"Порохова бочка" для Сербії?

"Один з п'яти мільйонів". Під таким гаслом у Сербії тривають масові протести, спрямовані проти порушення громадянських свобод, переслідування опозиції та журналістів.

Серед вимог - і відставка президента Александара Вучича. Наслідки цих протестів непередбачувані. І це тривожить. Адже Сербія як одна з провідних країн Західних Балкан є чинником стабільності регіону.

Обраний на посаду глави держави в травні 2017 року лідер Сербської прогресивної партії (СПП) А.Вучич свої завдання бачив у прискоренні європейської інтеграції, врегулюванні проблеми з Косово, соціально-економічних реформах, захисті сербів. Поряд із чорногорцем Міло Джукановичем і албанцем Еді Рамою нині Александар Вучич - іще один strongman на Балканах, авторитарний глава держави, якого підтримують як США і ЄС, так і РФ.

За роки його президентства зупинено падіння економіки і стабілізовано інфляцію, поступово скорочується рівень корупції. Втім, безробіття досягає 15-16%, а серед молоді - 25-30%. Залишається невисоким рівень життя населення, особливо у провінції. Зберігається низький ступінь політичних і громадянських свобод. Мас-медіа здебільшого перебувають під державним контролем, а переслідування журналістів набувають системного характеру.

А.Вучич у складному становищі. З одного боку, він виступає за членство Сербії в ЄС. Але воно неможливе без домовленостей із Косово і системною імплементацією правил та вимог Євросоюзу. З іншого - статус регіонального лідера, "рятівника" сербів і захисника цілісності Сербії потребують підтримки з боку Росії та РПЦ. Опозиція ж традиційно критикує владу, а однією з головних її ідеологем залишається сербський націоналізм. Усе це змушений ураховувати А.Вучич, котрий балансує між євроінтеграцією і великосербством.

На такому соціально-економічному та геополітичному тлі й відбуваються нинішні мітинги, що починалися як реакція суспільства на побиття невідомими лідера руху "Сербська лівиця" Борко Стефановича й неодноразові напади на журналіста Мілана Йовановича. У Сербії напади на політиків і журналістів аж ніяк не поодинокі. Але ці випадки стали останньою краплею: на вулицю вийшли журналісти, викладачі й студенти з вимогою покарати тих, хто вчинив напади.

І хоча невдовзі нападників на політика затримали, демонстрації тривали, охоплюючи інші міста Сербії. Спочатку в протестувальників не було явних лідерів: були організатори, які намагалися зберегти їхній мирний громадянський характер і не допускати політизації демонстрацій. Серед них найяскравішими особистостями залишаються студентка Єлена Ашанович і актор Сєргєй Тріфунович.

На початку січня до участі в протестах, після запрошення їх організаторами, примкнули опозиційний "Союз за Сербію" (СзС), інші партії та рухи. Демонстрації очолили Бошко Обрадович (радикальний націоналіст і проросійський політик) і Драган Джилас колишній мер Белграда на прізвисько Тайкун (Олігарх). Це призвело до політизації демонстрацій, мітингів і зміни гасел.

Якщо спочатку головною вимогою протестувальників було прагнення зупинити напади на політиків і журналістів, виділити опозиції ефір на державному телеканалі РТС і відставка міністра внутрішніх справ, то тепер почали лунати політичні вимоги. Серед основних - відставка А.Вучича й усього уряду; перевірка виборчих списків (опозиційні політики вважають, що в них внесено майже 800 тисяч "мертвих душ"); формування технічного уряду, який підготує дострокові парламентські вибори; відмова від переговорів із Косово.

Зміна гасел викликала жорстку реакцію президента, який заявив, що не "допустить насильницької зміни влади, навіть якщо протестувальників буде п'ять мільйонів". Так виник головний слоган демонстрацій - "Один з п'яти мільйонів".

Поява політиків-популістів на чолі протестів і політизація демонстрацій неминуче призвели до радикалізації раніше мирних виступів. 16 березня група демонстрантів на чолі з Б.Обрадовичем, змела нечисленну охорону, ввірвалася в будівлю РТС. Пізніше вони оточили резиденцію президента, але спробам ввірватися туди завадила жандармерія, а Вучич спокійно поїхав собі, помахавши протестувальникам ручкою. Згодом затриманих при штурмі РТС відпустили.

Ліберали, які першими вивели людей саме на мирні громадянські протести, заявили про незгоду з агресивними діями політиків-популістів і радикалів. Вони також попросили політичні партії, які захопили протест, іти далі своїм шляхом.

Отже, в опозиції нині розкол і відсутність розуміння подальших дій. У цій ситуації багато чого залежатиме від поведінки основних зовнішніх гравців, які впливають на політикум Сербії, - Європейського Союзу, Сполучених Штатів, Росії.

ЄС і США, які забули про Західні Балкани на початку 2000-х, згадали про цю порохову бочку Європи тільки на початку 2017 року. Таке безпам'ятство призвело до масштабного російського проникнення на Західні Балкани загалом і в Сербію зокрема. Відбувалося розширення не тільки політичної та розвідувальної присутності Росії (наприклад, у Ниші було створено російсько-сербський "гуманітарний" центр, що є базою для російських спецслужб), а й духовно-ідеологічної.

Модернізований панславізм із гаслами про об'єднання під куполами російської і сербської православних церков призвів до того, що у свідомість сербського суспільства вбили ідею, що "Росія - рятівниця й захисниця Сербії". І ось уже лідер Сербської радикальної партії (СРП) Воїслав Шешель заявляє, що "серби - малі росіяни на Балканах (!), яких хочуть знищити". А СзС, який приєднався до протестів після січневого візиту Володимира Путіна до Белграда, висунув гасла, серед яких і такі, що відповідають російським інтересам, - наприклад, "Косово є Сербія".

Під час путінського візиту впадало в око уперте небажання кремлівського лідера виступити на мітингу прихильників А.Вучича. Але, вимушено погодившись, В.Путін тільки й промурмотів: "Дякую за дружбу". Таку поведінку можна розцінити як прояв невдоволення проєвропейською політикою сербського президента і попередження: друзі на сході, не на заході.

Після того як США і ЄС згадали про Сербію, вони зосередилися на кількох напрямах фінансової та консультативної допомоги - формуванні громадянського суспільства; підтримці курсу Сербії на інтеграцію в ЄС, що означає проведення глибинних реформ; вирішенні проблеми Косово; забезпеченні верховенства права. При цьому А.Вучича розглядають як "миротворця" Балкан, який стримує від міжусобних зіткнень бошняків, хорватів, сербів і косоварів.

Не дивно, що Захід, який завжди вітає мирні демонстрації, досить прохолодно поставився до протестів у Сербії, які поступово підпадали під російський вплив. Тому мовчання посольств країн Євросоюзу і США, які оперативно реагують на зіткнення поліції та демонстрантів (як це було в Албанії 16 березня), можна розцінювати як негласну підтримку дій сербської влади.

На сьогодні є кілька можливих сценаріїв подальшого розвитку подій.

Якщо А.Вучич має чіткий план локалізації демонстрацій та стабілізації обстановки, то Сербія залишиться більш-менш стабільною. А президент і далі лавіруватиме між ЄС і США з одного боку й РФ - з другого. Про наявність у А.Вучича якихось планів свідчить його недавня заява про готовність провести дострокові парламентські вибори навесні-влітку 2020 року, що стало несподіваним для політичної опозиції, яка зопалу відкинула таку пропозицію. Він розуміє, що найімовірніше вибори не принесуть принципових змін і збережуть позиції СПП і особисто А.Вучича. Тому влада не піде на жодні компроміси з політичною опозицією, про що минулої середи й заявив президент. І тоді - або жорсткий розгін, або очікування, коли демонстрації самі стихнуть.

Очевидно, що "Союз за Сербію" продовжить акції протесту і вдаватиметься до радикальних дій, жорстко наполягаючи на своїх вимогах. Це остаточно розколе старих і нових протестувальників. І тоді в країні відбуватимуться два протести, з різними гаслами і метою.

Незгідливість опозиції може підштовхнути А.Вучича до динамічніших дій у реалізації евроінтеграційного курсу, що 2025 року може привести Сербію в Євросоюз. Не виключено, що вже цього року Сербія підпише з Косово угоду щодо кордону. Такий розвиток подій відповідає інтересам ЄС і США, але не РФ. Продовжиться зближення Сербії з НАТО: якщо в 2017-2019 рр. сербські й російські військові тільки двічі проводили спільні маневри, то з НАТО - 13 разів. Звичайно, майже 80% опитаних сербів категорично проти альянсу, але вже 31% вважає корисним співробітництво з цією євроатлантичною організацією. Наслідком цієї політики стане неминуче охолодження відносин з Росією, хоча тут поки що зарано говорити про принципові зміни.

З іншого боку, Александар Вучич задля збереження статусу захисника сербів змушений і далі сподіватися на допомогу Москви, відносини з якою стають дедалі складнішими.

Демонстрації в країні, майже на околиці Європи, можуть перетворитися на чинник, здатний спричинити геостратегічні зміни. Де Сербія стане джекпотом для переможця.

І як тут не згадати ще один вислів Отто фон Бісмарка: "Якщо в Європі почнеться війна, то обов'язково через якусь дурість на Балканах".