«Піхотинець Путіна»

З обранням Рамзана Кадиро­ва президентом Чечні ця республіка зробила крок до незалежності. Так, Чечня залишається суб’єктом Російської Федерації. І Кадиров — ставленик Кремля — в останні роки не раз підкреслено демон­стрував свою лояльність до Росії та Володимира Путіна: з урочистих нагод надівав зірку Героя Ро­сії, а у привселюдних виступах тав­рував сепаратизм із вахабізмом і скромно казав про себе як про «піхотинця Путіна». Однак Кадиров у бутність главою чечен­ського уряду робив усе, аби зменшити в Чечні вплив федеральних органів влади. Очевидно, що цю політику він продовжить і після того, як здобуде всю повноту вла­ди. Тому сьогодні, як і кілька років тому, досі актуальним є запитання: наскільки Чеченська Респуб­ліка справді є російською територією, на якій діють закони РФ і поширюється влада Кремля?

У Чечні йде «чеченізація»: влада робить ставку на етнічних чеченців у цілому і клан Кадирова зокрема. Призначенців із Москви, котрі приїхали до Чечні кілька років тому, щоб підсилити реформовану виконавчу владу, потихеньку випроваджують із республіки. Поступово залишають заколотну республіку і федеральні війська, передаючи контроль над районами підрозділам чеченського МВС і місцевим збройним формуванням, які перебувають у віданні міноборони Росії. А вони вже давно підконтрольні Кадирову та його людям. Під контролем 30-річного президента — і місцевий осередок партії «Единая Россия».

Ця політика «чеченізації» реа­лізується за згоди Кремля, який після загибелі у травні 2004-го внаслідок теракту Ахмада Кади­рова зробив ставку на його сина — Рамзана Кадирова. Російське керівництво тоді вважало, що цей енергійний чеченець може стабілізувати ситуацію в республіці і відновити її після війни. Із допомогою Кадирова-молодшого деякі кремлівські стратеги мають намір продовжити умиротворення цієї не найспокійнішої російської республіки і подальше формальне інкорпорування Чечні до складу Російської Федерації. І невтручання у внутрішні справи республіки — плата Кадирову за його лояльність до Москви, де сьогодні головна турбота — майбутні вибори президента Російсь­кої Федерації.

Цей харизматичний лідер здобув популярність у місцевого населення. І, як кажуть чеченські експерти, якби вибори президента проводили загальним голосуванням, він би без труднощів їх виграв. Як глава уряду Кадиров багато зробив для відновлення країни. Та й те, що бойовики здаються під особисті гарантії безпеки молодшого Кадирова, також говорить багато про що. Але водночас у Чечні, як далі зазначають правозахисники, не припиняються катування, викрадення, страти без суду та слідства. Це роблять не лише бойовики, а й працівники підконтрольних Кадирову силових структур. (Про це казав, відвідавши минулого тижня Чечню, комісар Ради Європи з прав людини Томас Хаммарберг.) У республіці встановлюється диктатура Рамзана Кадирова, а клановість залишається опорою влади.

Тож зовсім не випадково Рамзан Кадиров має у Європі погану репутацію, яку ще більше погіршили підозри про його зв’язок із убивством відомої російської журналістки Анни Політковської. Про ці чеченські проблеми знають і в Москві. Однак у Кремлі заплющують очі на всі негативні боки нинішнього чеченського режиму, який по праву можна називати кадировщиною. Адже головне — лояльність Кадирова і стабільність Чечні. Стабільність будь-що: російське суспільство втомилося від триваючого от уже півтора десятиріччя чеченського конфлікту. Сьогодні створюється враження, що Кремль, не знаючи, як остаточно розв’язати чеченську проблему, вирішив просто віддати все на відкуп молодшому Кадирову в обмін на його показову лояльність до Москви і Путіна.

Але ця мета — стабільність — досягається дорогою ціною. Кремль, поставивши на Рамзана Кадирова й відправивши у відставку президента Алу Алханова (останньому як утішний приз дали посаду заступника міністра юстиції РФ), порушив баланс сил у Чечні. Сьогодні цей суб’єкт Російської Федерації — цілковито під контролем Рамзана Кадирова, котрий для Кремля є єдиною політичною опорою влади в республіці. У результаті цієї політики російського керівництва в останнього в Чечні немає ніяких стримувань і противаг Кадирову. Усі опоненти 30-річного президента або виїхали з республіки, або загинули, або сидять у в’язницях.

Відомий депутат Держдуми Дмитро Рогозін, коментуючи ситуацію з виборами чеченського президента, зауважив: «Кадиров стає не просто президентом Чечні, а диктатором. Кремль більше не хоче нічого чути про розбірки чеченців між собою, і тому Москву влаштовує влада однієї людини. Усуваючи перешкоди навколо себе, Кадиров усуває їх і для кремлівської політики». Відомий російський журналіст, працівник радіо «Свобода» Андрій Бабицький думає, що «президент Росії зов­сім не стурбований тим, щоб контролювати щось із допомогою тих чи інших федеральних органів влади на території Чечні».

Однак відсутність балансу сил означає не лише зростання культу особи Кадирова, а й зменшення можливостей Кремля впливати на ситуацію в цьому регіоні. Адже в міру посилення своїх позицій Кадиров робитиме все можливе, аби витиснути федералів, посилити власну владу, створивши таку собі «путінську Ічкерію». І тут, вочевидь, він уже найближчим часом зіштовх­неться з повпредом у Південному федеральному окрузі Дмитром Козаком, який у минулому дискутував у Кремлі із заступником глави президентської адміністрації Владиславом Сурковим, виступаючи за збереження балансу сил у Чечні. Втім, деякі російські експерти вважають, що балансу сил не було із самісінького початку: Алханов, як креатура сімейства Кадирових, мав бути тимчасовою, перехідною постаттю доти, доки не досягне конституційного віку молодший Кадиров. Просто Алханов, за сприяння Козака, безуспішно спробував стати самостійною постаттю і протистояти тодіш­ньому прем’єру.

Проте немає жодних гарантій, що в майбутньому новий чеченський президент не стане перешкодою для утвердження суверенітету Росії над Чечнею, не стане для російського керівництва новим Джохаром Дудаєвим. А в тому, що Рамзан Кадиров має амбіції, російські експерти не сумніваються. Питання лише, наскільки вони великі. Але ті ж російські експерти кажуть: у разі, якщо президент вийде за рамки відведеної йому ролі і піде на конфлікт із Москвою, то з ним розправляться. Адже недоброзичливців молодшому Кадирову не бракує.

Сьогодні Кадиров не приховує, що прагне стати абсолютним хазяїном Чечні. Тому одне з головних завдань Рамзана Кадирова — припинення діяльності на території республіки непідконтрольного йому ОРБ-2, оперативно-розшукового бюро, що входить до складу Головного управління МВС РФ у Південному федеральному окрузі (куди входить і Чечня). Правозахисники не раз закидали ОРБ-2 жорстоке поводження із затриманими, зокрема катування ув’язнених чеченців. Російські експерти пишуть, що Кадиров теж невдоволений роботою ОРБ. Щоправда, з іншої причини, ніж правозахисники: цей силовий підрозділ не підпорядковується чеченському президенту, а тому непідконтрольний йому.

Нині президент намагається переключити на себе всі фінансові потоки, котрі йдуть із Москви на відновлення Чечні. Після двох чеченських війн ситуація в республіці важка. За словами міністра фінансів цієї північнокавказької республіки Елі Ісаєва, рівень безробіття в Чечні становить 53%, тоді як у середньому по Південному федеральному округу — 15%, а в середньому по Росії — 8%. Далекі від середньостатистичних і показники забезпечення житлом у Чечні. У республіці воно становить 11 кв. м, тоді як по Російській Федерації — 20 кв. м.

Тим часом грошей, які виділяють із Москви, бракує для розв’язання проблем: річна вартість федеральної програми з відновлення Чечні — близько 5,2 млрд. рублів. При цьому, як зауважує Рамзан Кадиров, «80 відсотків коштів, які виділяють на відновлення, зникає: 50% залишаються в Москві, 20% — у Ростові, 10% — у Моздоку. А до нас доходить тільки запах цих грошей». Крім цього, Кадиров намагається взяти під особистий контроль і нафтові потоки. За його даними, торік «Роснефть», яка є власником контрольного пакета акціонерного товариства «Грознефтегаз» — монополіста легального видобутку й експорту чеченських вуглеводнів — одержала в республіці 2,1 млн. тонн нафти. І виторг цієї нафтової компанії становив близько 20 млрд. рублів. Тим часом, за даними чеченського президента, у бюджет республіки з «Роснефти» надійшло лише 420 млн. рублів (49% акцій «Грознефтегаза» належать уряду Чечні).

«Це несправедливо, нас це не може влаштовувати», — заявив за кілька днів до виборів глави республіки Рамзан Кадиров, коментуючи ситуацію з надходженнями до республіканського бюджету за видобуток чеченської нафти. І пригрозив знайти заміну «Роснефти»: «Ми будемо шукати, і найближчим часом у нас з’являться й інші компанії». Російські експерти в цій ситуації роблять висновок: Кадиров має намір поторгуватися з Кремлем за те, щоб узяти під контроль такий високоприбутковий бізнес, як видобуток і експорт чеченських вуглеводнів. В обмін Кадиров готовий відмовитися від формального договору про розмежування повноважень, що не дозволить Чечні в майбутньому претендувати на якийсь особливий статус чи знову порушувати тему незалежності. А для Кремля сьогодні украй важливо, щоб Чечня не претендувала на окремий статус. Хоча б задля формального статусу Чечні як суб’єкта Російської Федерації. Інакше слід очікувати третьої чеченської війни.