Протистояння США і КНР: напівхолодна напіввійна напівпровідників

— Винен, — м'яко відгукнувся невідомий, — для того, щоб керувати, потрібно все-таки мати точний план на певний більш-менш пристойний термін. Дозвольте ж вас запитати, як може керувати людина, якщо вона не тільки позбавлена можливості скласти який-небудь план бодай на сміховинно короткий термін, ну років, скажімо, на тисячу, але не може поручитися навіть за своє власне завтра?

Воланд. «Майстер і Маргарита», Михайло Булгаков

Для держав, які є продуктом колективної волі, завтрашній день вимірюється не годинами, як для окремого громадянина, а роками й десятиліттями. І коли лідери однієї держави відкрито заявляють про наміри впродовж найближчих 30 років потіснити зі світового Олімпу іншу, яка давно й надійно там облаштувалася, постає запитання: а чи є в останньої план опиратися своєму поваленню? Можна обрати тактику відкритого протистояння, можна скористатися принципом східних єдиноборств — піддатися, щоб перемогти.

На загальне щастя, в умовах багатополярного ядерного світу опція глобальної війни за місце на Олімпі майже не розглядається. Військові приготування нікуди не зникли й не зникнуть, однак основою майбутніх битв буде все ж таки інформаційний і кіберпростір, а місце гонки озброєнь займе гонка напівпровідників — маленьких і майже непомітних для ока чипів, без яких у світі майбутнього не ворухнеться жоден електрон. Ну й, звісно, софту, який знає, куди саме електрони мають бігти.

Дії адміністрації Джо Байдена на зовнішній арені, риторика Білого дому і Держдепу, зміст стратегічних документів, резолюції недавніх самітів, контекст переговорів із трансатлантичними й транстихоокеанськими союзниками не полишають сумнівів у тому, що віжки правління світовим господарством США нікому віддавати не збираються. Однак нинішній етап геополітичного охолодження на тлі глобального потепління відрізняється від свого попередника — старої доброї холодної війни. Гібридні засоби застосовувалися й раніше, але не такі витончені.

Колись основним завданням колективного Заходу було не дати СРСР реалізувати на практиці цитату Блока, яка стала більшовицьким мемом: «Мы на горе всем буржуям мировой пожар раздуем», а спроби підпалів гасилися зустрічним вогнем. У рамках стратегічного протистояння з допомогою інформаційної, ідеологічної та військової складових кількість боєголовок відігравала вирішальну роль. Нині ж однією з ключових проблем є не кількість ядерних зарядів, а те, на чиїй території розміщуються сервери, куди стікаються дані американських громадян (які добровільно надають їх не тільки Фейсбуку, а й ТікТоку), а також хто контролює світові поставки чипів — цих надзвичайно важливих елементів будь-якої сучасної техніки.

Повідомлення у ЗМІ, що промислове виробництво Японії у травні скоротилося на 5,9% через дефіцит чипів, — лише одне з безлічі відображень цієї глобальної проблеми. Для країни, в основі стабільності й процвітання якої лежить виробництво складної техніки, зокрема автомобілів і електроніки, припинення поставок чипів — загроза не менша, ніж ракетна програма Північної Кореї. Бо з Кім Чен Ином допоможе протиракетна парасолька США, але коли справа доходить до чипів, тут ситуація складніша: вони американцям і самим потрібні.

Коли у Вашингтоні чотири роки тому формували плани «стримування» Китаю, навряд чи мудре зауваження Воланда про необхідність мати точний план спадало на думку стратегам Дональда Трампа. Це Китай мислить тисячоліттями, — так говорять про свою батьківщину навіть китайці, котрі втекли від комуністичного режиму й осіли у США. Також залишається загадкою, на який термін були розраховані плани Білого дому, коли в 1970-х відбувалося легендарне зближення КНР і США, але сьогодні стає очевидно, що сучасний прорив КНР у вищу лігу світової геополітики закладений саме тоді. Тоді ж закладено й основи нинішнього протистояння навколо Тайваню. В 1971 році чипів ще не було. Тепер вони є, і саме Тайвань виробляє ледь не половину такої потрібної всім продукції. І гонка навколо 5G безпосередньо пов'язана з тим, наскільки ефективно працюватимуть заводи Taiwan Semiconductor Manufacturing Co. (TSMC) і хто отримає доступ до їхньої продукції.

Taiwan Semiconductor Manufacturing Co., Ltd.

Наприкінці березня TSMC оголосив плани інвестувати 100 млрд дол. упродовж наступних трьох років у розширення виробництва, з них 25—28 млрд — уже нинішнього року. Зазначені плани охоплюють будівництво заводу в Арізоні вартістю 12 млрд дол., і це на додачу до планів Intel інвестувати 20 млрд у розширення власного виробництва. А ось розробляти чипи майбутнього будуть у Японії, де TSMC спільно з 20 японськими розробниками вже на початку наступного року відкриють дослідний центр, — на ці потреби передбачено 337 млн дол. Очікується, що вслід за R&D у Японії з'являться і спільні з TSMC виробничі потужності.

Важко не побачити за всім цим тайванську realpolitik в умовах дедалі більш енергійної й однозначної риторики керівництва КНР стосовно острова-втікача. Ось і в програмному виступі Сі Цзіньпіна на врочистому святкуванні 100-річчя Комуністичної партії Китаю 1 липня вкотре прозвучала рішучість перешкоджати незалежності Тайваню за будь-яку ціну. Технологічні можливості Тайваню — надто важливий елемент майбутнього економічного укладу, щоб їх втратити. У червні стало відомо, що Сі Цзіньпін уповноважив одного зі своїх найбільш довірених і близьких соратників, випускника Гарварда Лю Хе, курирувати розробку чипів третього покоління й організацію їх виробництва в КНР. На плани Конгресу виділити 250 млрд дол. на розвиток сучасних технологій Китай відповів учетверо більшим планом. Санкції, впроваджені проти Китаю, значно обмежили доступ Піднебесної до світового ринку напівпровідників, тому й було поставлено завдання забезпечити власне виробництво. Одним із флагманів цього напряму є той-таки Huawei, чий телекомунікаційний бізнес дуже постраждав від дій адміністрації Трампа. Підрозділ Huawei HiSilicon, де розробляли чипи, опинився у вкрай складному становищі після впровадження санкцій. Тепер, завдяки державним програмам підтримки, саме HiSilicon може стати тією альтернативою TSMC, якої так потребує китайська промисловість.

Спроби трохи пригальмувати рекордні темпи розвитку КНР почалися, звісно ж, задовго до Трампа, однак саме за його президентства було сформульовано таку-сяку аргументацію і зроблено перші кроки на стримування китайського хай-тек. У його попередників просто не було підстав остерігатися якихось TikTok (нині 100 мільйонів користувачів у США) або WeChat (19 мільйонів користувачів). За Трампа операцією прикриття слугували торгові мита, покликані прибрати дисбаланс у двосторонній торгівлі (створений, утім, самими американцями. За даними American Enterprise Institute, за останні шість років американські інвестиції в Китай сягнули 1 трлн дол., і близько половини їх — портфельні, та ще й пройшли через офшори.) У результаті, дефіцит у торгівлі трохи скоротився, ціни на китайські товари у США зросли, але обсяг торгівлі навіть минулого, ковідного року зовсім не зменшився. Чи не єдине, чого вдалося досягти Трампу, це перекрити китайським компаніям і розробникам доступ до сучасного обладнання з виробництва чипів, а європейська альтернатива виявилася трохи застарілою.

unsplash|visuals

Історія з цими китайськими додатками досить цікава. У серпні 2020 року Трамп видав указ про заборону нових скачувань TikTok і WeChat, а потім ще один указ стосовно ще восьми китайських додатків на тій підставі, що отримані ними дані, можливо, течуть до материнських компаній ByteDance і Tencent. Асоціації американських користувачів цих платформ негайно звернулися до суду, наголошуючи на бездоказовості протиправної діяльності. Суд призупинив дію указу Трампа. А 9 червня 2021 року президент Байден його скасував. Певна річ, він зробив це, зажадавши одночасно від відповідних державних структур провести аналіз і оцінку загроз національній безпеці США від цих додатків. Усе нібито правильно. Однак не все так однозначно.

Свого часу TikTok удалося отримати в Трампа відстрочку, підписавши інвестиційні угоди з Oracle і Walmart. Відстрочка допомогла, хоча й ненадовго. Обвинувачення Трампа з самого початку звучали дивно, оскільки серед власників ByteDance — три американських інвестиційних фонди і великий японський банк, а сама компанія — резидент Кайманових островів. Своєю чергою, Tencent — власник WeChat — найбільший у світі виробник відеоігор, має серйозні інвестиції в американській компанії Epic Games і фінансує виробництво найзнаменитіших блокбастерів Голлівуду. І, доки триває оцінка загроз національній безпеці США з боку цих додатків, інший комп'ютерний додаток для смартфонів — Didi — китайської компанії Didi Chuxing, яку активно підтримують Tencent і японськй Softbank, вийшов на Нью-Йоркську біржу з оцінкою вартості 67 млрд дол. Додаток дозволяє викликати таксі, наймати машини й водіїв. Alibaba 2014 року коштував на тій самій біржі всього 25 млрд. Didi Chuxing працює у 15 країнах, включно з Росією, і ось тепер вийшла на ринок США. Цікаві новини надійшли також із Великої Британії. Nissan Motor Co. оголосила про плани побудувати там гігантський завод із виробництва батарей для електромобілів. Більша частина мільярдних інвестицій прийде від китайського партнера Envision AESC. Борис Джонсон відкрито вітав створення 6200 робочих місць.

Brilliant to be in Sunderland this morning at @NissanUK.

We’re accelerating our electric vehicle revolution to #BuildBackGreener. pic.twitter.com/g0KlZFpDhh

— Boris Johnson (@BorisJohnson) July 1, 2021

Справді якась напівхолодна напіввійна виходить. Цікаві часи.

Більше статей Сергія Корсунського читайте за посиланням.