«Працювати, працювати, працювати...»

Такий перший наказ Саркозі

На виборах до французького парламенту прибічники Ніколя Саркозі не змогли отримати переважної більшості голосів у новому складі Національної асамблеї Франції і тепер терміново розробляють нову тактику і стратегію своєї діяльності. «Союз за народний рух», а також партія «Новий центр», яка підтримала Саркозі, здобули разом 339 мандатів із 577. На думку аналітиків, це на 40—50 місць менше, ніж прогнозувалося. У попередньому складі парламенту президент міг розраховувати на підтримку 370 депутатів, тому отримані результати багато хто вже поспішив назвати першою серйозною поразкою Саркозі.

Всі недоотримані правими мандати практично повністю відійшли до їхніх головних конкурентів — соціалістів, для яких парламентські вибори можна певною мірою назвати реваншем за поразку їхнього кандидата в президенти Сеголен Руаяль на травневих виборах. У соціалістів 190 місць, і тепер вони можуть приму­сити Саркозі і правлячу більшість дослухатися до своєї думки.

Сьогодні у парламенті Фран­цузької Республіки вперше за кілька десятиліть виникла багато в чому унікальна біполярна ситуація. Дві найбільші фракції — «Союз за народний рух» і соціалісти — витіснили на периферію французької політичної сцени не лише правих радикалів Жан Марі Ле Пена (він не потрапив у парламент), а й колись впливових комуністів та центристську Партію демократичного руху Франсуа Байру. Проте біполярність ця не відчуватиметься доти, доки французькі соціалісти не переживуть досить болісну, але за нинішніх умов украй необхідну внутрішню трансформацію.

Наступного дня після парламентських виборів Сеголен Руаяль оголосила про розрив із лідером соціалістів Франсуа Олландом. Соратники посварилися не через політичні погляди, а через особисті негаразди. Руаяль із 1978 року живе з Олландом у цивільному шлюбі і народила йому чотирьох дітей. Проте після виборів вона обвинуватила його в подружній зраді й кинула. Додавши при цьому, що жодних претензій до нього не має, але в майбутньому зробить усе, щоб замінити Франсуа на посаді керівника партії. Загалом, нічого особистого.

Олланд мав намір залишитися на своїй посаді ще як мінімум рік, проте під тиском своєї колишньої супутниці життя він уже не почувається так впевнено. Хоч і дав зрозуміти, що не збирається вести проти неї відкриту політичну боротьбу. Конкурентами Руаяль виступають кілька старих босів у стані соціалістів, які вже розгорнули проти неї неоголошену війну, звинувачуючи в некомпетентності у питаннях партійного будівництва і навіть у тому, що вона провалила найбільш реальну з 1988 року можливість для кандидата-соціаліста обійняти президентську посаду. А сьогодні дивуються, навіщо вона почала з’ясовувати стосунки з Олландом саме тоді, коли партії так необхідна єдність.

Сама Руаяль, схоже, зробила все для того, аби новина про її особистий розрив із Олландом стала для країни і для партії навіть більшою новиною, ніж успіх соціалістів на виборах. Для неї це старт нової кампанії, в якій, за висловом самої Руаяль, вона буде більш вільною жінкою-політиком. Втім, є й такі, хто вважає, що найпопулярніша у країні парочка розіграла весь цей спектакль навмисно. По-перше, аби французи якомога швидше забули, що саме Олланд доклав найбільше зусиль до того, щоб Руаяль стала тим, ким вона тепер є. І, можливо, повірили, що саме в ній він вбачає свого наступника на головній партійній посаді. А по-друге, щоб зняти з Олланда частину відповідальності за невдачі останніх років, на найближ­чий рік нейтралізувати конкурентів і дозволити йому завершити десятилітнє керівництво партією не обтяженим старими проблемами.

Непрямим чином на користь цієї версії свідчить той факт, що цієї суботи Олланд планує виступити перед однопартійцями з програмною промовою про те, що соціалісти повинні міцно зайняти позицію між лівими партіями і центром. На думку багатьох експертів, це давно очікуваний поворот французьких соціалістів у бік соціал-демократії. Чи так воно — сказати важко. Але зрозуміло, що французьким соціалістам слід чіткіше визначити, в чому б вони погодилися з новою більшістю, а в чому — продовжуватримуть обстоювати свою лінію. Це тим більш необхідно, що в соцпартії є люди, котрі згодні з Саркозі в тому, що подальше зволікання з реформами може призвести до катастрофи. І показово, що один соціаліст навіть одержав посаду заступника міністра.

До честі Саркозі та його прибічників, вони вловили цей тонкий момент і утрималися від пишного святкування своєї перемоги на виборах, давши зрозуміти, що нині мають шукати консенсус у широкому спектрі болісних і нагальних для нації питань і з опонентами, і з суспільством. Результати голосування вимагали від Саркозі першої реструктуризації нового, сформованого менше місяця тому уряду Франсуа Фійона.

Портфель втратив міністр екології і довгострокового розвитку, колишній французький прем’єр Ален Жюппе. На виборах він єдиний із 11 міністрів, які претендували на депутатські мандати, програв кандидатові-соціалісту в Бордо. Експерти кажуть, що звільнення з уряду Жюппе серйозно послабить новий Кабінет. Його посаду обійме Жан-Луї Борлоо, якого, у свою чергу, зняли з посади міністра економіки і фінансів. На вакантну посаду призначено 51-річну Крістін Лагард, яка встигла місяць пропрацювати міністром сільського господарства. І, нарешті, аграрне відомство очолить нова людина в команді Фійона — Мішель Барньє, що при Шираку обіймав посаду міністра закордонних справ.

Уся це перетасовка осіб та портфелів — не лише наслідок не зовсім вдалих для правих виборів, а й спроба Саркозі перебудувати уряд для розв’язання завдань у трохи інакших умовах. Багато експертів відзначають, що в цьому уряді найбільша за всю історію Франції кількість жінок. Крім того, Саркозі призначив на посади держсекретарів вихідців із емігрантського середовища, щоб показати свою готовність вирішувати складні проблеми поліетнічного французького суспільства.

У середу він зібрав новий Кабінет і новообраних законодавців і заявив про початок масштабних реформ. Його промова скидалася на поради тренера гравцям перед матчем. І зводилася до того, що якщо гравці на полі зіграють погано — програє вся країна. «Соціальна політика — треба працювати, освіта — працювати, економічна політика — працювати, фінансова політика — працювати», — цитують президента французькі ЗМІ.

Саркозі дав зрозуміти, що Кабінет має намір збільшити податок на додану вартість. Цей захід дуже непопулярний у народі, і суперечка навколо нього у Фран­ції не вщухає десятиліття. (Саме плани Кабінету підвищити ПДВ, які просочилися з відомства Борлоо, коштували правоцентристам 50—60 депутатських мандатів.) Другий непопулярний захід — спроба збільшити офіційно затверджений 35-годинний тиждень, аби змусити людей працювати більше (зарплата за позаурочну роботу не оподатковуватиметься). Президент Саркозі й уряд Фійона також мають намір зменшити допомогу безробітним та урізати соціальні пільги, щоб підвищити зацікавленість людей у пошуку роботи. Кабінет повернувся до ідеї пенсійної реформи, що збільшить для працюючих терміни виплат у спецфонди.

За словами Саркозі, до 2012 року, коли спливе перший термін його президентства, він хотів би бачити постійне зростання економіки. Щоб люди працювали більше і більше заробляли. А Фран­ція — посіла гідне місце гравця світового масштабу. «Нині немає нічого страшнішого для Франції, ніж залишатися нерухомою... Ми маємо намір створити у країні критичну масу динамізму, енергії, інновацій та оптимізму», — каже президент. І, щоб не відкладати у довгу шухляду все заплановане, французи вирішили вже з 26 червня розпочати позачергові сесійні засідання нового парламенту.