Прогнозована країна

12 травня 2007 року у Вірменії повинні відбутися парламентські вибори, які спостерігачі вже встигли охрестити безальтернативними й заздалегідь прогнозованими. На результати виборів навряд чи вплине й раптова смерть прем’єр-міністра країни Андраніка Маркаряна, котрий беззмінно перебував на цій посаді з 2000 року й очолював Республіканську партію Вірменії (РПВ), яка становить основу правлячої коаліції.

На посаду прем’єра — другої за впливовістю людини в державі — призначений указом президента Вірменії — Серж Саркісян, який рік тому став членом РПВ, а після смерті А.Маркаряна очолив партію. Мабуть, йому доведеться зіштовхнутися з низкою непростих проблем. Слід зазначити, що авторитет правлячої партії серед вірменського населення багато в чому був заслугою покійного прем’єра — людини непублічної, водночас грамотного менеджера, ім’я якого асоціювалося зі стабільним економічним зростанням. Перед Саркісяном стоять нетривіальні завдання — зберегти лінію А.Маркаряна на партійну єдність, стати новим ідеологом партії та зберегти позиції лідера в парламенті країни. (Фракція РПВ має найбільшу кількість місць серед проурядової коаліції, за квотою якої зберігається місце прем’єр-міністра.)

Сьогодні влада у Вірменії представлена коаліцією двох партій — РПВ та Вірменської революційної федерації «Дашнакцутюн» (ВРФД). Третя партія коаліції — «Орінац Єркір» («Країна законності») торік перейшла в опозицію, а її лідер екс-спікер Артур Багдасарян позиціонував себе як демократична альтернатива існуючій владі. Проте через ряд обставин, насамперед через масову втечу бізнесменів із лав партії, Багдасарян так і не зміг стати серйозною політичною силою. Але святе місце порожнім не буде, коли й попа біс візьме. На зміну «Орінац Єркір» прийшов новий політичний рух популістського типу — «Процвітаюча Вірменія» («Баргавач Айастан»), яку очолює Гагік Царукян — типовий представник так званих нових вірменів, за чутками найбагатша людина Вірменії, власник фабрик, заводів, керівник Олімпійського комітету, депутат, меценат і, крім усього іншого, чемпіон з арм­рестлінгу. «Процвітаюча Вірменія» з’явилася рік тому, і дотепер єдиним гаслом партії залишається розпливчасте «Щоб усім було добре».

Вражає і заявлена кількість членів партії — 370 тисяч (з примітивних підрахунків випливає, що кожний сьомий дорослий житель Вірменії є членом «Процвітаючої Вірменії» (ПВ). Швидше за все, цифри сильно перебільшені, але місцеві спостерігачі схиляються до думки, що навіть у цьому разі партія однаково випереджає за чисельним показником найближчі партійні структури країни.

На минулому з’їзді ПВ у лютому заявила про свій намір у результаті виборів створити другу за розмірами після Республіканської партії (РП) фракцію в найвищому законодавчому органі Вірменії. Деякі опозиційні політики розглядають навальне входження ПВ у вірменську політику як технологічний проект зі створення двопартійної системи. У зв’язку з цим опозиційна газета «Аравот» прокоментувала створення «двопартійної» системи (Республіканської партії — «Процвітаючої Вірменії») як свідчення того, що «правлячий олігархічний лад знайшов механізм самозахисту». На думку незалежних експертів, проект Царукяна дістав офіційне благословення президентського оточення й є, власне, «партією Р.Кочаряна». Тим часом вірменські експерти прогнозують: у разі перемоги на виборах ПВ очікуються значні труднощі, викликані тим, що кадровий кістяк партії становлять здебільшого маловідомі політичні діячі (артисти, вчені, медичні працівники, колишні урядові чиновники середньої ланки тощо), які не мають досвіду роботи на державному рівні.

Зважаючи на спільність політичних інтересів між згаданими партіями, їхнє стратегічне співробітництво у стінах вірменського парламенту наступного скликання видається дуже ймовірним, що спровокує зміну формату нині правлячої партійної коаліції.

Багато експертів також сходяться на думці, що парламентські вибори 12 травня є першим етапом складного політичного процесу, який має завершитися президентськими виборами на початку наступного року. У зв’язку з цим той факт, що С.Саркісян очолив Республіканську партію, може свідчити про початок ним підготовки до президентських виборів. Очікується, що він спиратиметься у своїй кампанії на підконтрольні Республіканській партії центральні та місцеві органи влади, певне коло людей, зобов’язаних йому особисто своїм місцем у суспільстві та добробутом і, безумовно, розраховуватиме на лояльність із боку виборчих комісій. Широкомасштабне використання адміністративного ресурсу, яке привело партію до перемоги на парламентських виборах у 2003 році, і тепер є головним козирем РП напередодні парламентських, а в перспективі й президентських, виборчих кампаній 2008 року.

У цьому контексті нині багато чого залежить від того, як поведеться в даній ситуації Р.Кочарян. На сьогодні поширена думка про Сержа Саркісяна як про спадкоємця Кочаряна на посаді президента Вірменії. Своєю чергою, нинішній президент сподівається очолити уряд, попередньо провівши в парламенті закони, які послаблюють президентську владу. Взагалі взаємини між двома високопоставленими карабахцями — одна з найзакритіших тем у республіці. Час від часу в пресу потрапляють чутки про наявність розбіжностей між цими політиками, але підтвердити або спростувати такі твердження практично неможливо.

Крім внутрішньополітичного, в парламентській кампанії існує також серйозний зовнішньополітичний контекст. Останнім часом Сполучені Штати та Європейський Союз посилюють тиск на вірменський уряд з метою забезпечити проведення 12 травня вільних і чесних парламентських виборів. Якщо майбутні вибори будуть фальсифіковані, заявляють європейці, Єреван втратить сотні мільйонів доларів додаткового фінансування на цілі розвитку, а його зусилля стосовно встановлення більш тісних зв’язків із Заходом будуть зведені нанівець. Варто нагадати, що жодні президентські або парламентські вибори, які відбулися в період правління Р.Ко­чаряна, не були визнані західними спостерігачами демократичними. З другого боку, офіційні представники США та Євросоюзу не раз висловлювалися про те, що майбутні вибори надають унікальну можливість цій країні покінчити з практикою підтасовування народного волевиявлення пострадянського періоду, що сприятиме поліпшенню репутації Вірменії на міжнародній арені.

Зважаючи на все, питання про чесність і справедливість майбутніх виборів було одним із перших на порядку денному на переговорах між вірменським міністром закордонних справ В.Осканяном та держсекретарем США К.Райс, які відбулися 5 березня у Вашингтоні. Зі свого боку, Євросоюз пов’язує проведення чесних виборів у Вірменії з її участю у «Європейській політиці сусідства». Що надасть право цій країні, поряд із сусідніми Грузією та Азербайджаном, на привілейовані відносини з ЄС і вихід на європейський ринок, а також на великі обсяги європейської допомоги.

Тим часом США та ЄС поки не подавали сигналів, які б дали підстави думати, що, у разі фіксації грубих порушень на виборах, вони мають намір відкрито опротестувати легітимність вірменської влади. Ще одним чинником, який спонукає американську владу до обережних дій, є процес мирного врегулювання навколо На­гірного Карабаху. Країни — учасниці мін­ської групи ОБСЄ сподіваються, що після виборів у Вірменії Р.Кочарян та І.Алієв зможуть укласти мирний договір (є певні дані про те, що обидва президенти нібито вже досягли домовленості по суті стосовно основних пунктів проекту мирного врегулювання, запропонованого посередниками). У сформованих обставинах Вашинг­тон, зробивши мирне врегулювання карабахського конфлікту одним зі своїх пріоритетних завдань у регіоні, навряд чи стане завдавати політичних ударів по одній зі сторін.