Посилка з Шанхая

Хоч би що казали, але після завершення холодної війни міжнародна політика стала цікавішою. Політична думка вирує, дипломатичні канали переповнені інформаційними потоками, а політологи знемагають від надлишку геополітичних прогнозів. Більшість цих прогнозів зводяться до того, що однополярному світові настає кінець. Нині прогнозувати прихід на зміну Pax Americana, який не раз критикували, багатополярного світу — все одно що прогнозувати схід сонця або підвищення цін на київських заправках. Усі говорять про багатополярність, хвалять її та роздають аванси. Цього тижня була рідкісна нагода — побачити її на власні очі.

У сибірському Єкатеринбурзі, відомому переважно як місце вбивства царської сім’ї та народження самобутньої течії радянського рок-н-ролу, з’їхалися глави чотирьох країн, на які припадає 14% світового ВВП і 40% світових валютних запасів — Бразилії, Росії, Індії та Китаю (БРІК). Мета цього зібрання, як сказав би Остап Бендер, була святою — простягнути руку допомоги світовій економіці та закласти основи нового світопорядку, який значно менше, ніж раніше, залежав би від примх американської Федеральної резервної системи. За всієї обережності політичних заяв, що лунали на зустрічі, можна констатувати: в Єкатерин­бурзі народився якщо не новий блискучий багатополярний світ, то принаймні його прототип.

Це царське немовля має російський дух, розкосі азіатські очі та флегматичний темперамент індійського йога. Воно навіть вимовило своє перше слово «валюта!» Вірніше... «валюта?» Бо попри намагання Росії прискорити створення наднаціональної резервної валюти, яка потихеньку витісняла би з національних казначейств обридлий американський долар, більшість учасників саміту були явно не готові до такого рішучого кроку. Напередодні президент Медведєв натякав, що зможе анонсувати принаймні назву нової валюти. Після саміту він лише заявив, що її створення — тривалий процес, тож про прогнози говорити зарано.

Очевидно, що причина такої стриманості — насамперед позиція Китаю, найбільшого з бріківських китів, який за бажання може розраховувати на те, щоб нова резервна валюта мала не наднаціональний, а цілком національний характер і називалася юанем. Китай також усвідомлює, що Єкатеринбург був радше фестивалем амбіцій, аніж біржею реальних політичних рішень. Надто хиткою є основа, що об’єднує країни БРІК, і надто сильними підводні течії, що її розмивають. Приміром, чи випадково обсяги військово-технічного співробітництва Росії та Китаю, які в 2001—2006 роках становили близько 3 млрд. дол. на рік, у 2007—2008 роках зменшилися втричі? Чи випадково, що Китай відмовився визнати незалежність Південної Осетії й Абхазії? Ну й найголовніше: чи може Росія бути упевнена, що її голос достойно звучатиме в БРІК, якщо цього року її ВВП упаде, як очікується, на 6,5%?

Один з аналітиків відомого американського аналітичного центру RAND Corporation уже виступив із прогнозом, що мине не так багато часу і об’єднання БРІК перетвориться на об’єднання БІК. Інший західний аналітик єхидно називає цю організацію французьким зворотом BRIC-a-Brac, тобто «дрібнички». Багато в чому ця іронія — удавана. Захід не може не ревнувати й не тривожитися, дивлячись, як «незахідний світ» почав рухатися й намагається знайти свої, самостійні підходи до глобальних проблем. І нехай ці рухи поки що схожі на дитсадівський хоровод, не слід забувати, що більшість китайських та індійських політичних менеджерів навчалися в американських університетах. Американська хватка, помножена на азіатську хитрість, завзятість і працьовитість, може явити світу новий тип міжнародної політики, до якого навряд чи варто ставитися поблажливо. От тільки яку нішу займе в цьому новому світі Росія — залишається питанням, зокрема й для самих росіян.

Проведення саміту БРІК напередодні візиту Обами до Москви було, швидше за все, збігом. Однак збігом символічним. І зрослою активністю в рамках БРІК, і демонстративною зустріччю Медведєва з Ахмадінежадом, і дедалі жорсткішою критикою на адресу американського долара Росія демонструє, що в Москві американського президента не зустрічатимуть хлібом-сіллю. До того ж, якщо вірити американським джерелам, Росія поки що займає дуже жорстку позицію в пріоритетному для американської зовнішньої політики питанні про підготовку нового Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ-2). Цілком імовірно, що це одна з тих ігор на світовій шахівниці, за якою так скучили в Москві. Якщо ж це не гра, а принципова позиція, то шанси на підписання документа під кінець року (а саме цього прагнув Обама) будуть дуже низькими. Росія тримає в руках ключ принаймні до трьох пріоритетних для Вашингтона дверей: ДНЯЗ-2, стримування ядерних амбіцій Ірану та стабілізація Афганістану.

І хоча в лондонській заяві Обами—Медведєва було обіцяно конструктивне співробітництво з усіх трьох позицій, поки що Москва вміло демонструє неприступність і відверто смакує залежне від неї становище Вашингтона. Є ознаки того, що молодому американському президентові ці ігри починають набридати. Американсько-російська відлига може закінчитися, ледь почавшись, а відносини цих країн можуть повернутися в кризовий режим швидше, ніж Гілларі Клінтон вимовить важке російське слово «перезагрузка». Чи станеться це — побачимо вже дуже скоро. До саміту Медведєв—Обама залишилося трохи більше двох тижнів.

Проте повернімося до Єкатеринбурга. Давно помітили: що частіше політик вимовляє слово «геополітичний», то менше він сам розуміє, що хоче сказати. На саміті БРІК це слово звучало часто. Та ще частіше — на саміті Шанхайської організації співробітництва (ШОС), до якої входять, крім Росії та Китаю, ще чотири середньоазіатські країни — Казахстан, Узбекистан, Таджикистан і Киргизстан. З окремих питань саміт ШОС став лише блідим відгомоном саміту БРІК. Приміром, на ньому також порушувалася тема нової резервної валюти, яку теж ініціювала Росія і яку теж підстрелили на зльоті стримані китайці. Нурсултан Назарбаєв був таким рішучим, що запропонував зайнятися створенням нової грошової одиниці вже наступного дня після єкатеринбурзької зустрічі. Проте в підсумкових документах саміту ШОС тему обійшли майже так само акуратно, як і на саміті БРІК.

Серед дюжини підписаних в Єкатеринбурзі документів більш-менш практичну спрямованість, принаймні на перший погляд, мають лише два: «Угода про підготовку кадрів для антитерористичних формувань» і «Угода про співробітництво в галузі забезпечення міжнародної інформаційної безпеки». І якщо перша цілком вписується в об’єднуюче країни ШОС прагнення дати відсіч ісламському радикалізму (у світлі майбутніх виборів в Афганістані це особливо актуально), то друга має шанси стати об’єктом критики як ще один крок у плані наступу на свободу слова. Цього разу — крок колективний. Втім, навряд чи слід очікувати міжнародного ажіотажу. Просування демократії вже не в моді. У моді знову прагматизм, тобто рівняння на досяжні цілі, до яких просування демократії в Центральної Азії явно не належить.

Справжньою зіркою саміту ШОС став іранський лідер Ахмадінежад, який прибув до Єкатеринбурга, попри «майдан», що назрівав у Тегерані. Його впевненість у собі додала впевненості й учасникам саміту, які один поперед одного вітали його з перемогою на президентських виборах. Особливо вразила згадана зустріч із Медведєвим, яку спочатку не планували «з причин щільного графіку», але яка згодом не лише відбулася, а й тривала більше наміченого часу, тож іранському лідерові довелося скасувати свою фінальну прес-конференцію.

Якщо Ахмадінежада затвердять на другий термін, то виходить, що свій перший візит після обрання іранський лідер зробив не кудись там, а в Росію. Інакше кажучи, крім демонстративних політичних маневрів по лінії БРІК і Москва—Пекін, зустріч у Єкатеринбурзі принесла американцям ще одну не дуже приємну новину: можливе зародження політичної осі Москва—Тегеран. При цьому мало хто звернув увагу, що напередодні Москва подавала Вашингтону абсолютно протилежні сигнали. Ще два тижні тому міністр оборони США Роберт Гейтс наробив у Вашингтоні галасу, заявивши, що росіяни вперше погодилися з американською думкою, що Іран справді має ядерні амбіції й ці амбіції справді становлять небезпеку для світового співтовариства. Американський політикум уже приготувався був до реальних зрушень в іранському питанні, та ба. Єкатеринбурзька зустріч поховала ці надії, які ледь встигли народитися.

БРІК... ШОС... Російсько-американський саміт... Якщо придивитися до всіх цих процесів, то особливо чітко починаєш розуміти, що глобальна економічна криза неабияк вплинула на міжнародну політику. Політична колода активно тасується, й Україні доведеться докласти чималих зусиль, щоб не піти «у відбій» передчасно. А це означає — дивитися не тільки на Захід, а й на Схід. Розуміти, що пріоритети як Заходу, так і Сходу істотно змінилися, й Україна не завжди значиться серед цих пріоритетів. Знати собі ціну, але розуміти, що ніхто не жертвуватиме своїми інтересами заради інтересів чужих.

Російські ЗМІ не афішували маленького конфузу, що стався в розпал саміту, коли на перекриту центральну вулицю Єкатеринбурга несподівано вискочив п’яний водій і помчав свої «Жигулі» повз міліцейські патрулі. Тільки сміливість місцевого міліціонера, який підставив під удар свою машину, вберегла організаторів від подальших неприємностей. На міжнародній арені така самовідданість уже не в пошані. Тут кожен сам за себе. Можливо, в цьому й полягає сутність мультиполярності.