ПРИБОРКУВАННЯ ІРАНУ

Якщо хтось і припускав, що «захоплені» Іраком й Афганістаном, загрузлі в ізраїльсько-палестинському болоті американці відмовляться від спокуси одним махом зруйнувати раз і назавжди горезвісну «вісь зла», то він жорстоко помилявся. І якщо Лівія із Сирією самі намагаються продемонструвати Вашингтонові своє бажання порвати з «проклятим терористичним минулим», то Північна Корея з Іраном досі потребують американської «опіки». Зрозуміло, передусім Штати хотіли б вирішити іранське питання. Причин вибору такого пріоритету сила-силенна, насамперед — це геополітичне положення Ірану, прямий зв’язок Тегерана з іракськими й афганськими проблемами, і, звісно ж, горезвісні енергоносії.

Послухаєш іранських радикалів і складається враження, що «Великий сатана», як в Ірані продовжують називати США, розробив детальний план повалення іранського режиму. Але, судячи з тривалих суперечок у Вашингтоні між представниками влади й мудрими стратегами, Білий дім щодо Ірану має інстинкти, точки зору, переваги — що завгодно, але тільки не чітку стратегію.

І на те є кілька причин. США хочуть щось зробити з Іраном ще з моменту вступу Джорджа Буша на посаду президента. Проте за подіями 11 вересня 2001 року на перший план вийшла спочатку війна в Афганістані, а потім в Іраку. У результаті Іран на якийсь час випав зі сфери пильної уваги США. І це перша причина того, що Тегеран поки не чіпають. Друга полягає в тому, що з приводу Ірану, як і ряду інших питань, у Білому домі немає згоди в тому, який обрати підхід — силовий чи дипломатичний.

Однак поки військовий потенціал Сполучених Штатів надовго задіяний в іракських пустелях і афганських горах, Вашингтон воліє впливати на Тегеран політичними методами, у тому числі й «чужими руками» — у даному разі за допомогою впливових міжнародних організацій. Адже навіть найнедосвідченішому міжнароднику зрозуміло, що з останніх ультиматумів Ірану з боку МАГАТЕ стирчать зірково-смугасті вуха.

Як відомо, Міжнародне агентство з атомної енергії пред’явило Ірану ультимативно сформульовану резолюцію, де міститься вимога повністю прозвітувати про свою атомну програму і допустити міжнародних інспекторів на секретні об’єкти до 31 жовтня. У противному разі справу буде передано на розгляд Раді Безпеки ООН. Судячи з усього, докази, надані американцями своїм партнерам по цій міжнародній організації, виявилися «убивчими». І три десятки країн, представлених у раді директорів МАГАТЕ, своїм рішенням кинули рішучий виклик Ірану.

Кілька останніх років західні розвідки й експерти підозрювали Тегеран у тому, що він активно працює над створенням власної ядерної зброї. Та Іран парирував обвинувачення тим, що досконально дотримується умови режиму нерозповсюдження ядерної зброї, а його інтерес до радіоактивних матеріалів і реакторів викликаний нібито лише бажанням опанувати секрети використання мирного атому. Більшість членів МАГАТЕ до останнього часу були готові приймати ці пояснення, не бажаючи йти з Іраном на конфлікт. Але після того як кілька тижнів тому на іранському устаткуванні інспектори виявили сліди радіоактивних матеріалів й іранці відмовилися допустити експертів МАГАТЕ на деякі секретні об’єкти, навіть найбільш миролюбно налаштовані члени ради директорів погодилися дати Ірану півтора місяця для того, щоб прозвітувати начистоту про свої ядерні програми. У відповідь іранський представник у гніві покинув засідання, заявивши, що в його країни не залишається іншого виходу, як переглянути взаємини з МАГАТЕ.

Як виявилося пізніше, він усе ж погарячкував. Віце-президент Ірану Голям Реза Агазаде, котрий одночасно обіймає посаду глави Організації з атомної енергії країни, заявив, що його країна продовжить консультації з МАГАТЕ з приводу підписання протоколу, що покликаний посилити інспекції іранських ядерних об’єктів.

Очевидно, що Вашингтон у будь-якому разі виявиться у виграші: або ядерну програму Ірану візьмуть під жорсткий контроль, або у Сполучених Штатів з’явиться можливість виправдати будь-які силові дії проти цієї країни рішенням міжнародних організацій.

Паралельно з тиском на Тегеран із боку МАГАТЕ американці рішуче взялися за припинення шляхів поставок в Іран сучасних озброєнь. Під роздачу потрапив найближчий іранський союзник у цьому питанні — наш північно-східний сусід. Згадайте аргументи представників нашого ОПК — мовляв, Росія «жене» в Іран будь-яку свою зброю, а ми все озираємося на внутрішнє американське антитерористичне законодавство, що передбачає санкції проти країн або компаній, які постачають «озброєння та техніку смертельного ураження» у держави, викриті Вашингтоном у підтримці міжнародного тероризму (зрозуміло, що Іран значиться на чолі такого списку). І дійсно, за даними ЦРУ, лише торік Іран придбав у Росії звичайних озброєнь на суму більш як 300 млн. доларів.

Колись терпець у американців мусив урватися. І ось нинішнього тижня стало відомо, що держдепартамент США наклав економічні санкції на тульське Конструкторське бюро приладобудування (КБП) за продаж Ірану високотехнологічної зброї. Санкції запроважено з 25 серпня терміном на рік, але про них стало відомо лише тепер завдяки листу помічника держсекретаря США з питань нерозповсюдження зброї Сьюзан Берк. Російському підприємству буде заборонено вести справи з американським урядом і не вдасться отримати експортну ліцензію на купівлю військової продукції в США. Цікаво, що держдепартамент вперше ідентифікував одержувача військової продукції. Раніше оприлюднювали лише ім’я продавця.

У рамках санкцій адміністрація Джорджа Буша ввела в дію і деякі положення американського законодавства, заблокувавши допомогу Росії з боку Сполучених Штатів, наголошуючи, що це робиться «у національних інтересах США».

КБП займається випуском ракетних комплексів для ППО, протитанкових озброєнь, високоточної зброї. Керовані артилерійські снаряди «Красно-поль-М» — теж його продукція. Це підприємство давно вже перебуває в сфері пильної уваги Вашингтона. Раніше адміністрація Джорджа Буша обвинувачувала його в таємному продажі протитанкових ракет «Корнет» режиму Саддама Хусейна. Вважається, що ці ракети становлять серйозну загрозу для американських танків, оскільки радіус їхньої дії більший, аніж у американських танкових гармат, і вони мають бронебійну боєголовку. Їх також можна оснастити термобаричною боєголовкою, що створює велику вогняну кулю, збільшуючи тим самим кількість жертв.

Звісно, у КБП вважають обвинувачення Вашингтона в поставках зброї до Ірану безпідставними. На думку керівництва підприємства, вони є не чим іншим, як засобом несумлінної конкуренції.

Звісно, санкції навряд чи завдадуть фінансових збитків тульському КБП, оскільки воно до США нічого не поставляє і нічого там не закуповує. Проте політичні наслідки такого кроку не можна недооцінити. Американці чітко дали зрозуміти Москві (і це напередодні американо-російської зустрічі на найвищому рівні!), що її теплі взаємини з Тегераном у військово-технічній сфері можуть стати головним каменем спотикання стратегічного американо-російського партнерства.

Що ж робити в такій ситуації Ірану? Поки що іранські політики продовжують наївно сподіватися на мусульманське братерство. У всякому разі, колишній президент Ірану Акбар Хашемі Рафсанжані, говорячи про тиск Сполучених Штатів Америки на Тегеран, заявив, що така політика спрямована, насамперед, на весь мусульманський світ, у якому Вашингтон бачить свого найлютішого ворога.

На його думку, адміністрація Білого дому просто не хоче, щоб мусульмани мали на озброєнні сучасні зразки військової техніки, оскільки в цьому разі Штатам уже не можна буде диктувати свою волю. Екс-президент Ірану припустив: якби в Ірані не сповідали мусульманську релігію, то вашингтонським політикам і на думку не спало б займатися іранською ядерною проблемою.

Можливо, Рафсанжані і «дивиться в корінь». Однак, вважаючи, що мусульмани інших країн стануть пліч-о-пліч із його державою в боротьбі з «Великим сатаною», він помиляється. Новітня історія доводить: у цьому питанні одновірці іранського екс-президента воліють користуватися принципом, добре знайомим нашим співвітчизникам, — про хату, котра скраю...