геополітичної війни на Кавказі.