ПОВЕРНЕННЯ ООН ДО ПРИНЦИПІВ ДЕМОКРАТІЇ

Війна в Іраку жорстко поставила перед людством питання світового устрою і, зокрема, питання ролі ООН у сучасному світі. Більшість вважає роль Організації Об’єднаних Націй як гаранта міжнародного права й законності цілком зрозумілою і стверджує сьогодні, що підірване вторгненням в Ірак становище ООН необхідно відновити в найкоротші терміни, щоб у світі восторжествували влада закону та правопорядок.

Проте щоб стати головним гарантом законності й ефективним важелем у справі її дотримання, ООН треба перетворити на організацію, спроможну функціонувати незалежно та стабільно, без нескінченних затримок, вето, нерішучості й небажання домагатися виконання своїх рішень.

Організацію Об’єднаних Націй створено як співтовариство держав, що поставили перед собою мету захищати і сприяти поширенню цінностей, які лежали в основі боротьби проти нацизму й фашизму. На самому початку свого існування, коли організація нараховувала лише 50 членів, вона була радше привілейованим клубом держав. Справді, у 53-й статті Хартії ООН країни, що належали до осі фашизму, називалися «ворожими державами», тож Італії довелося чекати до 1955-го, Японії — до 1956-го, а Німеччині до 1973 року, щоб вступити в ООН.

Передусім Хартія ООН була маніфестом держав, відданих ідеям свободи та справедливості. Вона також містила цілу низку конкретних політичних завдань, як, приміром, деколонізація та самовизначення народів, соціальний прогрес і дотримання основних прав людини. Проте з початком холодної війни й появою руху неприєднання ідеї та наміри, покладені в основу ООН, зазнали значних змін. Сьогодні ми настільки далекі від початкового духу Хартії ООН, що нам здається нормальним, коли держава з диктаторським режимом правління критикує демократичну державу, або, приміром, Лівія очолює комісію з прав людини.

Хартія надала ООН право й можливість відповідати на загрози миру та світовому устрою з боку держав, що не входять до її складу, включно з так і не виконаною вимогою надання державами, що підписалися під хартією, «військових контингентів під командуванням Комітету військових штабів, що складається з начальників штабів постійних країн-членів». У цьому контексті право вето, дароване державам — переможцям у Другій світовій війні, не поширювалося на «внутрішні» конфлікти між членами ООН, а тільки на випадки загрози миру з боку країн, що не входили до її складу.

Згодом Організацію Об’єднаних Націй було змінено під впливом двох чинників. По-перше, присутність серед постійних членів Ради Безпеки недемократичних держав із диктаторським режимом правління паралізувало цю структуру й залишило на папері багато положень Хартії ООН. По-друге, розвиток руху неприєднання, засновниками якого були Чжоу Еньлай, Неру й Тіто 1955 року, призвів до зміни ідеології ООН, у результаті чого було рішуче підтверджено принцип невтручання у внутрішні справи держав, а також його верховенство над проголошеним у першій статті хартії принципом дотримання прав індивідуумів.

Рух неприєднання також виступав за включення до складу ООН усіх суверенних держав. Це перетворило ООН з об’єднання країн, що мають спільні цінності, в аморфні збори міжнародного співтовариства — невизначену структуру, яку не цікавлять демократичні характеристики її членів.

Організація Об’єднаних Націй у тій формі, у якій вона існує сьогодні, довіряючи захист основних прав людини державам, що належать до числа головних порушників цих прав, уже не прийнятна. Ми повинні модифікувати не тільки робочі механізми ООН, а також її склад. Що необхідно сьогодні — це створення «Світової організації демократичних держав», чиїм завданням стало б поширення справжніх цінностей ООН, таких, як демократія, влада закону й повага до прав людини.

Нова структура могла б запозичити організаційну модель СОТ або, приміром, Ради Європи. Модель останньої справді гідна наслідування, оскільки і вступ у цю організацію, і тривале членство в ній залежать від відповідності держави певним демократичним принципам і стандартам. Країнам колишнього радянського блоку, приміром, щоб вступити до Ради Європи, довелося адаптувати своє законодавство до загальноєвропейських стандартів.

Оновлена ООН повинна діяти за таким самим принципом: аби стати й залишатися членом ООН, необхідно поважати міжнародні зобов’язання, взяті на себе кожною державою, починаючи з Хартії ООН та універсальної Декларації прав людини.

За останні роки демократію було встановлено, часто шляхом болісних реформ, у цілій низці країн, і це засвідчило, що «глобалізація» демократії, як і глобалізація торгівлі, можлива. Проте решта країн уперто воліють залишатися за межами демократичного правопорядку, а деякі демократичні держави стають на шлях авторитаризму. Хіба не повинні ці характеристики впливати на їхній міжнародний статус?

ООН необхідно створити наново, взявши за основу її початкові принципи. Основним критерієм для вступу в ООН повинно бути не просто існування країни, а дотримування нею основних принципів демократії. Як і Європейський Союз, ООН повинна мати механізми припинення членства чи навіть виключення зі свого складу держав, які не додержуються демократичних норм.

Тільки нова Організація Об’єднаних Націй матиме легітимність, необхідну для належного реагування на загрози миру, а також для поширення та зміцнення принципів свободи і прав людини. Створення нової ООН необхідно розпочати без зволікань. Хорошим початком було б формування (до наступної Генеральної Асамблеї) об’єднання демократичних держав для координації їхніх дій і розробки спільних позицій.

Емма Боніно — колишній комісар Європейського Союзу й депутат Європейського парламенту від Транснаціональної Радикальної партії; Джанфранко Дель’Альба — депутат Європейського парламенту від Транснаціональної Радикальної партії та директор неурядової організації «Немає миру без справедливості».

Авторське право: Project Syndicate, червень 2003. Переклад з англійської Євгенії Унанянц