Придністров’я «оновилося». ОБСЄ проти

Це повинно було виглядати приблизно так: у Придністров’ї відбулися перші демократичні вибори під егідою ОБСЄ, українська дипломатія урочисто відрапортувала про виконання одного з головних пунктів плану Ющенка, а Молдова отримала легітимного перемовника. Насправді вийшло інакше. Придністровцям довелося робити вибір в умовах, коли співробітники місії ОБСЄ в РМ вимірювали рівень демократизації республіки в умовах анонімності. А тамтешнім лідерам — без упину попереджати, що голосування, яке відбулося, слід визнати, оскільки «повторних виборів за сценарієм ОБСЄ в республіці не буде».

Те, що збій з проведенням чесних і демократичних виборів у Придністров’ї — ключовим пунктом плану Ющенка — неминучий, стало зрозуміло практично відразу після його оприлюднення. А точніше, після того, як ОБСЄ підрахувало: на підготовку подібного свята волевиявлення йому знадобиться не менше восьми місяців. Промах був очевидним: перед тим, як фіксувати часові рамки, авторам плану варто було б врахувати неповороткість цієї міжнародної організації.

Київ вирішив виправити ситуацію, спробувавши переконати Тирасполь у недоцільності проведення «власних» виборів. Придністровці твердо стояли на своєму: доводили, що скасування грудневого голосування може призвести до політичної дестабілізації в регіоні. Лідерів бунтівної республіки не бентежило навіть те, що, крім них самих, ці вибори ніхто не визнає. Про що, звісно ж, Смирнов і Ко були попереджені заздалегідь. Проте вони до останнього намагалися надати виборам характеру демократичних. Раз у раз звертали увагу на те, що 43 місця в парламенті оспорювали 185 кандидатів, кожен із який отримав ефірний час на телебаченні і радіо. Для журналістів уперше було створено міжнародний прес-центр, а на виборчих дільницях були присутні близько 150 спостерігачів.

Коли ж стало зрозуміло, що від проведення голосування Смирнов не відмовиться, українські і російські дипломати вирішили переконати своїх західних колег сформувати якусь моніторингову групу вже на ці вибори. Аргументувалася ця пропозиція просто: спостерігачі зможуть скласти уявлення про демократичну ситуацію в Придністров’ї ще до того, як розпочне працювати міжнародна оцінна місія під керівництвом ОБСЄ.

Аргументи українських і російських перемовників сприйнято не було. Представники ЄС, США й ОБСЄ (не кажучи вже про наших молдавських партнерів) побачили в цьому кроці спробу часткової легалізації недільного голосування. У результаті — ті самі співробітники місії ОБСЄ все одно були помічені на виборчих дільницях. Більш того, деякі з них, як-от Клаус Нокірх і Матью Сідорофф, не втрималися від того, щоб прокоментувати перебіг голосування. На їхню думку — демократичного і транспарентного. Втім, це ще нічого порівняно із заявами польського парламентарія Матеуша Піскорського, котрий пообіцяв на прес-конференції в Тирасполі зробити усе від нього залежне, щоб Придністров’я визнала Польща. І що кому до того, що гість із Польщі представляв відому своєю епатажною поведінкою партію «Самооборона»: у момент, коли придністровська влада із завмиранням серця стежить за переговорним процесом щодо визначення статусу Косово, кожен натяк на державність Придністров’я тут цінується на вагу золота. Є підстави думати, що вже найближчим часом придністровці спробують розвинути тему референдуму з питань взаємовідносин із Молдовою. «Такі речі повинні вирішуватися тільки на плебісциті і роздільному голосуванні — Правий і Лівий берег. При цьому ми не виключаємо, що можуть бути і такі чудесні варіанти, як на Кіпрі: «сепаратисти» за об’єднання, а централісти — проти», — зауважив у розмові з автором цих рядків політичний представник Придністров’я у переговорному процесі Валерій Ліцкай.

На руку ініціаторам референдуму і результати виборів, які, утім, повинні стати тривожним сигналом і для найближчого оточення президента Смирнова. Очолюваному особисто придністровським президентом громадському руху «Республіка» (по суті, йшлося про певну партію влади) удалося здобути в законодавчому органі республіки тільки 13 місць. Водночас як їхньому головному конкуренту — громадському руху «Оновлення» — дісталося 22 депутатські крісла.

Переможець недільних виборів у Придністров’ї вважається політичним дітищем відомого на обох берегах Дністра концерну «Шериф». Експерти вважають, що в ідеологічному плані особливих розходжень між двома головними політичними силами невизнаної республіки немає — обидві орієнтовані на Росію, обидві виступають за «суверенізацію» Лівого берега Дністра. Єдина різниця між «Республікою» і «Оновленням» полягає в тому, яким фінансово-промисловим групам ці політичні об’єднання належать. Останній чинник має особливе значення в процесі придністровського врегулювання: у лексиконі місцевих стратегів міцно закріпилося поняття «зрадництво еліт». У Тирасполі автору цих рядків неодноразово доводилося чути, що в Придністров’ї вже дозрів клас бізнесменів, котрі були б не проти легалізувати свої капітали. У Молдові активно ходять чутки, що керівництво «Шерифа» уже нібито проводило консультації з цього приводу з молдавським керівництвом.

Результати нинішніх виборів підтвердили і те, що в Придністров’ї також сформувалася і регіональна еліта. Йдеться, насамперед, про Рибницю, де знаходиться ласий шматок придністровської економіки — Молдавський металургійний комбінат (ММЗ).

Є підстави думати, що з присутністю в оновленому парламенті (27 із 43 депутатів залишилися з попереднього скликання. — А.Г.) такого серйозного бізнес-лобі, офіційний Тирасполь діятиме ще обережніше в питаннях зовнішньоекономічної діяльності республіки. Не виключено, що їх передвиборна «проросійськість» коректуватиметься залежно від того, наскільки реальною для Придністров’я виявиться загроза економічних санкцій. Адже хай там якими щедрими були знаки уваги Москви, кордон з Україною, який долають придністровські товари, має для нинішнього тираспольського режиму набагато важливіше значення.

Не будемо лукавити: якби не деякі спільні кроки України і Молдови з упорядкування митних процедур на кордоні, Віктор Ющенко навряд чи наважився б у категоричному тоні вимагати від Ігоря Смирнова письмової підтримки українського плану врегулювання й аналогічного схвалення нового переговорного формату 5+2, що припускає участь у ролі спостерігачів США і Євросоюзу. Як він зробив, за нашою інформацією, під час липневого візиту придністровського лідера в Київ.

Цей факт ми згадали не випадково. Тирасполь офіційно підтримав план врегулювання придністровського конфлікту, запропонований Віктором Ющенком. А отже — дав згоду на проведення демократичних виборів під егідою ОБСЄ. Заявляти сьогодні, що повторного голосування проводити ніхто в Придністров’ї не збирається, означає порушити раніше досягнуті в Києві домовленості. Ігор Смирнов сам повинен вирішити, чи в його інтересах такий політичний демарш.

Можливо, у Придністров’ї сподіваються, що проведення повторних парламентських виборів Тирасполю допоможуть заблокувати росіяни. Проте, на момент підготовки цього матеріалу позиція російських колег, за інформацією «ДТ», зводилася приблизно до такого: давайте створимо міжнародну оцінну комісію, хай вона проведе відповідну роботу, надасть результати, а там побачимо. Сам факт того, що російська сторона припускає створення такої місії — навряд чи на руку придністровцям.

За наявною інформацією, під час зустрічі міністра закордонних справ Бориса Тарасюка з директором Бюро з питань демократичних інститутів і прав людини ОБСЄ Крістіаном Штрохалем у Любляні названі навіть можливі терміни початку роботи цієї місії. Йшлося нібито про перші числа лютого. Що ж стосується самих повторних виборів, то вони, на думку деяких учасників переговорного процесу, могли б відбутися приблизно наступної осені. Примітно, що на грудень 2006 року у Придністров’ї намічені президентські вибори. Хтось із тамтешніх ватажків уже встиг пожартувати, що, можливо, ОБСЄ варто було б готуватися відразу до цього голосування.

Ризикнемо припустити, що поступливість росіян певною мірою пов’язана з українсько-російською заявою щодо придністровського врегулювання, яка на момент підготовки цього матеріалу виношувалася на рівні президентів двох країн. І, до речі, ще на стадії зародку встигла викликати гостру реакцію молдавської сторони. Деякі тамтешні перемовники сприйняли такий крок Києва як результат якихось сепаратних домовленостей із Москвою. Насправді, є інформація, що ініціював подібну заяву особисто нинішній глава ОБСЄ Дімітрій Рупель. Тож запитання молдавської сторони до українського керівництва варто було б переадресувати словенському міністру закордонних справ, нібито дуже занепокоєному спробами деяких країн проігнорувати позицію Росії в переговорному процесі.

Яким чином Київ і Москва знайдуть компроміс в рамках переговорного процесу — поки що уявити важко. Хоча б тому що у двох посередників — різне бачення того, на чому варто було б акцентувати увагу вже сьогодні. Якщо росіяни раз у раз намагаються порушити питання про майбутній статус Придністров’я, українці наполягають на тому, щоб чітко дотримуватися плану Ющенка, вирішуючи насамперед питання, пов’язані з демократизацією регіону. Або ж поки в Білокам’яній стверджують, що російська військова присутність на Лівому березі Дністра є гарантією безпеки для жителів Придністров’я і не буде скасована до цілковитого політичного врегулювання конфлікту, у Києві нині превалює думка, що необхідно вже зараз розпочати обговорення можливої заміни існуючого миротворчого контингенту на міжнародний під егідою ОБСЄ. «Хто сказав, що 9500 тонн озброєнь є гарантією безпеки, а 8600 — вже ні?», — не втомлюються запитувати українські дипломати. Поки що — абсолютно риторично.

P. S. Коли верстався номер, спільна заява президентів України і Росії була оприлюднена на веб-сайті українського Міністерства закордонних справ. У ній, зокрема, йдеться про те, що «Україна і Російська Федерація сповнені рішучості і надалі активно працювати і погоджувати свої практичні кроки, спрямовані на сприяння якнайшвидшому поетапному досягненню всеосяжного й остаточного врегулювання виключно мирними політичними засобами шляхом переговорів Республіки Молдова і Придністров’я. При цьому Російська Федерація розглядає українські ініціативи як важливу основу, що дозволила розблокувати переговорний процес і надати йому нового імпульсу, а Україна вважає важливими останні російські напрацювання, підготовлені на їхній розвиток». Також обидві країни «вітають кроки з подальшої демократизації регіону, зміцнення основ громадянського суспільства і затвердження прав і свобод людини на основі стандартів ОБСЄ і Ради Європи. У цьому зв’язку надається велике значення створенню умов для проведення транспарентних і демократичних виборів до Верховної Ради Придністров’я за участі міжнародного співтовариства». І останній важливий месидж: «відмічаючи стабілізуючу роль нинішньої миротворчої операції в регіоні, вони (Україна і Росія. — А.Г.) виходять із доцільності її трансформації в операцію з підтримки миру під егідою ОБСЄ за підсумками придністровського врегулювання».