Про що сигналізує запуск ядерного реактора Пхеньяном

Міжнародне агентство з атомної енергії повідомило про ознаки перезапуску Північною Кореєю свого основного ядерного реактора, який може виробляти плутоній для ядерної зброї. Вашингтон і Сеул відреагували на цей сигнал закликом до Пхеньяна відновити діалог та дипломатичні зусилля, спрямовані на денуклеаризацію Корейського півострова.

Адміністрація американського президента неодноразово заявляла про відкритість до діалогу з КНДР «у будь-якому місці, в будь-який час без попередніх передумов», однак поки що безрезультатно. Після невдалого саміту в Ханої у лютому 2019 року Північна Корея, схоже, не має наміру починати  перемовини, які не гарантуватимуть досягнення бодай проміжних цілей.  Це стосується насамперед зняття санкцій та призупинення спільних американсько-південнокорейських військових навчань, що їх вона розглядає як загрозу безпеці країни.

Північнокорейська політика Джо Байдена передбачає пошук «золотої середини» між прагненням великої домовленості з боку Трампа та стратегічним терпінням Обами. Вона полягає в дотриманні «вивіреного каліброваного та практичного підходу, який відкритий до дипломатичних відносин з Північною Кореєю для досягнення практичного прогресу у підвищенні безпеки США та їхніх союзників». Широке формулювання, позбавлене практичного наповнення, не викликало особливого ентузіазму в північнокорейської влади. Кім Чен Ин закликав свою країну бути готовою «як до діалогу, так і до конфронтації». Слово «діалог» у цій фразі, як з’ясувалося, породило «неправильні сподівання» у Сполучених Штатів. За словами сестри лідера КНДР, Пхеньян навіть не розглядає «питання відновлення з ними перемовин».

Правда, Північна Корея теж не є пріоритетом  американської адміністрації. Зважаючи на відсутність близької перспективи розв’язання корейської ядерної проблеми, вона навряд чи готова в нинішній ситуації вкладати туди свій політичний капітал. Порядок денний Сполучених Штатів у Східній Азії наразі змістився на стратегічну конкуренцію з Китаєм та зміцнення альянсів у рамках Індо-Тихоокеанської стратегії.

Фактично, збереження мораторію на випробування ядерних і міжконтинентальних балістичних ракет (на який Пхеньян пішов  після перемовин Кіма з Трампом у 2018 році) у короткотерміновій перспективі могло б задовольнити Сполучені Штати, але  не Північну й Південну Кореї. Відступ  США в позицію «стратегічного терпіння» не влаштовує наразі жодну з них.

Економічні проблеми всередині КНДР, викликані санкціями та добровільною тривалою ізоляцією через COVID-19, посилилися ще й руйнівними природними катаклізмами. Лідер країни неодноразово наголошував на  наявності економічних проблем, однак при цьому  відмовлявся від гуманітарної допомоги, мобілізуючи ресурси всередині. Централізовані підходи в економіці дають можливість забезпечити виживання країни на нетривалий період, але, очевидно, виснажили її резерви. В умовах тотального карантину, коли КНДР зупинила всі зовнішні контакти і торгівлю через страх занести вірус, відмова від гуманітарної допомоги дозволяє підтримувати позицію незговірливості, однак не знижує потреби у відновленні експорту-імпорту, який перебуває під жорсткими санкціями, щойно країна відкриється.

Північна Корея звикла залишатися в полі зору американської зовнішньої політики завдяки своїй ядерній програмі. Нинішнє відносне затишшя після перемовин із Трампом супроводжувалося періодичним запуском ракет малої дальності (один із них відбувся в березні нинішнього року, вже за президентства Байдена), демонстрацією нових зразків стратегічної зброї під час військових парадів і регулярними повідомленнями міжнародних розвідувальних служб, що КНДР продовжує свою ракетно-ядерну діяльність.

Ядерний реактор потужністю 5 мегават на ядерному науково-дослідному центрі у Йонбьоні тривалий час був об’єктом зусиль США та міжнародної спільноти зі стримування ядерної програми Північної Кореї. Востаннє його було зупинено (в довгій  історії американсько-корейських ядерних відносин це не перший запуск після призупинення роботи)  на початку грудня 2018 року, після саміту в Сінгапурі та двох міжкорейських самітів. Наступним кроком Північна Корея запропонувала продовжити остаточний демонтаж ядерних об’єктів у Йонбьоні в обмін на зняття санкцій, запроваджених  у 2016–2017 роках. Однак Дональд Трамп від цієї пропозиції відмовився.

Відновлення роботи реактора, який слугує єдиним джерелом переробки відпрацьованого палива для виробництва плутонію, викликало занепокоєння міжнародних кіл. Правда, з початку 2000-х років залежність від нього знизилася завдяки створенню  паралельної інфраструктури зі збагачення урану. Але це тільки посилює глибину проблеми.

Фахівці МАГАТЕ востаннє  були допущені до країни у 2009 році, тому виконують  свої дослідження, покладаючись на широкий спектр знімків комерційних супутників високої роздільної здатності, оптичні й радіолокаційні зображення для моніторингу, дані 3D моделювання об’єктів, інтерв’ю з інспекторами, котрі  мали досвід проведення перевірок у КНДР. Відтак вони визнають, що, не маючи  безпосереднього доступу до місця дослідження, не можуть підтвердити жодної операційної  роботи, стану або особливостей конфігурації об’єктів. Це стосується й повідомлення про перезапуск реактора, де за доказ були взяті скидання охолоджуючої води, фіксування роботи радіохімічної лабораторії, регулярний рух транспорту до будівель тощо.

Наявна інформація не дає підстав цілком упевнено  говорити про процеси, які відбуваються навколо Йонбьона, однак слугує додатковим аргументом для південнокорейської влади спонукати США до активнішої  позиції в питанні налагодження діалогу з Північчю.

Звіт МАГАТЕ застав головного південнокорейського ядерного посланця Но Кю Дука у Вашингтоні, де він зустрічався з американськими колегами для обговорення можливості відновлення діалогу з Північчю та надання їй гуманітарної, продовольчої й медичної допомоги. На відміну від Джо Байдена, президентові Мун Чже Іну вичікувати ніколи. Наступного року в країні відбудуться  президентські вибори, які стануть оцінкою  не тільки його власної діяльності, а  й наступного кандидата від Демократичної партії, оскільки  він сам не зможе балотуватися вдруге.

Нещодавно південнокорейський уряд заявив про відновлення ліній зв’язку між лідерами Півночі та Півдня, обірваного рік тому, та початок активних контактів між Муном і Кімом через дружнє листування. Це, звісно, позитивний момент після ефектного вибуху офісу двосторонньої співпраці в північнокорейському промисловому комплексі Кесон. Його підірвали за наказом сестри Кім Чен Ина у відповідь на листівки проти режиму з боку активістів Півдня. Але нема гарантій, що то був останній демарш Пхеньяна, чию прихильність Мун Чже Ін знову намагається завоювати обіцянками  щедрої гуманітарної допомоги, відновлення  роботи промислового комплексу Кесон та розвитку туризму.

Привід для невдоволення з боку Півночі й тепер не забарився. Влада країни негативно сприйняла проведення у серпні щорічних американсько-південнокорейських військових навчань, розцінивши їх як «репетицію війни». А також підкреслила: доки американські війська дислокуватимуться на півострові, ключової причини періодичного погіршення ситуації вирішено не буде.

Скориставшись погіршенням американо-китайських відносин, Північна Корея просуває цей наратив і в Пекіні, наголошуючи, що військові навчання США в регіоні становлять  спільну загрозу для обох держав. Підтримка Китаю багато важить для КНДР у відстоюванні власних позицій перед тиском Сполучених Штатів. Як і Росії, що не приховує бажання відігравати активнішу роль у корейському питанні, лобіюючи повернення до шестистороннього формату переговорів, у яких вона колись брала участь. Хоча Сполучені Штати наразі не налаштовані розширювати  представництво в переговорах, обидві Кореї, навпаки, прагнуть залучити Москву на свій бік  як додатковий голос у просуванні власних інтересів.

На відміну від попередника, Джо Байден виважує власну північнокорейську політику шляхом переговорів та консультацій із союзниками. І не тільки з ними. Північнокорейська проблема звучала на офіційних переговорах із Китаєм і недавно обговорювалась із заступником міністра закордонних справ РФ Ігорем Моргуловим під час візиту спецпосланця  США з питань КНДР Сун Кіма до Сеула. Днями агенція «Інтерфакс», із посиланням на власне джерело, повідомила, що в Раді Безпеки ООН проходять консультації про пом’якшення санкцій проти КНДР у зв’язку з гуманітарною ситуацією, але, як і раніше, цій позиції  протидіють США.

Попри те, що денуклеаризація Корейського півострова виступає основним предметом перемовин усіх залучених сторін, вона, радше, бажана, аніж можлива. Мало хто плекає ілюзії з приводу готовності Північної Кореї відмовитися від власного ядерного потенціалу. Вочевидь, саме тому США скасували обмеження на розробки Південною Кореєю ракет для посилення  її власних оборонних можливостей. У планах Сеула — розширення  арсеналу балістичних ракет, розробка власної системи перехоплення ракет середньої і великої дальності, на кшталт  ізраїльського «Залізного купола», розгортання додаткових радарних систем раннього повідомлення про ракетний напад і радіолокаційних систем для спостереження за космічними об’єктами тощо. І це, безумовно, з одного боку — тільки посилить прагнення Пхеньяна до збільшення власного потенціалу, а з іншого — може породити небезпечні перегони озброєнь на Корейському півострові.

Більше статей Наталії Бутирської читайте за посиланням.