"Південний потік": щирість Москви й удавання Брюсселя

Брюссель і Москва затіяли битву за домінування в європейському енергетичному полі з досить високими ставками. При цьому предметом торгу цілком можуть стати і українська ГТС, якою іде левова частка російського палива в Європу, і проект "Південний потік". Кремль готується дати рішучий бій, рекрутуючи в союзники європейські країни, залежні від російських енергопоставок. Москва розколює Європу як по лінії відносин окремих держав з Україною, так і щодо питання додаткових поставок газу в обхід української ГТС "Південним потоком". Україна, а також цілий ряд інших країн, залучених у газові проекти, можуть стати заручниками домовленостей Брюсселя і Москви. Їм варто бути готовими не тільки з відкритим забралом обстоювати свої інтереси перед загрозами з боку явного противника, а й, можливо, також не виключати ймовірності отримати "ножа в спину" від удаваного союзника.

Що робити з трубою,
якої немає?

Європа і словом не згадала про проект запропонованого Росією і "Газпромом" газопроводу "Південний потік" у розробленій наприкінці травня та доповненій 16 червня довгостроковій стратегії своєї енергетичної безпеки - European Energy Security Strategy (EESS). Вона обговорювалася в Брюсселі впродовж останнього місяця і, зрештою, стала одним з ключових пунктів під час останнього саміту ЄС 26–
27 червня в Брюсселі. Трохи раніше єврокомісар з питань енергетики Гюнтер Еттінгер заявив: "Проект "Південного потоку" буде заморожений доти, доки він не відповідатиме європейському праву". А країни - члени ЄС, які самовільно вдаватимуться до дій щодо його реалізації, повинні "зважати на наслідки". У тому самому інтерв'ю в газеті Handelsblatt єврокомісар наголосив: він сподівається на вирішення суперечки між Києвом і Москвою "на обопільних умовах", що вказує на прагнення ЄС зберегти за Україною роль головного транзитера газу. Відмова європейців від перспективи подальшого збільшення поставок газу з Росії маршрутами в обхід України посилює позиції Києва, який хоче позбавити "Газпром" можливості взяти під контроль вітчизняну ГТС і одночасно зробити її частиною загальноєвропейської газотранспортної системи. З іншого боку, чиновники в Брюсселі ведуть з Росією свою власну гру, і Київ повинен це враховувати, адже їхнім головним завданням залишається забезпечення безперебійності поставок у Європу. Як повідомив російський міністр енергетики Олександр Новак, цього тижня єврокомісар Еттінгер сам ініціював телефонну розмову з ним саме щодо "Південного потоку".

Чи можливий компроміс, адже ЄС не ухвалив остаточного рішення, а лише поставив проект "на паузу"? На думку Гюнтера Еттінгера, проект "Південного потоку" сьогодні суперечить положенням "третього енергопакета" ЄС, згідно з яким власниками магістральних трубопроводів на території Союзу не можуть бути газовидобувні компанії.

Постійний представник Росії при ЄС Володимир Чижов у відповідь на висловлювання Еттінгера заявив, що міжурядові угоди Росії стосовно "Південного потоку" були укладені ще 2008 року - за рік до введення в дію "третього енергопакета", а з деякими країнами - навіть до їх вступу в ЄС. Росія продовжує тиснути на те, що її енергетичні угоди з урядами окремих країн Європи не можуть бути предметом заперечень з боку єврочиновників. Москва також скористалася процедурами СОТ для того, щоб опротестувати норми "третього енергопакета" ЄС.

Президент РФ Володимир Путін оцінює все, що відбувається, як "конкурентну боротьбу" проти Росії, в якій Європу політично підтримують США. Путін закликав відмовитися від розуміння цих проектів як спрямованих "проти когось" (України зокрема). "Ми робимо це у своїх інтересах. Ми й наші партнери", - каже президент Росії. 1 липня він іще раз підтвердив намір "продавлювати" "Південний потік", незважаючи ні на що.

Однак новим моментом є те, що Європа, мабуть, уперше намагається протистояти Росії шляхом напрацювання якихось спільних підходів, а Єврокомісія, нарешті, виступає в цьому питанні якщо не головним гравцем, то принаймні центром ухвалення рішень. Європу в цьому прагненні підтримують і США.

У Брюсселі не приховують, що ініціатива розробити EESS зумовлена, насамперед, українською кризою, нездатністю Києва і Москви домовитися щодо боргів і ціни на газ, а також необхідністю довгострокових перспектив постачання Європи паливом. Нагадаємо, що 18 з 28 членів ЄС імпортують від 10 до 80% споживаного газу з Росії, а ще шість країн на 100% залежні від поставок російського палива, і тільки чотири члени ЄС обходяться без нього. Найближчими місяцями Європа проведе газові "стрес-тести", які дозволять оцінити ступінь уразливості економік країн-членів, якщо поставки російського газу з тих чи інших причин буде знижено, а можливо, й припинено взагалі.

Однак політичні рішення даються Об'єднаній Європі складніше. Так ЄС продовжує говорити лише про середньострокову перспективу формування спільного енергоринку Союзу, а ще - про необхідність мати таку систему трубопроводів, яка дала б змогу качати газ не тільки зі сходу на захід, а й, у разі потреби, здійснювати реверсні поставки, а також посилити енергетичну кооперацію різних частин континенту і, нарешті, диверсифікувати джерела отримання палива й поступово знизити його споживання. Головним лобістом енергетичного союзу ЄС виступає Польща, а його основним противником - Великобританія, яка у своїй енергетичній політиці не хотіла б якимось чином залежати від рішень Брюсселя.

Активні пошуки європейцями альтернатив російському паливу і спроби виступати спільно в питаннях енергетики провокують Кремль і підконтрольний йому "Газпром" на активніші контрзаходи в Європі. Це стосується відносин як російської газової монополії зі своїми клієнтами, так і Росії з окремими країнами, особливо тими, які більшою мірою залежні від російського газу. Мета Москви залишається колишньою - не допустити подальшої консолідації позицій країн Євросоюзу. При цьому керівництво Росії прямо заявляє, що Брюссель не має альтернатив у виборі постачальників палива.

Хто увійде в потік?

Росія, однак, сама має обмежені можливості для маневру, зважаючи на політичні й геополітичні фактори та реалії. Газопровід "Південний потік" (вартістю 10 млрд євро й загальною потужністю 63 млрд кубометрів) має пролягти по дну Чорного моря до берегів Болгарії і, пройшовши через Сербію та Угорщину, закінчитися в Австрії. Минулого тижня Сербія і Угорщина також підтвердили свою зацікавленість у проекті. За словами угорського прем'єра Віктора Орбана, він підтримує Україну… але не хоче залежати від неї в поставках газу. "Ті, хто каже, що ми не повинні будувати "Південний потік", мають зробити альтернативну пропозицію, як нам жити без енергії", - заявив угорський прем'єр
2 липня.

А 24 червня у Відні відбулися переговори між президентом Росії Володимиром Путіним і президентом Австрії Хайнцем Фішером. У результаті цієї зустрічі австрійська енергетична компанія OMV і російський "Газпром" підписали угоду на будівництво австрійської частини трубопроводу "Південний потік", який сторони збираються запустити вже до кінця 2016 р. По австрійській території буде прокладено лише невелику ділянку в 50 км від угорського кордону в Баумгартен з пропускною здатністю 30–32 млрд кубометрів на рік. Дозвіл на початок будівництва спільна проектна компанія South Stream Austria Gmbh планує отримати вже до кінця цього року. Австрія, таким чином, уже "в потоці", однак по суті Віденські домовленості Путіна й заяви з Будапешта поки що мало значать.

Адже якщо з точкою "Б" - пунктом, де труба закінчиться, станом на сьогодні сторони визначилися, то точка "А" - її входу - поки що під сумнівом. Болгарія досі ще вагається (див. DT.UA, №14 від 18 квітня 2014 р.) і за минулі місяці тільки ще більше поплутала карти "Газпрому" і Євросоюзу, але так і не внесла ясності у свої плани стосовно "Південного потоку".

Російські ЗМІ з посиланням на міністра енергетики Росії Олександра Новака повідомили, що всі "робочі питання" будівництва "Південного потоку" у Болгарії будуть усунуті, і роботи на сухопутній ділянці розпочнуться згідно з планом "Газпрому" уже в липні.

Однак однією з серйозних проблем на шляху до початку робіт стала перемога в тендері на будівництво "Південного потоку" у Болгарії консорціуму болгарських компаній South Stream Bulgaria AD. У ньому домінує російський "Стройтрансгаз" Геннадія Тимченка, тісно пов'язаного з Кремлем. На Тимченка поширюються санкції, які через анексію Криму Росією запровадили США. Цією обставиною пояснюють візит до Софії в перших числах червня делегації американських сенаторів, серед яких були республіканці Джон Маккейн, Рон Джонсон і демократ Крістофер Мерфі. Сенатори нібито пригрозили, що під санкції США потраплять і болгарські компанії за співробітництво зі структурами Тимченка. Після зустрічі із цими американськими політиками 8 червня, за повідомленнями болгарських ЗМІ, прем'єр-міністр Болгарії Пламен Орешарскі розпорядився призупинити роботи, пов'язані з "Південним потоком".

Іншою офіційною причиною такого рішення також став і лист з Єврокомісії від 3 червня, де сказано, що, на думку Брюсселя, тендер, у якому перемога дісталася консорціуму на чолі з "Стройтрансгазом", було проведено з порушенням процедур - і Болгарія має дати роз'яснення з цього питання до 29 червня. Але розслідування може й затягтися, оскільки є версія, що Болгарія підписала контракт зі "Стройтрансгазом" уже після того, як 27 травня голова Єврокомісії Жозе Мануель Бароззу особисто вимагав від Орешарскі припинити роботи, пов'язані з проектом, що суперечить правилам ЄС, і погрожував санкціями, якщо цього не буде зроблено. Однак у своєму листі у відповідь від 23 червня болгарська сторона наполягала на відповідності тендера всім європейським процедурам. Софія проводить поглиблені консультації з Єврокомісією з цього питання, а отже, говорити про те, що якесь остаточне рішення ухвалено, ще рано, але вже ясно, що прокладання труби болгарською територією вчасно не розпочнеться.

Битва за Болгарію

Росія, ЄС і США - кожна зі сторін гне свою лінію стосовно Софії. І битва за Болгарію - точку "А" для російського "Південного потоку" - може стати першою в масштабній європейсько-російській газовій війні. Перемога в ній, можливо, якоюсь мірою визначить розстановку сил перед основним боєм за Україну та її газотранспортну систему. Однак досвід Болгарії має бути для Києва важливим попередженням, як не стати заручником чужої гри.

Пікантність ситуації в тому, що будь-який результат протистояння Росії і Європи загрожує Болгарії втратами - вона може стати першою жертвою цього протистояння. Така ситуація вже призвела до політичної та економічної кризи в країні, через що уряд соціалістів був змушений оголосити дострокові вибори 5 жовтня. Такий варіант абсолютно не влаштовує Росію. Соціалісти не одержали підтримки болгарських виборців під час виборів до Європарламенту 25 травня, і однією з причин поразки БСП називають саме прагнення будувати "Південний потік" усупереч думці керівництва ЄС. Якщо Болгарія "зіскочить" з труби, вибір альтернативних варіантів у росіян невеликий - Туреччина або Румунія - але про них у "Газпромі" говорять лише гіпотетично.

Внутрішня ж ситуація у Болгарії поки що складається не на користь Росії. У разі дострокових виборів опозиційна правоцентристська партія ГЄРБ (Громадяни за європейський розвиток Болгарії) зможе розраховувати на більшість у новому болгарському парламенті, а її лідер Бойко Борисов має шанси стати наступним главою болгарського уряду.

Імовірно, саме він і вже тільки восени ухвалить рішення про початок будівництва "Південного потоку". Цікаво, що саме він підписував угоду про цей газопровід з Росією, однак тепер муситиме проводити обережнішу політику. Багато хто у Болгарії згадує, як росіяни кілька років тому буквально "кинули" уряд Борисова з багатомільярдними проектами будівництва в Болгарії атомної станції і нафтопроводу. Тепер він спробує, мабуть, зіграти на боці Брюсселя, поставивши перед Кремлем питання руба: для того щоб газопровід пішов через Болгарію, Путін і "Газпром" спочатку мають домовлятися з Єврокомісією. Борисов уже заявив: "Я один з тих, хто вміє говорити Путіну "ні".