ПРАВО НА САМООБОРОНУ

У минулі вихідні Ізраїль отримав своє одинадцяте вересня. Звісно, за масштабами терористичні акти в Сполучених Штатах і на Священній землі просто неможливо порівнювати. Однак і в тому, і в іншому випадках вони стали своєрідним каталізатором початку рішучої боротьби з тероризмом, останньою краплею, що переповнила чашу терпіння американців й ізраїльтян. Спочатку Вашингтон, а потім і Тель-Авів зважилися на безпрецедентні заходи, спрямовані на ліквідацію ідеологів і безпосередніх виконавців терактів, а також — на викорінення самої суті тероризму.

Три вибухи, що прогриміли минулої суботи в центрі Єрусалима, забрали життя десяти ізраїльтян, поранено було ще 180 чоловік. Постраждалими виявилися молоді люди від 14 до 20 років, які проводили вечір вихідного дня на найпожвавленішій пішохідній вулиці міста. Наступного дня після єрусалимської трагедії ще один бойовик-самогубець підірвав автобус у місті Хайфа. Його жертвами стали 15 чоловік, ще більше трьох десятків були поранені, багато з них — серйозно. Відповідальність за першу акцію взяло на себе угруповання «Ісламський джихад», за другу — екстремістська організація ХАМАС. Пізніше світова преса назве ці події «ізраїльською бойнею», котра зруйнувала хитку рівновагу відповідальності за події в регіоні, що зберігалася тут довгий час. Відтепер Ізраїль отримав карт-бланш на найрадикальніші дії проти палестинських терористів. І нерозумно було б очікувати, що він не скористається наданою можливістю.

Тель-Авів уже наступного дня після терактів продемонстрував, якою буде його відповідь. Аріель Шарон за підтримки свого кабінету оголосив Палестинську автономію «територіальним утворенням, що підтримує тероризм». Більше того, прем’єр-міністр поклав усю відповідальність за події особисто на Арафата, назвавши його не лише головним ворогом держави Ізраїль, а й винуватцем усіх страждань палестинського народу.

Це дозволило ізраїльському керівництву розпочати широкомасштабні військові дії проти Палестини. Авіація Ізраїлю завдала масованих ракетних ударів по палестинських об’єктах у секторі Газа і на Західному березі ріки Йордан. Було атаковано ключові будинки і споруди, у тому числі штаб-квартиру Арафата в Рамаллі. У результаті військової операції знищено злітну смугу міжнародного аеропорту в Газі і три особисті вертольоти палестинського лідера, що, безумовно, значно обмежило свободу його пересування. Крім цього, на території, контрольованій палестинцями, введено ізраїльську бронетехніку.

Удари ізраїльської авіації були наймасштабнішими за всі 14 місяців останнього загострення палестино-ізраїльських взаємин. І Арафату було завдано не тільки матеріальних збитків. Ізраїльські військові нагадали палестинському лідеру, хто дійсно є хазяїном ситуації, і продемонстрували, що можуть завдавати ударів по будь-яким цілям і робити це тоді, коли їм заманеться. До того ж Тель-Авів дав зрозуміти, що цим його дії не вичерпаються. За оцінками експертів, Ізраїль у своїй контртерористичній кампанії взяв за основу певний змішаний сценарій — дій США в Афганістані й у Перській затоці 1991 року.

Сьогодні Арафат має насправді лише два реальні виходи — або піти на співробітництво з Ізраїлем і активізувати боротьбу з ісламськими екстремістами, підозрюваними у підготовці і вчиненні нападів на ізраїльтян, або стати на бік цих самих екстремістів. Будь-яке з рішень може коштувати йому життя.

Поки що палестинський лідер намагається діяти за першим варіантом. Він увів у секторі Газа і на Західному березі Йордана надзвичайне становище і наказав узяти під арешт десятки бойовиків-ісламістів. Однак, попри ці зовнішні рішучі заходи, його становище виглядає не просто хитким, а катастрофічним. Своїми діями Арафат дуже хотів показати, що ще здатний на радикальні кроки. А його біда полягає в тому, що, із точки зору палестинців, він уже зайшов занадто далеко, а Ізраїль і США вважають: він практично не зрушив з місця.

Нездатність Арафата впливати на керівництво терористичних організацій була підтверджена через усього три дні після недільних вибухів. Минулої середи черговий палестинський камікадзе підірвав себе на центральній вулиці Єрусалима. На щастя, цього разу обійшлося без жертв, а постраждав лише імідж лідера Палестинської адміністрації.

Як висловився держсекретар США Колін Пауелл, для Ясіра Арафата настав момент істини. Потрібно відзначити, що його репутацію підірвав не лише розмах акцій бойовиків-самогубців, а й час їхнього проведення. Теракти збіглися з поїздкою у Вашингтон прем’єр-міністра Ізраїлю. Недавно Аріель Шарон відклав свій візит у США, побоюючись того, що жорстка відповідь Тель-Авіва на палестинську інтифаду спричинить різку реакцію адміністрації Буша. Зараз же він повернувся з Америки переможцем — Білий дім практично дав «добро» на те, щоб ізраїльський прем’єр відповів на теракти так, як вважатиме за потрібне.

Трагічні події в Ізраїлі змусили президента Буша зробити те, чого американські президенти довгий час намагалися уникнути, виступаючи в ролі об’єктивного посередника між Ізраїлем і Палестиною. Буш не лише зажадав від Арафата запобігти терористичним атакам на Ізраїль, а й попередив лідера Палестинської автономії, що останньому не вдасться відбутися арештом рядових членів терористичних організацій. Мова може йти винятково про передачу в руки правосуддя всього керівництва ХАМАС і «Ісламського джихаду». Цю вимогу президента в інтепретації його помічників було з наміром сформульовано майже в тих же самих тонах і висловлюваннях, що і його звернення двомісячної давнини до «Талібану». Водночас ракетні удари по палестинських об’єктах Білий дім твердо відніс до розряду зрозумілих і легітимних заходів самозахисту Ізраїлю. Сам президент США недвозначно заявив, що Ізраїль як суверенна держава має право на самооборону.

До таких слів, а головне, до таких жестів Вашингтон не вдавався майже десятиліття, відтоді як узяв на себе роль спонсора і посередника в ізраїльсько-палестинському мирному процесі. Таким чином, теракти в Ізраїлі можуть стати подією, здатною не лише змінити динаміку ізраїльсько-палестинських взаємин, а й стратегічний баланс у регіоні.

Через це багато залежатиме від позиції арабських країн — сусідів Ізраїлю. Практично всі вони (якщо не рахувати держав із радикальними режимами) засудили дії керівництва Палестинської автономії, що не зуміло зупинити хвилю терору. У неділю в Каїрі на прохання Арафата відбудеться зустріч міністрів закордонних справ арабських держав. На ній буде вироблено спільну позицію цих країн щодо останніх близькосхідних подій. Але поки ще жодна арабська держава ясно не виступила на захист палестинського лідера і не заявила чіткий протест із приводу акцій Ізраїлю в Палестинській автономії. Існує реальна перспектива того, що арабський світ може пожертвувати Арафатом, аби не допустити нової ізраїльсько-палестинської війни.

Поки ж Аріеля Шарона цілком влаштовує обрана ним стратегія. Вибухи, що прогриміли тиждень тому в Єрусалимі та Хайфі, фактично виправдали його політику відмови вступати в діалог із палестинською стороною. До того ж, прем’єр Ізраїлю підірвав і послабив позиції свого супротивника. Однак цілком очевидно, що сили вичерпуються вже не лише у Арафата, а й у самого Шарона. Останній продовжує безрезультатно малювати картини досягнення «миру», який грунтується цілком і повністю лише на каральних заходах забезпечення безпеки своєї держави. Останніми днями почали даватися взнаки внутрішньоізраїльські політичні розбіжності. Зокрема, в уряді національної єдності країни міністри від партії «Авода» заявили, що покинуть уряд, коли і далі здійснюватиметься подібна політика. Вони упевнені: заміна Арафата іншим палестинським лідером нічого реально не змінить — Ізраїль усе одно постане перед тими ж проблемами.

На думку більшості спостерігачів, єдиним виходом із критичної ситуації може стати втручання в близькосхідні події міжнародного співтовариства. А отже, сьогодні головна надія на мирне врегулювання в регіоні вкотре виявляється пов’язаною із політикою Сполучених Штатів. Але Джордж Буш звернув увагу на Близький Схід лише після подій 11 вересня. Президент США направив туди свого спеціального посланника для поновлення діалогу між протиборчими сторонами. Та цього виявилося явно мало, та й зроблено цей крок занадто пізно. Тепер же Вашингтон просто змушений діяти більш рішуче.