Право на арешт

З Гааги у Кремль прийшли прикрі новини. Верховний суд Нідерландів відхилив клопотання Москви про призупинення виконання рішень нижчестоящих судів про виплату 50 млрд дол. компенсації на користь колишніх акціонерів ЮКОСа на час розгляду касаційної скарги і дозволив останнім стягувати майно Росії за кордоном. З урахуванням відсотків, які нагромадилися за останні роки, сума компенсації сягнула вже 57 млрд.

Для Києва історія з ЮКОСом цікава тому, що низка українських компаній судяться з Росією в міжнародних арбітражах у рамках порушення Москвою українсько-російської угоди про заохочення та взаємний захист інвестицій: росіяни «віджали» в українців підприємства в Криму. Інші тільки збираються подавати позови до арбітражу. Адже Росія продовжує незаконні дії, даючи нові приводи для звернень до суду. Наприклад, 14 грудня відбудеться аукціон з продажу виноробного підприємства «Массандра».

І хоч колишні акціонери нафтової компанії подали в третейський суд позов до РФ на підставі Договору до Енергетичної хартії (ДЕХ), ця справа створює правові прецеденти. Нарешті, хоча в українських компаній з'являється додатковий стимул домагатися компенсації від Росії, справа ЮКОСа несе для них і певні ризики, про які йтиметься трохи нижче.

Спір між ЮКОСом і Російською Федерацією виник 2003 року, коли російська влада звинуватила компанію у несплаті податків. Компанію експропріювали, а її співвласника Михайла Ходорковського запроторили за ґрати. У 2005 році колишні акціонери ЮКОСа — Hulley Enterprises, Yukos Universal і Veteran Petroleum — звернулися до Міжнародного арбітражу в Гаазі, і влітку 2014 року третейський суд зобов’язав Росію виплатити їм 50 млрд дол., після чого позивачі спробували заарештувати російські активи у США, Великій Британії, Бельгії, Німеччині, Франції.

Росія оскаржила це рішення в Окружному суді Гааги, який скасував постанову арбітражу, а всі провадження у справах арештів і стягнень були або зупинені, або призупинені. Суд першої інстанції вважає, що третейський суд не мав юрисдикції для розгляду справи, оскільки арбітри встановили свою компетенцію на підставі неправильного застосування положень ДЕХ про порядок вирішення спорів. При цьому, як зазначив у коментарі ZN.UA юрист-міжнародник Олександр Малиновський, було створено небезпечний прецедент, оскільки при тлумаченні положень ДЕХ про його тимчасове застосування національному праву було віддано пріоритет над міжнародним: «Суд першої інстанції буквально заявив, що розгляд спору арбітражем обмежує суверенітет Росії».

Своєю чергою, ЮКОС подав апеляцію, і в лютому 2020 року Апеляційний суд Гааги скасував рішення Окружного суду та підтвердив вердикт Міжнародного арбітражу. Після цього РФ подала касаційну скаргу до Верховного суду Нідерландів і заявила клопотання про призупинення виконання арбітражних рішень на термін касаційного розгляду. Слухання зі скарги призначено на початок 2021 року. Очікується, що рішення буде прийняте впродовж року.

Як зазначає в коментарі ZN.UA радник юридичної фірми «Астерс» Дмитро Шемелін, «оскільки суд не зупинив виконання арбітражу, прямо посилаючись на ймовірність задоволення касаційної скарги, то є великий шанс програшу РФ по суті скарги». Своєю чергою, Олександр Малиновський звертає увагу на те, що Апеляційний суд Гааги, скасовуючи рішення Окружного суду і підтверджуючи арбітражне рішення, підкреслив пріоритет міжнародного права, і такий підхід, дуже ймовірно, буде підтриманий Верховним судом Нідерландів.

Сприятливе для ЮКОСа рішення Верховного суду Нідерландів означає, що за кордоном знову почнуться арешти російського майна: Нью-Йоркська конвенція 1958 р. про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень допускає примусове виконання постанов третейського суду. При цьому активи, на які поширюється суверенний імунітет Росії (зокрема Центробанку) або дипломатичний імунітет, не можуть бути стягнені.

Але, як продемонструвала історія і зі швейцарською компанією Noga SA, і з ЮКОСом, процес отримання від Росії належної суми компенсації буде тривалим.

«Оскільки Росія вже багато років відмовляється добровільно виплачувати компенсації за арбітражними рішеннями, на практиці примусове їх виконання дуже проблематичне через малу кількість незахищеного імунітетом державного майна РФ, яке міститься за кордоном. Москва давно вжила всіх заходів, щоб її майно за кордоном було добре захищене», — зазначає Дмитро Шемелін. І хоча траплялися випадки успішного стягнення компенсації, та це були винятки з правил, бо вони стосувалися порівняно невеликих сум (порядку кількох мільйонів).

До того ж Кремль, передбачаючи негативні для себе рішення арбітражів, постарався створити правові підстави для невиконання РФ вердиктів міжнародних судів.

Так, розгляд справи в Міжнародному арбітражі в Гаазі відбувався одночасно з розглядом у Європейському суді з прав людини (ЄСПЛ), який 2014 року присудив колишнім власникам ЮКОСа 1,86 млрд євро компенсації. Прагнучи уникнути цього, у 2015 році Путін підписав закон, який дозволяє Конституційному суду РФ визнавати такими, що не можуть бути виконаними, рішення міжнародних судів, якщо вони суперечать російській конституції. Що й було зроблено у випадку з постановою ЄСПЛ.

Задля надання більшої легітимності законові, який дозволяє нейтралізувати невигідні Москві вердикти міжнародних судів, до російської конституції теж внесли зміни, що їх нинішнього літа схвалили росіяни на референдумі. Поправки фіксували право Конституційного суду РФ вирішувати питання про можливість виконання Росією рішень міжнародних організацій, якщо ті накладають на країну якісь зобов’язання і «суперечать основам публічного правопорядку».

Однак зміни в російській конституції несуть для Москви й негативні наслідки. І річ не тільки в репутаційних втратах: імідж РФ у світі й так зіпсований. «Росії стане значно складніше — і з юридичної, і з морально-політичної точок зору — домагатися примусового виконання рішень міжнародних судових інстанцій, винесених на її користь, оскільки вона сама не виконує обов'язкових постанов третейських судів», — вважає Олександр Малиновський.

Для Кремля в зоні ризику перебувають російські компанії, які повністю (наприклад, «ВЭБ РФ», «РЖД») або частково («Роснефть», «Газпром» та ін.) належать російській державі. Як наголошує Дмитро Шемелін, «поки що в більшості країн це майно не можна стягувати як борги держави, оскільки працює концепція роздільної власності компанії та акціонера. Однак цей захист згодом може розхитатися».

Крім того, як зазначає Олександр Малиновський, колишні акціонери ЮКОСа можуть зажадати, щоб стягнення на їхню користь накладалося, наприклад, на виплати боржників РФ або на виплати від орендаря, який використовує російське майно, або на дивіденди, що належать відповідачу. Також не виключено, що позивачі створять Росії значні проблеми на міжнародному ринку запозичень, коли Москва захоче розмістити там свої держоблігації: як мінімум — вартість таких запозичень зросте для РФ, а як максимум — Москва не зможе взагалі виходити на цей ринок.

Колосальна грошова сума, присуджена арбітражним рішенням, навряд чи дозволить колишнім акціонерам ЮКОСа домогтися його примусового виконання в повному обсязі. Як зазначає Малиновський, імовірніший сценарій досягнення сторонами врегулювання спору на основі якогось компромісного рішення. Питання лише в тому, скільки часу забере таке врегулювання і чи це врегулювання буде з нинішньою владою РФ чи з її змінницею. «Можна не сумніватися і в тому, що більшу частину суми за арбітражним рішенням буде погашено не грішми, а передачею активів або економічних прав, але в кожному разі параметри досягнутого врегулювання залишаться за щільною завісою конфіденційності», — вважає юрист.

Також не виключено, що колишні акціонери ЮКОСа з дисконтом передадуть своє право на отримання компенсації від Росії третім особам. Або боржникам РФ (для дальшого проведення взаємозаліку), або великим іноземним банкам. «Такий механізм раніше вже використовувався у практиці. Хоча тоді мова не йшла про таку велику суму, як у випадку з ЮКОСом», — пояснює Олександр Малиновський. До такого варіанта вирішення проблеми згодом може прийти і Кремль. Особливо якщо за цими третіми особами стоятиме сама російська влада.

Саме за таким сценарієм розвивалася й історія з Noga, яка довгі роки безуспішно намагалася виконати рішення, винесене арбітражем ще 1997-го. Компанія домагалася арештів закордонних активів Росії, які згодом були скасовані. Але постійні ризики для майна за кордоном та звуження можливостей його комерційного використання російською державою зрештою примусили Мінфін РФ піти на проведення 2007 р. операції викупу прав вимог із боргу перед швейцарською компанією.

При тому що історія з позовом колишніх акціонерів ЮКОСа важлива для України з погляду прецеденту, сприятливе рішення суду також несе і певні ризики для українських інвесторів, які втратили активи в окупованому Криму внаслідок проведеної росіянами «націоналізації». Адже в українських позивачів з'являється потужний конкурент у сфері майбутніх стягнень із РФ. Як зазначає Дмитро Шемелін, прагнучи отримати таку значну компенсацію, колишні акціонери ЮКОСа не матимуть нестачі в найкращих юридичних радниках і детективах для пошуку російських активів.

Як свідчить історія судових позовів колишніх акціонерів ЮКОСа з Російською Федерацією, ця гра не на місяці, а на роки, і процес стягнення компенсації буде нелегким. Але якщо українські компанії та Українська держава хочуть відновити справедливість у міжнародних судах і отримати гідну компенсацію за дії Росії в Криму та Донбасі, слід запастися терпінням, оскільки суди можуть тривати роками.

Шанси України на сприятливий результат справ можуть значно зрости, якщо українські позивачі матимуть добре підготовлену команду юристів, що володітиме хорошою інституційною пам’яттю та рік у рік дотримуватиметься єдиного плану дій. Інакше можна добре розпочати судовий процес проти Росії, а в підсумку програти справу.