План «Б» для Брюсселя

Після виборів до Верховної Ради у жовтні 2012 року, що відбулися з відвертими порушеннями виборчого процесу, відносини Брюсселя з Києвом опинилися у глухому куті. Фактично йдеться про те, що Україна не виконала однієї з важливих передумов до підписання Угоди про асоціацію з ЄС. У зв’язку з цим ми пропонуємо альтернативний План дій для ЄС із восьми пунктів, а саме:

(1) визначити і оприлюднити чіткі умови, результатом виконання яких Україною буде підписання Угоди про асоціацію;

(2) оприлюднити текст Угоди шляхом його «злиття» у ЗМІ;

(3) підписати Угоди про асоціацію з Молдовою і, можливо, Грузією після завершення переговорів, незалежно від стану справ з Україною;

(4) надати цим країнам перспективу членства в ЄС як таку, на яку можуть претендувати інші країни Східного партнерства у разі проведення реформ;

(5) прискорити процес візової лібералізаії з Україною;

(6) підтримати намагання України запровадити стандарти ЄС в окремих секторах;

(7) налагодити канали комунікації з окремими українськими олігархами;

(8) створити на території ЄС Центр дослідження та інформації України.

Влітку нинішнього року було завершено процес парафування Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом, переговори щодо якої Україна і ЄС оголосили завершеними наприкінці 2011 року. Відомо, що Угода передбачає не лише політичну асоціацію між Україною та ЄС, а й створення так званої глибокої і всеосяжної зони вільної торгівлі. За умови підписання, ратифікації та належного виконання Угоди про асоціацію - найбільшої Угоди ЄС із третьою країною - Україна стане невід’ємною складовою процесу інтеграції в Європі. Угода запровадить якісно новий формат відносин між Україною та ЄС, а її результатом стане поступова європеїзація української економіки, політичної системи, системи публічного адміністрування тощо. Можна стверджувати, що одного дня виконання Угоди розглядатиметься як перший крок до набуття Україною членства в Європейському Союзі.

Але, з огляду на те, як пройшли недавні вибори до Верховної Ради, перспективу підписання Угоди про асоціацію найближчим часом можна вважати досить непевною. З часу минулого саміту Україна - ЄС, що відбувся у грудні 2011 року, представники ЄС неодноразово зазначали, що вибори до ВР, а саме те, наскільки вільними і справедливими вони будуть, стануть визначальними для подальшого розвитку відносин між ЄС і Україною. Дві інші «умови» також виникали у повідомленнях із Брюсселя, а саме - припинення вибіркового правосуддя та виконання пріоритетів Порядку денного асоціації між Україною і ЄС, передусім здійснення судової реформи.

Нечітке формулювання умов, власне - навіть уникання такого слова як «умова», і занадто обережний спосіб їх подачі свідчать: ЄС хотів залишити собі простір для маневру на той випадок, якщо Україні не вдасться відповідати цим вимогам. Втім, порушення під час виборчої кампанії, і особливо на етапі підрахунку голосів, мали такий відвертий характер, що навіть деяким членам Центральної виборчої комісії довелося це визнати, а заступниця голови ЦВК Жанна Усенко-Чорна навіть зазначила, що ці вибори були «найбільш брудними в історії незалежної України».Такий розвиток подій значно звужує набір реакцій та дій із боку ЄС напередодні зустрічі міністрів закордонних справ країн-членів ЄС, під час якої ЄС має визначитися з долею Угоди про асоціацію та політикою щодо України надалі. (За інформацією DT.UA, у понеділок, 19 листопада, під час цієї зустрічі міністрів рішення щодо України не буде, його прийняття переноситься на невизначений термін. - Ред.)

Як мав би діяти ЄС у ситуації, коли питання підписання Угоди про асоціацію відкладається на невизначений термін? Ми не повторюємо загальних закликів до більшої підтримки громадянського суспільства, посилення контактів між людьми чи академічних обмінів. Ці рекомендації залишаються важливими й необхідними; втім, вони неодноразово озвучувалися і багато в чому очевидні. Такі дії дадуть результати у більш віддаленій перспективі, тоді як сьогодні має йтися про термінові заходи, що потенційно можуть змінити процеси в Україні і покращити відносини між Україною та Євросоюзом у короткотривалій перспективі. Що саме ми пропонуємо ЄС?

По-перше, викласти в одному офіційному документові чіткі умови, які б Україна мала виконати для того, щоб ЄС пішов на підписання Угоди про асоціацію! Досі були лише висловлювання (зокрема, письмові) окремих представників інституцій ЄС стосовно перешкод, які не дозволятимуть підписати Угоду. Відтак, окрім представників української влади (які краще обізнані з позицією ЄС завдяки дипломатичним каналам) і вузького кола експертів, мало хто в Україні розуміє, чого саме Брюссель очікує від Києва для того, аби Угода могла бути підписана. Формулювання та спосіб комунікації і подачі цих умов - однаково важливі. У відповідному документі ЄС має вкотре чітко наголосити на незмінності свого прагнення розвивати відносини асоціації з Україною і визначити пріоритетні кроки для України у короткотерміновій перспективі. Це мали би бути кроки, пов’язані з покращенням ситуації з правами людей та основоположними свободами (зокрема, свобода ЗМІ і свобода мирних зібрань), реформа судочинства та системи і практики державних закупівель, а також покращення бізнес-клімату. Саме на цих напрямах спостерігалися серйозні проблеми впродовж останніх років, а для швидкого покращення ситуації на них бракує лише політичної волі. Документ має бути оприлюднений як звернення до суспільства України, а не лише до її влади. Тоді документ стане предметом уваги суспільства та інструментом адвокації для різних громадських і політичних гравців в Україні.

По-друге, текст Угоди про асоціацію - бажано, його українська версія - має просочитися у ЗМІ і стати надбанням широкої аудиторії! Досі пропозиція ЄС Україні є чимось на кшталт журавля в небі: багато хто говорить про Угоду, але мало хто її бачив. Зрозуміло, що текст Угоди - розлогий і громіздкий, переповнений юридичними термінами та фразами, котрі мало що кажуть пересічному громадянинові. Власне, і немає сенсу очікувати, що мільйони українських громадян почнуть цікавитися Угодою, коли її текст стане доступним. Втім, журналісти, політики, бізнесмени, правники та науковці почнуть аналізувати окремі положення Угоди, які становлять найбільший інтерес для них. Хоча спочатку, ймовірно, текстом Угоди зацікавиться лише вузьке коло «втаємничених» - із часом текст Угоди може стати джерелом цитування і навіть змінити публічний дискурс в Україні щодо змісту європейської інтеграції.

По-третє, підписати й ратифікувати угоди про асоціацію з Молдовою та Грузією, щойно переговори з цими країнами буде завершено! Що стосується Грузії, безумовно, її новий уряд ще має продемонструвати повагу до європейських цінностей на практиці і готовність до реформ. Але не варто чекати, коли українська влада створить умови для підписання Угоди, і зволікати з іншими країнами Східного партнерства лише тому, що Україна була першою країною, з якою переговори розпочато й завершено. Таким чином ЄС уб’є двох зайців одразу: по-перше він покаже, що проголошений ним принцип «більше за більше» (чим більше поваги до спільних цінностей і політичної волі до здійснення реформ демонструє країна, тим на більшу підтримку з боку ЄС вона може очікувати) застосовується не лише на словах, а й на практиці. По-друге, асоціація ЄС із Молдовою і Грузією стане важливим подразником для української влади та інструментом тиску на неї з боку проєвропейської частини політиків і суспільства. Процес переговорів щодо Угоди з Україною багато в чому змоделював Угоду, вже не кажучи про те, що і своєю назвою Угода про «асоціацію» (не сусідства чи ще якось) завдячує Україні. Якщо Молдова і Грузія отримають цей документ до України, це ще більше підірве легітимність внутрішньої і зовнішньої політики чинної української влади й відкриє простір можливостей для змін.

По-четверте, розглянути можливість надання Молдові і, не виключено, й Грузії, хай неблизьку, та все ж однозначну перспективу членства в ЄС! Сформулювати «пропозицію» таким чином, аби було зрозуміло, що це рішення ЄС не є результатом тиску з боку Румунії щодо Молдови і з боку США щодо Грузії. Інакше кажучи, воно має бути подане як зважене рішення, що не є результатом тиску чи лобіювання ззовні. Тим більше що передумови для такого рішення з боку ЄС закладені у засадничих документах Європейського Союзу (відома Стаття 49 Договору про Європейський Союз). Дуже важливо, аби ЄС чітко зазначив, що така «пропозиція» у перспективі стосується і будь-якої іншої країни Східного партнерства, за умов поваги останньої до спільних цінностей та демонстрації політичної волі до здійснення реформ. Таким чином українські політики і суспільство зрозуміють, що шанс стати одного дня членом ЄС - реальний, варто лише Україні провести необхідні реформи. Сьогодні в Україні багато хто не вірить, що ЄС колись наважиться надати Україні цю перспективу. Чітка перспектива членства Молдові і Грузії, втім, стане опосередкованою перспективою членства для України також, але без жодного зобов’язання з боку Брюсселя.

По-п’яте, негайно прискорити процес лібералізації візового режиму з Україною! Як перший крок, Європейський парламент має якнайшвидше ратифікувати вже погоджені зміни до Угоди про спрощення оформлення віз. Далі консульства країн-членів ЄС повинні стати більш доброзичливими до візових заявників. Чинні практики країн-членів ЄС часто-густо б’ють не лише по пересічних українцях, а й по особах, котрі роблять значний внесок у розвиток контактів між людьми України та ЄС, - письменниках, громадських активістах тощо. Ці практики часто пов’язані з вибірковим трактуванням і виконанням Угоди про спрощення оформлення віз і завдають шкоди іміджеві ЄС в очах десятків тисяч українців. Складні процедури оформлення віз до країн ЄС виставляють Євросоюз у не найкращому світлі, особливо на тлі ліберальної політики Росії щодо українських громадян. І насамкінець, ЄС має ще раз наголосити, що скасування віз для українських громадян може стати реальністю тоді, коли Україна зробить ті кроки, про які йдеться у Плані дій щодо безвізового режиму. Україна ще не виконала всіх вимог першого, законодавчого, етапу цього документа, тоді як Молдова, що отримала такий План пізніше від України, вже готова розпочати виконання другого етапу.

По-шосте, підтримати намагання України запровадити європейські стандарти в тих секторах, котрі важливі для майбутньої Угоди про асоціацію, де вже спостерігається прогрес і немає відвертого протистояння чи блокування процесу адаптації з боку зацікавлених впливових осіб! Приземлені технічні стандарти мають бути запроваджені рано чи пізно у будь-якому разі. Якщо є можливість досягти прогресу в таких сферах уже тепер, не чекаючи офіційних рамок Угоди про асоціацію, то цією можливістю необхідно скористатися. Така підготовка прискорить і спростить виконання Угоди, коли вона набуде чинності.

По-сьоме, знайти канали комунікації з окремими українськими олігархами! Політика в Україні, як і в багатьох інших пострадянських країнах, - це подвійна гра. Те, що відбувається у публічній сфері, часто є лише вершиною айсберга чи навіть підміною понять, тоді як реальні рішення часто-густо приймаються за кулісами і далеко не тими людьми чи інституціями, котрі наділені формальними повноваженнями їх приймати. Віднаходження каналів комунікації з ними не означає, що ЄС приймає «сумнівне» походження статків цих осіб або погоджується з непрозорими й неконкурентними правилами гри, які вони підтримують. Йдеться про те, що ЄС може використати додаткові канали впливу на Україну за межами традиційного партнера - офіційної української влади. Мета - безпосередньо донести до них вигоди, які Угода про асоціацію дасть українській економіці і самим олігархам, в чиїх руках зосереджена значна частка української економіки, і яких кроків, відповідно, ЄС чекає від України. Безумовно, виконання Угоди потребуватиме значних витрат у короткотерміновій перспективі - витрат, пов’язаних із запровадженням стандартів. ЄС має передбачити надання відповідної підтримки за умов наявності політичної волі до здійснення реформ. Такий прямий діалог із деякими сірими кардиналами української політики може сприяти позитивним зрушенням на офіційному рівні.

По-восьме, створити Центр дослідження та інформації України, який ставив би за мету підвищити обізнаність щодо сучасної України - її політики, економіки, права, суспільства, культури тощо. Такий центр мав би публікувати тижневий аналітичний бюлетень, а також щомісячний спеціалізований журнал з різних питань, які стосуються України. Він також міг би організовувати щорічні конференції, щомісячні експертні круглі столи, інші публічні заходи з участю дослідників із академічного середовища, представників аналітичних центрів, журналістів, громадських активістів та політиків країн ЄС, які цікавляться і мають справу з Україною.

Причиною багатьох проблем у відносинах між Україною та ЄС упродовж останніх двадцяти років став величезний брак знання, а відповідно - і уваги до України, територіально найбільшої європейської країни, з боку різних країн Європи. Навіть високопосадовці міністерств закордонних справ різних країн ЄС, представники міжнародних організацій, впливові журналісти провідних європейських ЗМІ та експерти аналітичних центрів часто оперують поширеними стереотипами й кліше, коли йдеться про Україну. Жодна з країн-членів ЄС не має еквіваленту Гарвардського інституту українських досліджень у Массачусетсі чи Канадського інституту українських студій в Альберті. Є необхідність у створенні бодай одного центру, який би регулярно готував і видавав тематичні публікації та ґрунтовні дослідження, що висвітлювали б сучасну Україну. Такий центр міг би частково або повністю фінансуватися з українського боку; втім, компетентність його досліджень, професійна репутація, відстороненість від заангажованих осіб та становище понад політикою мають бути забезпечені таким чином, аби ці складові не підлягали сумніву.

Вище перелічені заходи, за умов їх негайного й одночасного виконання, можуть принести відчутні результати у відносини між Україною та ЄС протягом, скажімо, наступних трьох-п’яти років. Вони не потребуватимуть значних витрат із боку ЄС, але можуть сприяти зміні балансу сил в Україні на користь тих груп суспільства, які зацікавлені у реформах і наближенні до ЄС. Окрім того, вони можуть істотно поліпшити взаємне сприйняття України і ЄС одне одним. Україна - важлива країна для трансатлантичної безпеки. Вдала трансформація України позитивно позначиться на трансформаційних процесах на пострадянському просторі та в Чорноморському регіоні. Якщо процес державотворення України зазнає невдачі, негативні наслідки можуть стати відчутними далеко поза межами України.