Примхи першого туру

Від першого туру президентських виборів у Молдові ніхто не очікував сенсацій, тому його несподіванки здивували багатьох.

Передвиборна кампанія велася доволі мляво. Перша трійка із восьми кандидатів була добре відома, і головної інтриги очікували від другого туру, де у двобої мали зійтися чинний президент Ігор Додон та експрем'єрка Мая Санду. Соціологічні опитування показували незначний розрив у першому турі на користь Ігоря Додона, результат другого туру різнився залежно від рівня лояльності тих, хто опитував, до чинної влади.

Проте результати голосування дали підстави для подиву. Перша підстава — низька, порівняно з президентськими виборами 2016 року, явка (42,76 проти 50,95%). Але в цьому, можливо, зіграла свою роль епідемія коронавірусу, яка сьогодні вирує в країні. Друга, важливіша, — це перевага Маї Санду над Ігорем Додоном. За останніми даними, експрем'єрка отримала 35,93% голосів, тоді як чинний президент — 32,74%. Лише три відсотки різниці, що важать дуже багато. На третьому місці, як і передбачалося, мер Бельц, лідер «Нашої партії» Ренато Усатий, у якого 16,94% (теж більше, ніж обіцяли опитування).

Нинішня кампанія — чудова ілюстрація до розповіді про примхи історії. У 2016 році Ігор Додон переміг у двобої з Маєю Санду завдяки підтримці лідера Демократичної партії й олігарха Влада Плахотнюка, котрого вважали стовпом молдовської влади та корупції. У червні 2019 році Додон у союзі з блоком ACUM усунув від влади Плахотнюка, а Санду стала прем'єр-міністром. У листопаді коаліція соціалістів та ACUM розпалася, Санду усунули від влади, а Додон із допомогою Демпартії не лише перетворився на повноцінну політичну фігуру, а й здобув контроль над урядом.

І тепер знову, як і чотири роки тому, Додон і Санду зійдуться у другому турі. Але нині на боці чинного президента адміністративний, фінансовий і, що головне, чималий медійний ресурс. Проти нього — корупція та зубожіння.

Слід нагадати, що президент, за Конституцією Молдови, є, швидше, номінальною фігурою. Вся повнота влади належить уряду, формованому парламентом. Без опертя на «свою» фракцію або коаліцію президенту важко впливати на політику держави.

Суто зовнішньо нинішні вибори є менш «геополітичними» від попередніх. Ігор Додон, і далі виступаючи за розвиток відносин із Росією та регулярно відвідуючи Москву, зменшив використання антиєвропейської риторики. Замість нього це роблять придворні політологи і засоби масової інформації з соціалістичного медіа-холдингу.

Але «геополітичними» роблять вибори зовнішні гравці. Москва не приховує, що ставить на Додона. Президент РФ Владімір Путін відверто підтримав його під час засідання дискусійного клубу «Валдай», озвучивши своє очікування, що «на найближчих виборах у Молдавії молдавський народ оцінить ті зусилля, які робить чинний президент республіки для вибудовування відносин з Росією». Раніше було оголошено про намір Росії надати Молдові гуманітарну допомогу в розмірі 500 млн російських рублів, які підуть на закупівлю пального для молдовських фермерів, що постраждали від засухи.

Хоча Європейський Союз і США відверто не заявляють про підтримку конкретного кандидата, їхня позиція, що полягає в необхідності забезпечити прозорість і демократичність виборів, швидше відбиває вимоги опонентів Додона. Зважаючи на попередній досвід виборів, у опозиції були всі підстави говорити про загрозу фальсифікацій. Її несли два чинники — голосування діаспори, яка працює в Росії, та жителів Придністров'я.

Так, за рішенням ЦВК, кількість дільниць у Росії, порівняно з торішніми парламентськими виборами, збільшилася з 11 до 17. Цьому рішенню передував скандал з попередньою реєстрацією діаспори, під час якої було виявлено порушення. Тоді п’ять кандидатів у президенти, серед яких Мая Санду та Ренато Усатий, звернулися до зовнішніх партнерів із закликом не допустити фальсифікацій.

Не менш серйозні побоювання викликала й можливість залучення до виборів громадян Молдови, що проживають у Придністров'ї. Тривалий час їхня участь була під питанням через жорсткий карантин, впроваджений сепаратистами. Проте 1 жовтня оперативний штаб «Придністровської молдавської республіки» ухвалив рішення, згідно з яким жителі Придністров'я, котрі мають молдовське громадянство, зможуть у день голосування виїхати за межі регіону без звернення до оперативного штабу. Такий крок скидався на подарунок Ігорю Додону. Ще не забулася участь придністровців у парламентських виборах 2019 року, коли їх організовано підвозили до дільниць. Зважаючи на переважні настрої в Придністров'ї, можна було очікувати, що більшість голосів тамтешні виборці віддадуть саме за Додона.

ЄС відреагував закликом уникати дій, «таких як підкуп голосів, зловживання адміністративним ресурсом і чинення тиску на виборців». А посол США в Молдові Дерек Хоган, зокрема, зазначив, що «є ризик маніпулювання голосами з Придністров'я і з діаспори», та звернув увагу на неоднаковий доступ кандидатів до популярних телеканалів.

Зі свого боку, російська сторона заявила про втручання США у виборчий процес. Особливе занепокоєння в Москві, схоже, викликали публікації спільного журналістського розслідування організації RISE Moldova та «Досьє» про тісні зв'язки Ігоря Додона і російських провладних структур. Директор Служби зовнішньої розвідки Росії Сєргєй Наришкін заявив, що США готують у Молдові «кольорову революцію». Тотожні прогнози стали розкручувати і наближені до президента Молдови експерти та просоціалістичні медіа. Висувалися найфантастичніші історії змови, включно з навмисним отруєнням Сполученими Штатами лідерів опозиції «новічком» з метою провокування акцій протесту.

Проте саме ця умовна «геополітичність» молдовських виборів робить їх важливими для України, як мінімум, із трьох причин.

По-перше, перемога Додона наблизить Молдову до Росії. Звісно, одночасного повороту на 180 градусів не відбудеться. Тим більше що для закріплення успіху Ігорю Додону знадобляться дострокові парламентські вибори, про готовність до яких він недавно заявив. Росія продовжує розглядати країни Східної Європи як зону протистояння з Заходом, тож перемога її протеже матиме насамперед морально-символічний характер. А також створить передумови для врегулювання придністровського конфлікту за російським сценарієм, хоча на цьому шляху є чимало стримуючих чинників, наприклад позиція придністровської верхівки, яку влаштовує статус-кво.

По-друге, Молдова для України залишається своєрідним дзеркалом, у якому вона часто бачить своє майбутнє. Участь жителів Придністров'я, що мають молдовське громадянство, перетворюється на важіль впливу сепаратистського анклаву на політику Молдови. Звісно, говорити про абсолютну тотожність ситуації у двох країнах не можна. Придністровський конфлікт перебуває у стані «заморозки», тоді як на лінії фронту в Донбасі лунають постріли і гинуть люди. Але питання участі жителів тимчасово окупованих територій України (зокрема ОРДЛО) у виборах — питання часу.

По-третє, опозиція вже дала зрозуміти, що не змириться із фальсифікаціями. Оцінити рівень протестних настроїв важко. Опозиціонери налаштовані оптимістично, вважаючи, що населення втомилося від соціальних проблем і корупції. Скептики нагадують давню приказку, що «мамалига не вибухає», і на їхню користь свідчить низька явка. А провладні «експерти» вже жахають молдован «білоруським сценарієм», хаосом та безладом. У кожному разі, виникнення ще одного вогнища напруги на кордоні України — ризик для національної безпеки.

Отже, все вирішить другий тур. Мая Санду поки що отримала символічну перемогу, яка, проте, не гарантує її фактичної перемоги в другому турі. Єдине, що можна сказати, — Додону вже буде нелегко переконати суспільство і міжнародних партнерів у несфальсифікованості своєї перемога (якщо вона, звісно, відбудеться). Тим більше що активність придністровських виборців виявилася недостатньою для радикального впливу на результати. Хоча в поліцію надійшло понад 50 скарг про організоване підвезення жителів регіону, всього їх проголосувало трохи більше 14 тисяч. Це — 1,17% від усіх виборців Молдови. Дві третини їх передбачувано віддали свої голоси Ігорю Додону. А за кордоном діаспора підтримала переважно Маю Санду, давши чинному президентові лише близько 4%.

Багато важить, кому відійдуть голоси Ренато Усатого. Під час виборів кандидат жорстко критикував Ігоря Додона, але він сам є проросійським політиком, а його ключовий електорат зосереджений у північних районах Молдови, де традиційно голосують за соціалістів. На боці Санду — перемога в Кишиневі, де на торішніх місцевих виборах переміг кандидат соціалістів. І, звісно, не варто забувати про чинник Росії, яка сприйматиме перемогу Санду як свою «геополітичну» поразку.