ПРОЦЕС ВОЗЗ’ЄДНАННЯ

Команда Михаїла Саакашвілі записала у свій актив ще одне очко. Під пресом аджарської опозиції та тиском Тбілісі впав один із найодіозніших режимів, що асоціювався у багатьох із авторитаризмом, репресіями, середньовічним феодалізмом, клановістю, корупцією. Колишній лідер Аджарії Аслан Абашидзе тепер перебуває в Москві: йому і членам його сім’ї Михаїл Саакашвілі гарантував недоторканність у разі безкровної відставки. Тбілісі ж відновив суверенітет центральної влади над цим регіоном, котрий тривалий час підпорядковувався йому лише формально. «Процес возз’єднання країни почався», — патетично проголосив Саакашвілі, звертаючись із вікна кабінету Аслана Абашидзе в будинку Верховної Ради Аджарії в Батумі до юрби, що вітала його.

Зараз в автономії оголошено пряме президентське правління, котре здійснюватиметься аж до проведення виборів у Верховну Раду Аджарії. Скасовано посаду глави автономії. «Ми ніколи вже не допустимо створення в Аджарії поста президента чи схожої якоїсь посади, яка дозволяє одноосібно правити автономією», — сказав Саакашвілі, обіцяючи аджарцям наведення ладу. Вже арештовано кілька найодіозніших постатей із оточення Аслана Абашидзе: колишнього заступника міністра безпеки Аджарії Гогі Купреїшвілі, екс-командувача внутрішніми військами Аджарії Мурада Цинцадзе, голову адміністрації Кобулетського району Карієла Халваші... Втім, Тбілісі переконує аджарців, що репресії торкнуться тільки тих, за ким значаться злочини.

Звертає увагу на себе те, що відновлення суверенітету центральної влади Грузії над Аджарією пройшло безкровно, чому сприяла обрана Тбілісі тактика вимотування. У цій політиці головне місце посідала опозиція в автономії. Підтримувана центральною владою, вона успішно використовувала у своїх діях зростання невдоволення серед аджарців політикою Абашидзе: у результаті протистояння Батумі та Тбілісі в автономії зростали ціни на продукти харчування, оскільки майже вся торгівля зі столицею припинилася. Застосовувався і зовнішній тиск: біля кордонів Аджарії Тбілісі проводив військові маневри. У результаті Абашидзе став утрачати контроль над своїми діями і чинити помилку за помилкою, надаючи Тбілісі дедалі більше приводів для його легітимного зміщення.

Наприкінці квітня — початку травня нерви у Абашидзе здали. Вважаючи, що Тбілісі готує військове вторгнення, він оголосив загальну мобілізацію, наказав підірвати головні мости, що з’єднують Аджарію з Грузією, і закрив школи. Натомість Тбілісі відповів ультиматумом, закликавши аджарські власті роззброїти місцеві воєнізовані формування. Одночасно студенти Батумі, прибічники Михаїла Саакашвілі, почали вуличні акції протесту. Після зустрічі з грузинським прем’єр-міністром Зурабом Жванія на бік центрального уряду перейшов міністр внутрішніх справ автономії, а до того — багато представників поліції та служби безпеки. Навколо Абашидзе утворився вакуум.

Від одіозного лідера відвернулися навіть росіяни, без сумніву, зігравши свою роль у його відставці. У розпал кризи в Батумі прилетів секретар Ради безпеки РФ Ігор Іванов, який переконав Абашидзе вирушити разом із ним до Москви. З боку може видатися, що Росія в цій ситуації пішла на серйозні поступки, програвши в цій партії Саакашвілі. Адже Абашидзе, маючи тісні зв’язки з російськими бізнесменами і військовими, був вірним союзником Москви, і з його відставкою Росія втрачає один із важелів впливу на орієнтовану на Захід Грузію.

Однак це не зовсім так. Очевидно, що в Кремлі ухвалювали рішення, виходячи з політичних реалій, що склалися в автономії зокрема і країні в цілому. При цьому в Москві не могли не враховувати, що підтримка такої одіозної постаті, як Абашидзе, могла негативно позначитися на іміджі Росії і негативно вплинути на стосунки з новим грузинським керівництвом, із яким Кремль налагодив нормальний політичний діалог. До того ж для Росії немаловажна реальна підтримка Саакашвілі в її боротьбі з чеченськими сепаратистами, що означає посилення контролю Тбілісі на грузинсько-чеченській ділянці кордону...

Успішно вирішивши проблему аджарської автономії і її всевладного лідера, погляди команди Саакашвілі тепер звернені у бік Абхазії та Південної Осетії.

Однак, на відміну від Аджарії, у цих автономіях мешкають не етнічні грузини, і в їхньому середовищі сильні сепаратистські настрої. Не слід забувати і про те, що в Абхазії та Південній Осетії в минулому була пролита кров. Це, безумовно, ускладнює процес відновлення суверенітету центральної влади над бунтівними автономіями.

Очевидно, що, як і у випадку з Аджарією, Саакашвілі та його команда робитимуть ставку на місцеву опозицію і намагатимуться мирним шляхом домогтися возз’єднання країни, гарантуючи їм найширшу автономію. За словами посла Грузії в Україні Григола Катамадзе, у разі, якщо Абхазія піде на нормалізацію взаємин із центральною владою, Тбілісі готовий іти на компроміс і вести мову про найширшу автономію. За словами грузинського дипломата, проблема відносин Тбілісі з Абхазією схожа з проблемами Аджарії: «Це у великій мірі проблема керівника Абхазії та його оточення, котре наживається на контрабанді й торгівлі наркотиками».

Та чи готові в Сухумі до компромісу? Поки що лідери Абхазії використовують у своїх виступах войовничу риторику. Міністр закордонних справ Абхазії Сергій Шамба також виключає повторення аджарських подій у своїй республіці. «Нехай не сподіваються, що подібний спектакль можна розіграти в Абхазії. Абхазці — не грузини, і в повітря стріляти не будуть, а будуть стріляти куди слід», — заявляє він. «Спроба грузинського керівництва експортувати «революцію троянд» в Абхазію, як це було зроблено в Аджарії, явно приречена на провал, оскільки Абхазія не є частиною Грузії, а являє собою самостійну державу», — у свою чергу заявляє міністр оборони цієї невизнаної республіки В’ячеслав Ешба.

За словами того ж Сергія Шамби, Абхазія не має наміру вести переговори з Грузією про возз’єднання. «В Абхазії немає жодної політичної сили, жодного політичного лідера, які могли б виходити з можливості об’єднання з Грузією, — стверджує він. — Політичний спектр Абхазії єдиний у тому, що вважає єдиним шляхом подальшого розвитку шлях незалежності». Однак насправді все не так просто. Лідер невизнаної республіки Владислав Ардзінба смертельно хворий. І в Абхазії вже давно точиться боротьба за владу. Багато хто з тих, хто боровся на початку дев’яностих за незалежність Абхазії, поза власною волею тепер опинився не при справах. І вони готові до співробітництва з центральною грузинською владою. Саме на них і робитимуть ставку в Тбілісі у політиці збирання земель.