Прокляття президентського крісла, або Як корупція "косить" корейських президентів

Суд Південної Кореї засудив екс-президентку Пак Кин Хє до 24 років ув'язнення за звинуваченням за 18 пунктами - зокрема в корупції, отриманні хабарів, перевищенні посадових обов'язків тощо. Крім того, суд призначив їй штраф у 17 млн дол.

Корупційний скандал навколо першої в країні жінки-президента, що призвів до її імпічменту в березні минулого року, не тільки збурив країну, а й мав наслідком низку судових вироків представникам політичної та бізнесової еліти. Зокрема, до п'яти років засудили віце-президента компанії SamsungЛі Чже Йона (нещодавно його випустили під умовне зобов'язання) і до двох із половиною років - голову корпорації Lotte Group Шін Дон Біна за хабарі в сумі 18 млн і 6,5 млн дол. відповідно. За зловживання владою потрапив до в'язниці помічник колишньої президентки Ан Чон Бон.

Однак головною фігуранткою справи поряд з екс-президенткою стала її найближча подруга Чхве Сун Сіль, яка отримала 20 років ув'язнення. З'ясувалося, що саме під тиском Чхве південнокорейські корпорації були змушені робити "пожертви" (загальний обсяг яких сягнув 72 млн дол.) у два пов'язані з нею фонди - Mir і K-Sports.

Однак вплив Чхве Сун Сіль на першу особу країни не обмежувався використанням зв'язків задля фінансового збагачення. Вона була допущена до управління державою, посадових призначень, справ, що належать до державної таємниці, зовнішньої політики. Вважають, що наслідком саме її впливу на Пак Кин Хє стало посилення напруженості в міжкорейських відносинах і закриття промислового парку Кесон, де працювали представники обох країн.

Чхве Сун Сіль була настільки глибоко інтегрована в президентські справи, що її називали "шаманським провідником" президентки. І не безпідставно, адже Чхве належить до культової релігійної секти "Церква вічного життя", яку колись започаткував її батько Чхве Тхе Мін. Духовний, а іншими словами - психологічний вплив на Пак Кин Хє вона, можна сказати, отримала у спадок від свого батька, який був духовним наставником генерала-диктатора Пака Чон Хі, а після загибелі його дружини поширив свій вплив і на доньку.

Генерала Пака, відомого своїми жорсткими методами керування країною, шанують у Південній Кореї як "батька корейського економічного дива". Тому, коли через багато років його донька повернулася до президентського палацу вже як перша особа держави, корейці покладали на неї великі надії. Зважаючи на те, що Пак Кин Хє була незаміжня і не мала дітей, сподівалися, що її суспільний обов'язок домінуватиме над приватними інтересами.

Пак тоді мала репутацію людини, яка "бореться з корупцією в лавах однопартійців", її називали "іконою консерваторів". На момент виборів вона не була лідером найбільш впливової політичної групи. Однак провал радикально-консервативного курсу її попередника Лі Мьон Бака вимагав швидкої заміни якраз в той момент, коли інші партійні важковаговики вже побували в президентському кріслі і з певних причин не могли претендувати на новий строк: вони були або надто одіозні, або малопопулярні.

Пак Кин Хє прийшла до влади із закликами до повномасштабної боротьби з корупцією. Зокрема, вона доклала зусиль, щоб зменшити роль чеболів (сімейних фінансово-промислових конгломератів) і підвищити прозорість їхньої фінансової діяльності. Вона змусила сплачувати податки протестантські секти, чий капітал є впливовою силою за лаштунками корейської політики. Однак найбільшим її антикорупційним кроком став так званий закон Кім Йон Рана, який обмежив розміри гонорарів чиновникам та інші способи їх "задобрювання".

Проте сподівання корейців на те, що "безсімейна" президентка нарешті зламає ситуацію, не справдилися. Попри позитивне реноме й окремі кроки, спрямовані на руйнування корейської традиції "відданості", Пак Кин Хє не змогла її перемогти. А може, й не схотіла. Адже не так просто протидіяти культурі, яка нашаровувалася віками і яка сприймається як невід'ємна складова життя.

Правда викрилася випадково.

До рук журналістів одного з кабельних телеканалів потрапив планшетний комп'ютер, в якому зберігалася велика кількість секретних документів, зокрема 44 файли з доповідями президентки із внесеними в них правками. Як виявилося, правки належали Чхве Сун Сіль, яка впродовж тривалого часу брала участь в управлінні державою, не обіймаючи при цьому державних посад. Щоправда, подруга президентки зацікавила журналістів трохи раніше - через резонансну історію з її донькою Чон Ю Ра.

Виявилося, що дівчина вступила до одного з найпрестижніших університетів Сеула поза конкурсом, долучивши до вступних документів золоту медаль, отриману на спортивних змаганнях під час участі в Азійських іграх, що суперечило політиці навчального закладу. Дівчина отримувала найвищі бали за навчання попри те, що не відвідувала університету і не виконувала обов'язкових завдань. Це спричинило студентські демонстрації й резонанс у медіа, що призвело до звільнення ректора та розслідування зловживань в університеті.

Відтак ЗМІ зацікавились особою матері "елітної" студентки і виявили її тісний зв'язок із президенткою країни. Згодом розслідування показало, що кошти фондів, заснованих Чхве Сун Сіль, йшли також на фінансування приватних уроків кінного спорту для її доньки.

Пак Кин Хє - вже третій ув'язнений за корупцію президент країни. І, схоже, це не межа.

Виборча риторика всіх попередніх президентів країни була побудована на гаслах боротьби з корупцією. Але кожен з них у результаті потрапляв у її тенета. Наприкінці березня цього року суд Південної Кореї видав ордер на арешт екс-президента Лі Мьон Бака за звинуваченням за 16 пунктами, серед яких, зокрема, отримання хабарів на суму близько 10 млн дол. Ще один екс-президент - Но Му Хьон, - не витримавши корупційного скандалу, 2009 року наклав на себе руки.

Як бачимо, Південна Корея в лідерах не тільки за темпами економічного розвитку та технічними новинками, а й за кількістю судових процесів над вищими посадовими особами країни. Попри те, що завдяки жорсткій законодавчій політиці, свідомості й рішучій боротьбі звичайних громадян країні вдалося здолати корупцію на нижчих та середніх щаблях влади, зловживання у вищих її ешелонах залишаються нездоланними. З цієї причини Південна Корея за світовим індексом корупції залишається далеко позаду своїх конкурентів - Японії, Тайваню, Сінгапуру - і, згідно з даними Transparency International, посідає 50-те місце серед 180 країн.

Корупція у вищих ешелонах влади пояснюється насамперед культурно-релігійним фактором, який, з одного боку, став важливим фундаментом для становлення країни й економічного прориву, а з іншого - породив монополію чеболів, які в тісній взаємодії з владою є основним життєвим рушієм країни.

На відміну від західної бізнес-культури, східна, зокрема корейська, передбачає тісний взаємозв'язок сім'ї, друзів та бізнесу. Для корейців не виняток, а правило - наймати на роботу і працевлаштовувати до себе в компанію родичів та близьких друзів. Таким чином компанії перетворюються на конгломерат пов'язаних між собою людей, бо друга й третя ланки працівників також намагаються скористатися з можливості працевлаштувати туди своїх родичів та друзів.

Аналогічна ситуація з політиками і державними службовцями. До речі, свого часу навіть Пан Гі Мун, обіймаючи посаду генерального секретаря ООН, був жорстко розкритикований на початку каденції за безпрецедентну кількість запрошених до свого кабінету корейців, серед яких був і його колишній начальник.

Іншою характерною рисою такої тісної взаємодії є лояльність і відданість з боку підлеглих - так звана субординація на всіх рівнях їхнього життя, що глибоко вкорінена в свідомості корейців, вихованих на конфуціанській філософії. Тож стосунки "керівник-підлеглий" цілком природно передбачають двосторонню взаємодію - відданість підлеглого у відповідь на преференції, які він отримує від начальника

Скандал навколо екс-президентки Пак якраз і є проявом фаворитизму, що глибоко вкоренився в корейському суспільстві. Як і хабарі, за допомогою яких великі конгломерати впродовж десятиліть купували собі преференції у високопосадовців. Інша річ, що економічні можливості й впливовість конгломератів, які свого часу вивели країну з бідності, перетворили їх на "олігархічні монополії", що нині працюють на збагачення окремих сімей і кланів, а не країни…