ПРИМАРНИЙ МИР

Попри одностайні песимістичні прогнози аналітиків, американцям на подив легко вдалося зломити опір афганських талібів і розгромити бойові загони «Аль-Каїди». Військову частину міжнародної операції закінчено, бін Ладена оголошено зниклим безвісти, а на афганській землі начебто запанував довгоочікуваний мир. На жаль, мир цей поки виглядає занадто вже хитким. У цій країні виросло ціле покоління людей, котрі можуть знайти собі застосування лише на війні. Цим вони просто заробляли собі на життя, не замислюючись над тим, від кого одержують гроші — від місцевих торговців наркотиками, спецслужб інших держав чи ісламських терористів.

Як і передбачалося, не всі польові командири залишилися задоволені розподілом державних посад у новій афганській адміністрації. Недавні бої між загонами афганських польових командирів, у тому числі зі складу Північного альянсу, викликають побоювання, що країна знову може поринути у вир кровопролитної міжусобиці, що тривала протягом чотирьох років, поки 1996 року владу в Афганістані не захопили таліби.

У недавніх збройних сутичках брали участь з одного боку загони етнічних афганських узбеків, що підпорядковуються їхньому лідеру генералу Абдул-Рашиду Дустуму, котрий обіймає сьогодні пост заступника міністра оборони Афганістану, а з іншого — афганські таджики, лояльні колишньому президенту країни Бурхануддіну Раббані. Їхньою причиною стала ворожнеча між афганськими узбеками й таджиками за контроль над районом Калай-Залеф у провінції Кундуз. Тут традиційно мешкають таджики. Однак після того, як загонам Дустума торік першим вдалося здобути серйозну перемогу над талібами і взяти під свій контроль ключове місто півночі Афганістану Мазарі-Шаріф, окремі польові командири його армії, очевидно, вирішили закріпити свою присутність там.

Слід зазначити, що цей конфлікт локального значення не є результатом цілеспрямованої політики Дустума. Сутички між таджиками й узбеками на півночі Афганістану в останні роки стали справою звичною. Згадаємо, що саме під час операції з роззброєння Дустумом кундузького угруповання Талібану йому активно намагалися протидіяти таджицькі польові командири, намагаючись не допустити, щоб до його рук потрапили військова техніка й автомобілі талібів. Дуже активно висловлював своє невдоволення таджицькою частиною Північного альянсу Дустум і після Боннської конференції по Афганістану, де таджики отримали ключові пости, і Дустум вважав себе незаслужено обійденим. Він навіть погрожував не впустити емісарів уряду Карзая в Мазарі-Шаріф і відмовлявся прибути на інаугурацію цього уряду в Кабулі. Проте ситуацію в останній момент врятувало втручання американців — вони умовили амбітного генерала і на своєму вертольоті доставили його в Кабул.

Сьогодні ще більш очевидно, що не в інтересах Дустума потурати своїм командирам в антитаджицьких настроях. Він чудово розуміє, що результатом таких сутичок можуть стати проблеми в наданні Кабулу фінансової допомоги з боку країн-донорів. Дустуму сьогодні геть не потрібні обвинувачення в підриві єдності нового керівництва Афганістану, і він постарався зробити все, щоб не допустити розвитку ситуації в Кундузі за небезпечним сценарієм. Завдяки цьому, а також утручанню посередників ООН, кровопролиттю тут удалося, зрештою, запобігти.

Водночас сутички в Кундузі навряд чи можна вважати останніми. У країні, як і раніше, існує небезпека того, що конфлікти в провінціях підірвуть позиції центрального уряду Афганістану. Два десятиліття громадянської війни призвели до втрати Кабулом впливу на місцях, де сформувалися своєрідні удільні князівства з племінними вождями на чолі. Нині місцеві лідери прагнуть зміцнити своє становище в провінціях, щоб впливати на формування делегацій для участі в раді вождів, лойа джирге, яка має визначити майбутнє Афганістану.

А глава тимчасової афганської адміністрації Хамід Карзай не володіє ні армією, ні поліцією для реального забезпечення своєї влади на всій території країни. У ході свого нещодавнього світового турне він неодноразово закликав західні країни направити додаткові сили до складу міжнародного контингенту із забезпечення миру та безпеки в Афганістані. На його думку, миротворці повинні бути розквартировані не лише в Кабулі, а й інших крупних містах.

Це розуміє, судячи з усього, і Захід. За інформацією британської газети «Файнешнл таймс», західні уряди всерйоз обговорюють план розміщення миротворчих контингентів за межами Кабулу. Франція, за планом, направить свої війська в Мазарі-Шаріф на півночі Афганістану, Канада — у Кандагар на півдні, Італія — у Герат на заході, а німецькі та британські частини залишаться в афганській столиці. Передбачається, що західні війська залишаться в Афганістані на «довгий строк». Який саме — поки не повідомляється.

Однак проблема «людини з рушницею» не є єдиним головним болем для Карзая. Цієї зими в країні голодують десятки тисяч афганців. І попри численні поставки в Афганістан гуманітарної допомоги, західні афганські райони опинилися на межі вимирання.

Голод наростав поступово, рік за роком, у міру того, як посуха знищувала всі джерела прогодування. Якщо влітку в тутешніх селищах залишалися ще хоч якісь домашні тварини, то зараз уся худоба і всі вівці вже з’їдені чи продані. Сім’ї дійшли до того, що дочок віком від семи років видають заміж, щоб одержати за них викуп зерном. Калим за наречену був поширений завжди, але раніше маленьких дівчаток не продавали усього за кілька мішків зерна.

Слід зазначити, що гуманітарна допомога надходила до Афганістану і за часів режиму талібів, але через військові дії й американські бомбардування маршрути поставок було перекрито, у результаті нинішня зима виявилася важчою від попередніх. Стихійні табори переселенців виникають навколо пунктів роздачі продовольства — люди залишаються жити тут, бо в них немає сил нести продукти додому. Найчастіше їжа йде на базари в руки торговців — голодуючі розплачуються зерном за борги.

Криниці, якщо вони і є, висохли, місцевим жителям нічого не залишається, як добиратися по воду на відстань у кілька днів ходи. Половина місцевого населення зникла: хтось пішов у табори біженців під Гератом, решта — померли. Туберкульоз стрімко поширюється серед ослаблених людей, а лікарів у регіоні немає зовсім.

Найбільше страждають жителі афганських сіл, що знаходяться у важкодоступних районах. Ці люди так ослаблені, що навіть грип може призвести до смерті. Їх не врятує, судячи з усього, навіть та продовольча допомога, яка може потрапити до їхніх рук. Багато людей важить менше 50 кг, стільки важить мішок пшениці, котрий вони мусять нести на собі. І можна бути цілком упевненим — у ці села навряд чи перепаде щось із тих 4,5 млрд. доларів, які були обіцяні Афганістану в січні на конференції в Токіо країнами-донорами. Незрозуміло, хто в нинішній ситуації отримає ті гроші, які збираються вкласти в Афганістан.

Навряд чи вони принесуть користь. Адже головна проблема всієї країни — безпека. За наявності уряду, який навіть не має власного бюджету, ці кошти можуть лише спровокувати бої між польовими командирами за доступ до них.

Згадаймо Боснію — попри серйозну міжнародну допомогу, сьогодні, через шість років після Дейтонських мирних угод, дієздатного уряду в цій країні усе ще немає. Навпаки, надходження західних грошей призвело до розквіту корупції на всіх рівнях державної влади. Аналогічна ситуація спостерігається в Косові, Камбоджі й інших країнах. Тому сьогодні єдина альтернатива — це зміцнення афганської державності на центральному, провінційному та районному рівнях. У 60-ті та 70-ті роки в Афганістані були дієздатні державні структури. Тож вигадувати національну ідею для цієї країни наново не потрібно, хоча, звісно, на відновлення держави знадобиться багато часу. Тому донорам варто готуватися до тривалої системної допомоги, а не сподіватися на те, що всі афганські проблеми можна вирішити швидкими і потужними грошовими вливаннями.