Протистояння навколо газопроводу

Розділення Європи. Повернення України під контроль Росії та забезпечення максимального впливу на країни Східної Європи. Посилення впливу Кремля на Західну Європу. Ось справжні цілі зовсім не «комерційного» проєкту «Північний потік-2». Саме тому «Газпром» не зважає на фінансові та юридичні проблеми у своєму намаганні добудувати газогін за будь-яку ціну.

Від початку липня протистояння навколо недобудованого російського газопроводу набирає нових обертів.

Данська енергетична агенція 6 липня внесла зміни в умови дозволу на трубоукладальні роботи у своїх територіальних водах, чим дала Росії шанс самостійно завершити будівництво. Проте вже 15 липня державний секретар США Майкл Помпео оголосив про включення газопроводу до повноважень закону CAATSA (Протидія противникам Америки шляхом введення санкцій), а 21 липня Палата представників США схвалила поправку до оборонного бюджету, яка передбачає значне розширення санкцій проти газового проєкту Москви.

Проти санкцій досить агресивно виступає Німеччина, головний партнер Росії у будівництві газопроводу. Адже, якщо його добудують, саме Німеччина спільно з Росією зможе монополізувати значну частину європейського газового ринку.

«Північний потік-2» — обхідний газогін, введення в дію якого дасть Москві можливість удвічі збільшити транзит газу до Європи через Німеччину. Це своєю чергою приведе, по-перше, до відмови від використання української газотранспортної системи. По-друге, до витіснення з Німеччини інших постачальників газу та фактичної монополізації ринку Східної Європи. Наразі по дну Балтійського моря вже прокладено понад 90% газопроводу, загальна довжина якого 1200 км, а потужність — 55 млрд куб. м.

Ще в листопаді минулого року добудова газогону вважалася справою часу. Проте в грудні 2019 року, коли до завершення будівництва залишалася ділянка завдовжки близько 160 км на данській території, США застосували жорсткі санкції, під які потрапили всі компанії, котрі беруть участь у будівництві або надають свої обладнання та технології.

Підрядник «Північного потоку» — швейцарська компанія Allseas — припинила роботи і вивела свої трубоукладальні судна із зони будівництва. Інших охочих ризикнути потрапити під американські санкції не знайшлося. Отже, єдиний вихід, який наразі бачить Москва, — це добудова газопроводу з допомогою власних трубоукладальних суден. Данія, на превеликий жаль, надала їй таку можливість, дозволивши використовувати судна, не обладнані системою динамічного позиціювання, що було заборонено попередньою редакцією дозволу.

З іншого боку, США вже підготували розширений пакет санкцій, які будуть застосовані до всіх осіб чи компаній, котрі не тільки так чи інакше допомагатимуть Росії в самому будівництві газопроводу, а й надаватимуть будь-які послуги з обслуговування та супроводження будівництва. Навіть якщо технічно Росія зможе завершити газопровід самостійно, в процесі будівництва виникне необхідність у послугах європейських країн, як мінімум, з користування портовою інфраструктурою під час будівництва та ліцензування й сертифікації газопроводу після його завершення.

При цьому зрозуміло, що в умовах економічної кризи та зниження попиту на енергоресурси титанічні зусилля, яких докладає Москва до добудови газогону, виправдані лише з суто політичного погляду. Хоча Росія запевняє, що газопровід необхідний для «підвищення надійності поставок газу до європейських країн» та «постачання нових обсягів газу з нових родовищ», логіки в цих аргументах нема. Нинішні газотранспортні потужності цілком надійні та повністю забезпечують потреби Європи. Зокрема, тільки українських газотранспортних потужностей вистачить для транспортування обсягу газу в півтора рази більшого за потужність обхідного газопроводу. А загрози поставкам до Європи, які спостерігалися останніми роками, були пов’язані виключно з маніпуляціями з боку Кремля.

Що стосується постачання газу з нових родовищ, то жодних нових трубопроводів від нових родовищ по території Росії наразі не будують. А нових обсягів блакитного палива Європа, судячи зі статистики споживання за останні 10 років, не потребує й навряд чи потребуватиме. Адже прийнятий Європейським Союзом курс на зниження викидів СО2 (Green Deal) передбачає поступове зменшення споживання викопного палива на користь водневих технологій і зеленої енергетики. Отже, зростання поставок природного газу, яке планує «Газпром», можливе лише шляхом монополізації ринку Східної Європи та витіснення з нього інших експортерів. Втім, не дивно, якщо Росія розраховує саме на такий варіант.

Отже, російський проєкт є суто політичним. І Москва вперто намагається його завершити, незважаючи на відсутність економічної вигоди, ринкової логіки та зайвих грошей у бюджеті, який через втрату великої частини нафтогазових доходів переживає не найкращі часи. Тим часом наслідки запуску обхідного газогону для України і Європи можуть бути дуже тяжкими або навіть трагічними.

Україна втратить набагато більше, ніж доходи від транзиту і можливість користуватися віртуальним реверсом. Зі зміною позиції на газовому ринку Європи вона стане більш уразливою перед загрозою прямого вторгнення з боку Росії. Бо наразі саме українська ГТС, забезпечуючи «Газпрому» експортні можливості, є істотним стримуючим фактором перед рішучішими посяганнями Москви на українську територію.

Але в планах Росії — не тільки обійти Україну. Вони стосуються насамперед монополізації значної частини європейського газового ринку. Позиція монополіста дасть Москві можливість висувати східноєвропейським країнам будь-які економічні та політичні вимоги. І якщо раніше від газового шантажу Кремля потерпали в першу чергу Україна та деякі країни Східної Європи, то, в разі монополізації газових шляхів, країн, на які Росія намагатиметься вплинути таким чином, стане значно більше.

В Європі загрозу від Росії усвідомлюють, але наслідки добудови газопроводу уявляють по-різному. Європарламент визнав «Північний потік-2» таким, що посилює залежність країн ЄС від поставок російського газу, загрожує європейському ринку, не відповідає енергетичній політиці та стратегічним інтересам ЄС і, відповідно, має бути зупинений.

Своєю чергою, офіційний Берлін вважає, що обхідний газогін має бути добудований, але Росія муситиме дотримуватися директив Європейського газового законодавства, яке дозволяє використання газопроводу лише на половину його потужності. Важко сказати, чи в Німеччині справді вірять у законослухняність Кремля, чи намагаються таким чином посприяти добудові газопроводу, в якому вони безпосередньо зацікавлені. Однак сподіватися, що Росія виконуватиме вказівки Євросоюзу, тим більше маючи такий важіль впливу як обхідний газогін, занадто оптимістично.

При цьому росіяни навіть не приховують, що виконувати директиву ЄС не збираються. Як прямо заявив експерт Фонду національної енергетичної безпеки РФ Ігор Юшков, перед «Газпромом» стоять три завдання, які необхідно вирішувати послідовно: фізично прокласти труби, вирішити, як обійти санкції під час сертифікації та ліцензуванні газопроводу(!), а вже після запуску — виводити «Північний потік-2» з-під дії енергетичних норма ЄС(!!!), аби він міг працювати на повну потужність.

Отже, єдина можливість позбавити Європу газового диктату Росії — не допустити добудови газогону. І тут головна надія України — на жорстку й послідовну позицію США.