Польща після референдуму: наступна зупинка — вибори

Броніслав Коморовський програв свій третій тур - так можна назвати результати референдуму з питань виборчої системи та податкового кодексу, який відбувся минулої неділі.

Йдеться не про результати голосування (вони нікого вже не цікавлять), а про рекордно низьку явку, яка становила всього 7,8%, внаслідок чого референдум визнаний недійсним (потрібна явка понад 50%). І річ не в тому, що люди не захотіли йти голосувати, - низька явка була результатом свідомого вибору, своєрідним вотумом недовіри політикам, котрі, на думку переважної більшості поляків, спробували використати інститут референдуму для власних партійних потреб.

Нагадаємо: референдум, головна тема якого - питання про запровадження одномандатних виборчих округів на виборах до Сейму, ініціював президент Броніслав Коморовський після оприлюднення невтішних для нього результатів першого туру виборів. Це було намагання заручитися підтримкою виборців третього найсильнішого кандидата - рокмена-політика Павла Кукіза, який здобув 21%. Кукіз ішов на президентські вибори з гаслом зміни виборчої системи з нинішньої пропорційної на мажоритарну, а також скасування фінансування політичних партій із бюджету. Причому Броніслав Коморовський ще в передвиборну п'ятницю називав пропозиції Кукіза нонсенсом, а вже в неділю ввечері змінив позицію: заявив про свою підтримку їх та оголосив, що наступного ж дня ініціює проведення референдуму (чого Кукіз безрезультатно просив президента попередні кілька років). Сенат, у якому "Громадянська платформа" має більшість, практично без обговорення схвалив пропозицію президента, референдум призначили, однак Коморовському це рішення, радше, зашкодило: як відомо, у другому турі переміг-таки Анджей Дуда.

Кампанія в тіні референдумів

Президентський референдум вписався у цикл перманентної виборчої кампанії, яка триває в Польщі, фактично, з весни минулого року. Так, у травні 2014 р. відбулися вибори до Європарламенту, в листопаді 2014-го - місцеві вибори, після яких одразу розпочалася кампанія перед травневими президентськими виборами-2015. А ось референдум із самого початку був інструментом, що його всі політичні сили використовували одразу в двох кампаніях - президентській та перед виборами до парламенту, які відбудуться 25 жовтня.

Після першого туру здавалося, що найбільшим переможцем цих усіх політичних ігор буде Павел Кукіз, який того ж виборчого вечора 24 травня оголосив про заснування нової політичної сили. "Ідемо на вибори до парламенту, осінь буде наша, а потім розвалимо цю систему", - декларував рокмен. Перші опитування давали Рухові Павла Кукіза навіть друге місце - після "Закону і Справедливості", яка нарощувала підтримку на хвилі виборчого успіху Дуди, і перед "Громадянською платформою", якій зашкодила кампанія Коморовського. Потім рейтинг "обурених" упав, але ще довго Павел Кукіз мав привід для задоволення: опитування ладили його рух на третю силу в Сеймі з приблизно 9–12% підтримки. Дедалі реальніше вимальовувався варіант, що в наступному парламенті будуть лише три фракції: ЗіС, "Громадянська платформа" і Кукіз, - останній готувався до ролі коаліційного партнера "Закону і Справедливості" з кріслом віце-прем'єра для себе особисто.

Отже, референдум, проведений "під пропозиції Кукіза", видавався цьому політикові ідеальною нагодою для ще більшого нарощування популярності. Сталося інакше: про референдум перестали говорити серйозно після того, як з ідеєю проведення іншого референдуму разом із парламентськими виборами виступив новообраний президент Анджей Дуда. Тут ішлося про три питання, підписи щодо яких збирали представники громадських комітетів. Питання на "референдумі Дуди" такі: про заборону приватизації державних лісів (хоча насправді ніхто не має наміру їх приватизувати, - це просто політичний трюк), зниження пенсійного віку до того, який був до реформи Туска, та скасування іншої реформи - про шкільний обов'язок для 6-річних дітей (раніше польські діти йшли до школи у віці 7 років).

Анджей Дуда ідеально розіграв карту референдуму: мовляв, за ці питання підписалися 6 млн поляків, треба дати людям можливість волевиявлення. Питання Дуди - це чистий популізм? Але щодо референдуму Коморовського можна сказати те ж саме. Питання у стилі - "чи хочеш бути здоровим, гарним і багатим?" На референдум 6 вересня запитання виносилися схожі: "Чи ви за зміну нинішньої моделі фінансування політичних партій з держбюджету?" (тобто скасування бюджетного фінансування) та "Чи ви за те, щоб усі сумніви були вирішені на користь платника податків?" Зрозуміло, більшість виборців на запитання, чи фінансувати з їхніх податків політичні партії, відповість - "ні", і тільки меншість розмірковуватиме, що якщо не бюджет, то, може, українська модель - з олігархами й політичною корупцією? Те ж саме і з пенсійним віком та шестирічними учнями: результат так запропонованого голосування можна визначити наперед, ідеться тільки про явку.

Розрахунок Дуди був такий: якби підконтрольний "Платформі" Сенат підтримав референдум, це могло б тій лише зашкодити, бо люди голосуватимуть проти її реформ. А якщо сенатори не схвалять пропозицію Дуди, можна буде говорити про подвійні стандарти, бо стосовно пропозиції Коморовського застережень не було. Сенат пропозицію відхилив. Дуда і Качинський своєї мети досягли: поляки зрозуміли, що політики грають референдумами і зловживають ними, результат - фактичний бойкот голосування 6 вересня, рекордно низька явка, що найбільшою мірою вдарило саме по "Платформі" та Кукізу.

Перші кроки Анджея Дуди

Після обрання Дуди президентом аналітики передбачали два варіанти розвитку подій. Перший - Анджей Дуда буде таким собі другим Лехом Качинським, який конфліктував із тодішнім прем'єром Дональдом Туском, причому на цьому конфлікті вигравали саме Туск і "Платформа". І другий варіант - президент не робитиме жодних рухів, які б могли його компрометувати, збереже свій імідж "незалежного президента всіх поляків". А ті на осінніх виборах віддадуть свій голос за ЗіС із його відновленим обличчям - з більш прийнятною для виборців Беатою Шидло, замість непопулярного Ярослава Качинського та його соратників.

Перші дні після присяги вказували на те, що готується сценарій "Качинський - Туск" - два. Ті самі процедурні суперечки й вияви неввічливості, на кшталт хто кому першим повинен подати руку (Копач Дуді чи навпаки) і чому президент із прем'єром не можуть зустрітися та нормально поговорити. Однак скоро стало зрозуміло, що Дуда - не Качинський, він набагато краще, ніж покійний президент, дає раду таким ситуаціям. І навпаки - Ева Копач не має такого таланту до політичних інтриг, як її попередник. Із прогнозів деяких потіттехнологів про "холодну війну", швидше за все, нічого не буде. Польщі це навіть на користь, адже замість традиційного конфлікту Качинський -Туск є шанс на відносно непогану когабітацію у форматі Дуда - Копач. Щось на кшталт співпраці між президентом Олександром Кваснєвським та прем'єром Єжи Бузеком з протилежного політичного табору: тоді теж не бракувало конфліктів, але вони проходили принаймні в культурному руслі і в атмосфері взаємної поваги.

Що стосується перших виступів і закордонних рішень нового президента, їх можна підсумувати таким чином: це продовження місії Леха Качинського, але в новій упаковці. Зовнішньополітичні пріоритети Дуди - насамперед створення блоку "Міжмор'я" та зміцнення вишеградської співпраці, яка останніми роками відчутно послабилася. Новий президент відбув із першим візитом до Естонії, що можна вважати певним сигналом. Отож, тоді як Лех Качинський більшою мірою ставив на "втягування до євроатлантичної співпраці" України та Грузії, Анджей Дуда втілює в життя ідею "міжмор'я", насамперед у колі євросоюзівських держав, - звідси й Естонія та ставка на Словаччину і Чехію.

Ще одна вагома закордонна подорож - це Німеччина. Саме німецький напрямок був найбільш проблемним у президентстві Леха Качинського. Тим часом візит Анджея Дуди до Берліна пройшов цілком успішно.

А що з Україною? Анджей Дуда дуже активно пропагує ідею залучення Польщі до врегулювання конфлікту на Донбасі. Однак наразі всі заяви Дуди з цього приводу слід оцінювати в контексті виборчої кампанії, - насправді все стане зрозуміло після 25 жовтня.

Яким буде наступний парламент?

Парламентські вибори відбудуться в Польщі через півтора місяця. Після неуспішного референдуму виборча кампанія входить у свою останню фазу. Які перспективи?

На сьогодні очевидним лідером рейтингів є "Закон і справедливість", а точніше - коаліція ЗіС та фракцій "Солідарна Польща" Збігнєва Зьобро і "Польща разом" Ярослава Говіна. Партія Качинського разом із супутниками може розраховувати на 35 -42% підтримки, що може дати їй можливість правити самостійно. Рейтинг "Громадянської платформи" під керівництвом Еви Копач становить 25-30%. Далі йде Об'єднана лівиця з рейтингом 6 -10%: це широка коаліція з участю партій Лешека Міллера, Януша Палікота, зелених та різних менших соціал-демократичних рухів. Причому входження лівих до Сейму не є очевидним.

А ось рух Павла Кукіза, нова ліберальна партія "Сучасна Польща" Ришарда Петру (під опікою Лешека Бальцеровича) та коаліційний партнер "Платформи" - Польська селянська партія - змагаються за подолання 5-відсоткового бар'єра. Саме від того, чи їм це вдасться, залежить формат наступної коаліції.

Якщо лівим Міллера - Палікота, "сучасним" Петру - Бальцеровича та Польській селянській партії вдасться подолати виборчий поріг, імовірно, виникне широка коаліція за принципом "усі проти Качинського", можливо - з Евою Копач як старим-новим прем'єром. В іншому разі, найімовірніше, правитиме ЗіС, сам або в коаліції з Кукізом, а головою уряду буде Беата Шидло.