Померти заради вбивства

Першого липня на сході Афганістану стався вибух, унаслідок якого загинуло 19 осіб, переважно представників сикхських та індуїстських меншин, які проживають у країні.

Того самого дня в іншій частині планети - в африканській країні Малі - стався вибух, унаслідок якого загинуло четверо і зазнала поранення 31 особа, серед яких і солдати французького військового контингенту. Обидві атаки об'єднує те, що вчинили їх терористи. Точніше - терористи-смертники.

Смертники - невід'ємна складова сучасного збройного конфлікту. Афганістан, Ірак, Сирія, Лівія, Ємен, Україна… Всюди, де нині війна, є велика ймовірність поширення цього небезпечного явища.

Хто вони - терористи-смертники?

Маємо розрізняти поняття "смертник" і "терорист-смертник". Перший не обов'язково є терористом. Наприклад, смертниками були японські камікадзе часів Другої світової, які лише за десять місяців, з жовтня 1944 р. до серпня 1945-го, вчинили 3 843 атаки, знищивши або пошкодивши 375 американських кораблів і вбивши 12 300 солдатів.

Але камікадзе не були терористами, бо належали до регулярної армії країни-учасниці конфлікту і виконували суто військові завдання. А ось бійці "Чорних тигрів", спецпідрозділу тамільської сепаратистської організації "Тигри визволення Таміл-Іламу", які так само ціною власних життів атакували військових ланкійської армії, були саме терористами.

Терорист-смертник - це передусім саме терорист, тобто людина, яка використовує насильство або погрозу насильством для залякування суспільства або групи людей для досягнення власної політичної мети. Терорист-смертник обов'язково має, по-перше, політичну мету; по-друге - свідомо обрану стратегію на залякування; по-третє, він належить до певної організації або ідентифікує себе з нею.

Терорист-смертник свідомо обирає дії, які з великою вірогідністю призведуть до його загибелі, для того, щоб завдати максимальної шкоди противнику. На відміну від самогубця, акт смертника - це свідомий акт, мета якого - атакувати противника, а не звести порахунки із власним життям через життєві негаразди.

Крім того, обов'язковою характеристикою атаки смертника є наявність ворога. Тобто терорист-смертник - це людина, яка свідомо йде на ризик загинути для того, щоб завдати своїми діями максимально можливої шкоди противникові заради досягнення поставленої політичної мети.

Історія феномену терориста-смертника

Одним із перших прикладів атаки смертника, на мій погляд, є історія біблійського Самсона, який заради помсти філістимлянам ціною власного життя зруйнував будівлю зі своїми ворогами всередині. Першими терористами-смертниками можна вважати членів юдейських сект зелотів і сикарїів, які ціною власних життів атакували римських окупантів та місцевих колаборантів. Потім були солдати армії "Старця гори Аламут" Хасана ібн Саббаха, які тримали в страху середньовічну Європу.

Але справжній старт приголомшливому поширенню феномену терористів-смертників дали події минулого століття, а саме - атака терористів-смертників у Бейруті в жовтні 1983 року. Тоді члени радикальної шиїтської організації, яка брала участь у громадянській війні, напали на казарми миротворчого контингенту. Втрати американців і французів були катастрофічними. Атака смертника на п'ятитонному авто, завантаженому вибухівкою, на казарми морської піхоти США в
аеропорту Бейрута забрала життя 241 солдата армії США. Другий смертник, який через кілька хвилин по тому підірвався на території французького контингенту, вбив 58 французьких солдатів. І політичні наслідки не забарилися.

Наслідки атаки смертника на казарми Морської піхоти США в Бейруті

Уже через кілька місяців після нападу Франція і США виводять своїх солдатів з Лівану, залишаючи розірвану війною країну напризволяще. Успіх терористів у Лівані надихнув інші організації. Смертників починають використовувати тамільські сепаратисти на Шрі-Ланці, палестинці з ХАМАСу й "Ісламського джихаду", курди з Робітничої партії Курдистану і чеченці під час Другої російсько-чеченської війни.

За даними відкритої бази даних терористів-смертників від The Chicago Project on Security and Threats, до 2016 року на планеті було вчинено 5 430 атак смертників. У середньому в результаті кожної такої атаки гинуло до 10 осіб, поранень зазнавали 25. З початку 2000-х спостерігається зростання кількості атак терористів-смертників.

Мотивація терористів-смертників

Що змушує людину вбивати себе заради того, щоб убити іншого? Єдиної відповіді на це питання немає досі.

Як пише ізраїльській дослідник тероризму Амі Педахзур, більшість смертників не божевільні. Вони - звичайні люди. До того моменту, як стати терористами, вони вели звичайне нормальне життя, якщо можна назвати нормальним життя в умовах громадянської війни чи окупації. Не генії, але з освітою. Не сказати щоб успішні, але й не повні невдахи. Релігійні і секулярні, жінки і чоловіки, політичні активісти з багаторічним досвідом і новонавернені.

За результатами дослідження, проведеного 2010 року групою ізраїльських учених, більшість з 80 терористів-смертників, які вчинили атаки в Палестині в період з 1993-го по 2002 рік, були неодруженими чоловіками, які вже мали певний терористичний або активістський досвід, релігійну освіту і переконання.

Більше про мотивацію говорять результати дослідження британськими вченими 60 історій терористів (30 жінок і 30 чоловіків), які в різний час вчиняли атаки смертників. Переважна більшість жінок-смертниць була мотивована суто соціальними або особистими проблемами. Насамперед - це власна соціальна невлаштованість (30% жінок-смертниць), бажання помститися (35%) або бажання в такий спосіб покінчити з нещасливим життям (25%). Яскравим прикладом таких жінок-смертниць стали терористки з підрозділу "Чорні вдови" в структурі батальйону "Ріядус Саліхін", який був створений іще Шамілем Басаєвим.

У смертників-чоловіків основними мотивами були релігійні або націоналістичні переконання (60-50%).

Операція терориста-смертника потребує значної і тривалої підготовки, матеріальних витрат. Одній людині це навряд чи під силу, якщо не брати до уваги атак "вовків-одинаків" і т. зв. low-cost terrorism (назва, яку використовують на Заході для визначення терактів, учинених без належної підготовки з використанням підручних засобів, не заборонених законодавством, як-от: наїзди автомобілями, напади з використанням сокир або кухонних ножів тощо). Тому організація, її політичні цілі та стратегія відіграють важливу роль у пояснені феномену терористів-смертників.

Є кілька основних гіпотез того, навіщо взагалі терористичним (і не тільки) організаціям потрібні смертники.

Згідно з першою, терористи-смертники - це просто релігійні фанатики, які в такий спосіб хочуть потрапити до раю. На користь цієї гіпотези свідчить статистика. Справді, перші сім організацій у рейтингу Suicide Attack Database позиціюють себе саме як релігійні. Але смертників використовували й терористи, яких не можна назвати релігійними. Наприклад - колишні марксисти з РПК або секулярні націоналісти з "Тигрів визволення Таміл-Іламу". Останні взагалі до 2003 року були світовими лідерами за кількістю вчинених атак смертників.

Абу Саад аль-Ансарі, виконавець атаки смертника на французьких військових в Малі

Згідно з другою гіпотезою, терористи-смертники - це інструмент боротьби проти окупації. Її автор американський учений Роберт Пайп запевняє, що терористи-смертники виникають там, де місцева громада вирішує протидіяти сильнішому окупантові. Особливо, якщо релігійна належність окупанта відрізняється від релігійної належності місцевих.

Із цією гіпотезою можна погодитися, якщо врахувати те, що, наприклад, в Афганістані таліби активно почали використовувати смертників тільки з 2006 року, коли війська коаліції просунулися в традиційно пуштунські райони країни. Але чому тоді смертників не використовували республіканці з ІРА або ліві радикали з ЕТА, які так само вважали себе борцями проти окупації?

Згідно з третьою гіпотезою, організації використовують смертників тоді, коли хочуть швидко й дешево зайняти свою нішу в конкурентному політичному середовищі. Американський гуру дослідження тероризму Брюс Гоффман стверджує, що атаки смертників дають організації змогу привернути до себе увагу цільової аудиторії і налякати конкурентів.

Наприклад, палестинський ХАМАС, який виник 1987 року, тривалий час тільки те й робив, що публікував заклики й гнівні обвинувачення на адресу Ізраїлю, але це не додавало особливої популярності організації до 1994 року, коли бійці бригади "Ізз ад-Дін аль-Кассам" вчинили свій перший теракт із використанням смертника. Відтоді про ХАМАС почали говорити як про найнебезпечнішу палестинську організацію. А тим часом у світі існувало й безліч середовищ, у яких конкуренція між терористами не викликала появи смертників (Північна Ірландія, Італія та ін.).

Секрет популярності терористів-смертників

Як на мене, терористи-смертники популярні тому, що це дешева, доступна і надзвичайно ефективна зброя для слабшої сторони в конфлікті з сильнішим, краще вишколеним і оснащеним противником. Дуже чітко це описав один із засновників ХАМАСу Шейх Ахмад Ясін: "Якби в нас були бойові літаки і ракети, ми б думали про те, щоб використовувати їх як засоби для законної самооборони. Але зараз ми можемо боротися з противником тільки голими руками і жертвувати собою".

Терористи-смертники з'являються переважно в конфліктах, де сторони мають нерівні потенціали й ресурси. Не маючи достатньо зброї, людей і грошей, слабша сторона в конфлікті шукає доступні інструменти вирівнювання потенціалів.

Згадуваний уже Амі Педахзур вказує на те, що "великий збиток, завданий терористом-смертником, особливо щодо кількості жертв, має значний психологічний вплив як на громадян країни, що пережила атаку, так і на її політиків. Тривога, яка поширюється в суспільстві внаслідок атак терористів-смертників, зменшує віру громадян у спроможність уряду захищати їх і робить уряд поблажливішим до вимог терористів".

Про ефективність атаки терориста-смертника свідчить статистика. 2014 року, який, за даними Global Terrorism Database, був піковим за кількістю терористичних атак за весь час проведення моніторингу (з 1970 р.), від теракту гинули в середньому 2 людини, а від теракту смертника - 25. Ще задовго до появи "Ісламської держави" (терористичної організації, яка вивела використання смертників на "промислові" масштаби), на атаки терористів-смертників, що становили лише 3% від всіх терактів у світі, припадало 48% усіх загиблих від тероризму.

Тобто важливо не так те, які переконання сповідує організація, яку мету перед собою ставить, як те, в яких умовах вона існує. Якщо ця організація змушена воювати проти сильнішого й ліпше оснащеного противника, якщо простору для компромісу із цим противником немає, тоді з великою вірогідністю рано чи пізно керівництво такої організації зверне увагу на терористів-смертників як на доступний і потужний інструмент асиметричної протидії.