«Північний потік-2»: кліматичний вимір

Арктичний рада 19 травня в Рейк’явіку найбільше ознаменується першою особистою зустріччю держсекретаря США Ентоні Блінкена з російським міністром закордонних справ Сєргєєм Лавровим. Анонсовані переговори не тільки по Арктиці, а й по «Північному потоку-2» і боротьбі з глобальними кліматичними змінами. І ці теми насправді зав’язані між собою в тісний вузол, про який багато хто навіть не підозрює.

Що таке вулкан, знають усі, а ось кріовулкан — цілком нове явище. Кратер діаметром близько 20 метрів виявили влітку 2014 року за 30 кілометрів від Бованенківського газового родовища і всього за 4 км від траси газопроводу «Бованенково—Ухта», що є витоком проєктів «Північний потік». Поява таких кріовулканів — поганий провісник. І не тільки для Ямалу, а й для екології всієї планети.

Зазвичай під зменшенням емісії парникових газів в атмосферу мають на увазі зменшення викидів вуглекислоти внаслідок діяльності людини. Однак парникові гази — це не тільки СО₂. Звичайний природний газ — метан СН₄ — «допомагає» глобальному потеплінню на порядок ефективніше, ніж СО₂. Його потенціал у 25–84 рази вищий, ніж потенціал вуглекислоти. Хоча «час життя» метану в атмосфері становить близько десяти років (тоді як СО₂ — приблизно 100 років), він набагато агресивніший, ніж вуглекислота. Тому до викидів СО₂ слід додавати й викиди метану. Це обумовлено не тільки природними чинниками, а й антропогенними, зокрема промисловим освоєнням ресурсів природного газу в Арктиці.

Про згубні впливи метану стали говорити тільки зараз, і саме в контексті розробки Росією заполярних родовищ газу та будівництва газопроводів на кшталт «Північного потоку».

Метанізація атмосфери: природні й антропогенні фактори

Більшість метану в атмосфері планети біогенного походження — це виділення газу в процесі різних процесів гниття та розкладання біологічного матеріалу. Основні природні джерела пов'язані з виділенням СН₄ із заболочених територій, прісноводних водойм, океанічного простору. При цьому трохи більше 1/3 його викидів припадає на природні джерела і трохи менше 2/3 — антропогенні. Обсяги емісії метану, в перерахунку на СО_2, сумірні з обсягами його щорічних викидів. Але про шкоду СО₂ для клімату планети ми чуємо постійно, а ось про метан — чомусь не дуже. З антропогенною діяльністю пов'язані потоки метану в атмосферу під час видобутку викопного палива — вугілля, нафти, газу.

Сьогодні активно пропонується ідея зменшення викидів метану, чий вплив на клімат значний, хоча його час перебування в атмосфері істотно коротший, ніж у СО_2. Вважається, що після зменшення породжених або спровокованих діяльністю людини викидів в атмосферу більш агресивного метану позитивна реакція планетарної кліматичної системи у вигляді припинення зростання середньорічних температур має виявитися досить швидко. Це ще один шлях до «демонтажу парника» над планетою.

Зменшення емісії метану можливе тільки шляхом зменшення, а в майбутньому — й повного припинення видобутку вугілля (метан виділяється при дегазації вугільних пластів), нафти (виділення супутнього газу, що містить, крім пропан-бутанових фракцій, левову частку метану) і власне природного газу, яким він і є. Однак зробити це швидко неможливо. Потрібен певний вибірковий алгоритм поступової відмови від викопних джерел енергії. Спочатку — від вугілля, потім від нафти, а надалі й від газу. Але вчені в багатьох країнах засумнівалися в такій послідовності. Газ, на їхню думку, не такий уже чистий і безпечний, як здається на перший погляд.

Ямальська бомба

Огляд західних і російських джерел на тему емісії метану в атмосферу планети з території Росії свідчить, що вчені б'ють на сполох із приводу його викидів із арктичних територій.

Сумарна оцінка обсягів емісії метану з російської території формується переважно з викидів із поверхні заболочених територій (близько 50%) і втрат під час видобутку та транспортування природного газу, нафти й вугілля (близько 30–40%). Загальний викид СН₄ з території Росії оцінюється в 40–45 млн т на рік (56–63 млрд куб. м), з них викид СН₄ з перезволожених територій оцінюється приблизно у 21 млн т на рік (29 млрд куб. м), решта (26–34 млрд куб. м) — викиди, породжені діяльністю людини.

Однак ці дані було отримано на основі досліджень, виконаних у 2000–2011 роках. Тобто в період початку промислової розробки ямальських родовищ «Газпромом» і «Новатеком» і до введення в експлуатацію ще першого «Північного потоку» і проєкту «Ямал СПГ». До чого ж тут потоки та розробка Ямалу? А до того, що відбулося й відбувається дедалі масштабніше техногенне втручання в досить нестійку природну систему арктичної тундри, яка відрізняється від розміщеної південніше лісоболотної рівнини Західного Сибіру.

Особливістю Ямалу, як і більшої частини арктичного узбережжя Росії, є насиченість шару вічної мерзлоти метангідратами — дуже нестійкою кригоподібною сумішшю метану й води, що утворюється та існує при температурах нижче +4°С і тиску вище 20 атмосфер.

Глобальне потепління дестабілізувало вічну мерзлоту в Арктиці, вона стала танути, разом із нею стали деградувати й мерзлотні поклади метангідратів, вивільняючи в атмосферу великі обсяги метану. За даними супутникового зондування Ямалу, на ньому виявлено 1667 термокарстових озер (ТКО) з 1860 донними кратерами викидів метану. Встановлено однозначний зв'язок зон підвищеної концентрації метану в атмосфері з зонами найбільшого поширення цих озер. На карті чітко видно, що зони з підвищеним виділенням метану (більш помаранчеві) містяться саме в районах Ямалу, Гидану, Таймиру та в гирлах сибірських річок, що впадають в Арктичний океан.

Рівні аномальної концентрації метану в атмосфері над територією Ямалу та інших арктичних регіонів Росії (на основі даних дистанційного зондування Землі)

Глобальні викиди метану в атмосферу у 2017 році зросли на 9%, порівняно з 2000–2006 роками. За оцінками експертів провідної глобальної платформи спостереження за промисловою діяльністю і кліматичними ризиками Kayrros та інформацією Європейського космічного агентства (ЄКА), дані про емісію метану, на які покладалися останніми роками й десятиліттями, — надто низькі. Його в атмосфері виявляється значно більше.

До того ж слід урахувати й таке явище як кріовулканізм, що з’явилося зовсім недавно і виявлене саме на Ямалі. Вибух «холодного вулкану» викидає в атмосферу величезну кількість метану з розталих товщ метангідратів у зоні вічної мерзлоти.

Російські вчені особливо відзначають той факт, що локальні аномалії концентрації метану в атмосфері над Ямалом обумовлені підвищеною техногенною емісією метану в зонах активного видобутку та транспортування газу. І, увага, — техногенні аномалії за рівнем порівнянні з природними, що створюються зонами газових викидів термокарстових озер і кріовулканами. Причини утворення великих аномалій концентрації метану мають геологічне обґрунтування, але їхнє походження часто носить техногенний характер — це розробка газових родовищ і будівництво промислової інфраструктури.

Російські експерти зі «Сколково» попереджають, що непрогнозовані викиди газу з мерзлоти — небезпечні явища в зонах будівництва та експлуатації інженерних споруджень. Ці побоювання поділяють і місцеві чиновники з Ямало-Ненецького автономного округу. Міністр природних ресурсів округу Олександр Калінін визнав, що у разі втрати ґрунтом здатності нести інфраструктуру та промислові об'єкти наслідки будуть жахливими.

На початку 2000-х кліматологи висунули гіпотезу про «метангідратну бомбу» — ланцюговий процес, що саморозганяється: підвищення температури довкілля — збільшення викидів метану з мерзлоти — посилення парникового ефекту — підвищення температури довкілля — ще більша дестабілізація гідратів із виділенням метану. З урахуванням відкритих саме на Ямалі проявів кріовулканізму та численних викидів із термокарстових озер, ця гіпотеза підтверджується.

Таким чином, активність російських газовидобувачів на Ямалі, й насамперед «Газпрому», — це детонатор «газогідратної бомби». На неї вже наступили, але ніхто не знає, коли вона вибухне. Однак перший вибух стався кілька років тому і всього за 4 км від газопроводу.

«Північні потоки»: хибні шляхи до кліматичної нейтральності

Як заведено вважати в «Газпромі» та федеральному уряді Німеччини, один із сильних аргументів на користь російських проєктів «Північний потік» і «Північний потік-2» (а «Газпром» у 2018-му говорив і про «Північний потік-3») — це більше використання природного газу як перехідного палива для досягнення цілей декарбонізації та кліматичної нейтральності ЄС. Викиди СО₂ при спалюванні газу в середньому на третину менші, ніж викиди при спалюванні вугілля або нафтопродуктів.

«Газпром» і його прибічники в Європі не втомлюються співати дифірамби низькій емісії парникових газів від «Північних потоків». Певна річ, із герметичної підводної труби завдовжки понад 1200 км ніщо не потрапляє в атмосферу, емісія СО₂ і СН₄ відбувається тільки на компресорних станціях на російському й німецькому узбережжях, де газ використовується як паливо для їхньої роботи. Але оцінювати сумарний ефект треба не за балтійським відтинком маршруту російського газу до Європи, а по всьому маршруту від Ямалу до Чехії, а саме: Бованенково—Ухта—Грязовець—Усть-Луга—Грайфсвальд—німецько-чеський кордон завдовжки 4700 км з десятками (!) газокомпресорних станцій, що спалюють природний газ. А найголовніше — викиди метану в атмосферу на Ямалі й за маршрутом — як техногенного походження (витікання), так і спровокована антропогенною діяльністю природна емісія на арктичному півострові.

Карта маршруту Бованенково—Ухта—Грязовець—Усть-Луга—«Північний потік-2»

Компресорна станція «Байдарацька» газопроводу Бованенково—Ухта в ямальській тундрі

Експерти Міжнародного енергетичного агентства виділяють Росію як країну, в якій офіційні оцінки викидів метану надто низькі. Насправді РФ належить до найбільших емітентів метану у світі. Це фіксує супутниковий моніторинг ЄКА.

Певне зменшення емісії СО₂ у Німеччині за рахунок більшого використання газу з поставок російськими потоками відгукнеться додатковою емісією СН₄ на Ямалі. Оскільки метан у десятки разів агресивніший за вуглекислоту, зменшення викидів СО₂ видається сумнівним. Медіа-гучні цифри зменшення викидів СО₂ на тлі мовчазної згоди зі збільшенням емісії більш агресивного СН₄ — це хибний шлях до досягнення цілей Зеленого пакту для Європи. Адже земна атмосфера одна, що над Німеччиною, що над Ямалом. Тому аргументи прибічників ПП-2 про екологічність проєкту, як мінімум, некоректні, а прямо кажучи — брехливі.

Таким чином, подальша розробка Росією ямальських родовищ є глобальним екологічним злочином. І це стосується не тільки «Газпрому», який розробляє 32 родовища на півострові. «Новатек» теж розгортає свій видобуток на Тамбейській групі родовищ із наступним скрапленням і експортом газу в проєкті «Ямал СПГ», реалізує проєкт «Арктик СПГ-2». «Газпром» планує підвищити газовидобуток на Ямалі з нинішнього рівня трохи менше 100 млрд куб. м на рік до 360 млрд кубів.

Проте вже зараз, навіть на основі офіційної екологічної звітності «Газпрому», облишивши сумніви в її об'єктивності та повноті, побачимо впродовж останніх років стійку динаміку зростання викидів СО₂ і СН₄. Причому емісія СН₄ багатократно перевершує емісію СО₂, особливо в секторі транспортування газу. З урахуванням більшої агресивності метану, порівняно з СО_2, це означає, що позитивний ефект зменшення емісії СО₂ в Європі повністю «з'їдатиметься» негативним ефектом зростанням обсягів викидів СН₄ і СО₂ на Ямалі та дорогою транспортування газу в ЄС!

Потрібна глобальна ініціатива про заборону розробки викопних ресурсів (вугілля, нафти, газу) в арктичних регіонах планети, де вони залягають під шаром вічної мерзлоти, насиченої метангідратами. І насамперед — у російській Арктиці та на Ямалі. Певна річ, таку заборону Росія ігноруватиме. Тоді необхідно впровадити додатковий антиемісійний податок на газ, імпортований компаніями з країн ЄС через російські потоки в розмірі, який робитиме інвестиції російських і закордонних компаній у Ямал завідомо збитковими.

До речі, автори дослідження з Німецького інституту економічних досліджень (Deutschen Instituts für Wirtschaftsforschung) вважають, що для досягнення кліматичних цілей ЄС до 2030 року необхідно зменшити частку газу в енергетичному балансі вдвічі, а до 2040-го — зовсім від нього відмовитися. «Антигазовий» підхід поділяють і учасники створеного 2019 року в Німеччині, Австрії та Швейцарії руху S4F («Учені за майбутнє»). У своїй доповіді 2021 року вони відзначають, що, з урахуванням витікань метану під час видобутку і транспортування природного газу, розширення його використання може мати такий самий негативний кліматичний вплив, як і використання вугілля.

Тому «Північний потік-2» із його 50-літнім життєвим циклом, у цьому контексті, не тільки зайвий, а й, з урахуванням вищесказаного, — шкідливий. «Газпром» спільно з його лобістами в Європі грають у кліматичні «наперстки», пропонуючи виграш «Природний газ для зменшення викидів СО₂», який обернеться глобальним кліматичним програшем Зеленого пакту для Європи. Будь-які переговори з Росією на тему боротьби з глобальними кліматичними змінами мають розпочинатися з вимоги припинити нарощування газовидобутку на Ямалі, відмовитися від планів розробки нових родовищ вуглеводнів у Арктиці. Проєкт «Північний потік-2» має бути зупинений як першочерговий захід.

Про це, до речі, задумалися німецькі зелені і ініціювали лист на підтримку ідеї певного меморандуму про мораторій на реалізацію проекту, правда, в обмін на зняття санкцій. Подейкують, що при цьому американці поставили умову — спочатку мораторій і лише потім зняття санкцій. Може це було б і непогано як якийсь проміжний етап остаточного припинення проекту, але погано те, що проблема, яка зачіпає наші національні інтереси, вирішується без нашої участі. Але з нашим «внеском» у вигляді ломового вирішення кадрового питання в «Нафтогазі України» — в акурат до візиту Блінкена в Україну — з наступним швидким руйнуванням корпоративної команди, яка успішно протидіяла російському проекту протягом років. У стилі гоголівського Тараса Бульби. Це розв’язує руки німцям і дає свободу дій Білому дому в його помилковій стратегії протистояння російському «Північному потоку-2» м’якою силою переконання заради стратегічного трансатлантичного партнерства США—Німеччина.

Абсурдності ситуації, що склалася надає і відмова Білого дому (за даними видання Axios) вводити санкції проти газпромівської компанії-оператора путінського проекту, зареєстрованого в Швейцарії. Очолювана приятелем Путіна колишнім офіцером східно-німецької Штазі Матіасом Варнігом, ця компанія після введення газопроводу в експлуатацію стане ще однією головою російської корупційної гідри в Європі. І це робиться в супроводі німецького хору під керуванням голови Мюнхенської конференції з безпеки Вольфганга Ішингера, що виконує арію в опері Байдена про боротьбу в глобальних масштабах з корупцією і клептократією, які роз’їдають демократію. Залишилося тільки Герхарда Шредера запросити виступити з доповіддю на антикорупційну тему. Воістину, газократія перемагає демократію, про що ZN.UA писало ще в 2014-му.

Припускаю, що днями в американському Конгресі, де Держдеп представить звіт про санкційну роботу, буде гаряче. І арктичні переговори в Рейк’явіку лише додадуть градусів політичній температурі на берегах Потомаку.

Більше статей Михайла Гончара читайте за посиланням.