Підпалити Молдову

Через кілька тижнів після президентських виборів Молдова знову опинилася на межі серйозної політичної кризи. Дії парламентської більшості показали, що Ігор Додон і його оточення не готові без опору здавати свої позиції новообраній очільниці держави Маї Санду. Відповіддю на прийняття низки законів, зокрема закону, що виводить із-під часткового контролю президента Службу інформації і безпеки (СІБ), стали багатотисячний мітинг прибічників Санду та негативна реакція західних партнерів Молдови.

Нагадаємо, що до кінця 2016 року діяв порядок, згідно з яким президент мав право подавати кандидатуру директора СІБ на розгляд парламенту. Він також міг ставити питання про звільнення його з посади (таке ж право мала й третина парламентаріїв). У грудні 2016-го, невдовзі після обрання президентом Ігоря Додона, Демократична партія, що тоді стояла біля керма, забрала в президента це право й передала його парламенту. Після створення «дивної коаліції» між соціалістами (ПСРМ) і проєвропейським блоком ACUM у червні минулого року ці повноваження главі держави повернули.

І ось тепер Ігор Додон вирішив повторити з Маєю Санду те, що стосовно нього свого часу зробили Демократична партія та її лідер Влад Плахотнюк. Ба більше, всупереч рішенню Конституційного суду, який призупинив дію цього закону, він поставив під ним свій підпис.

Утім, інші законодавчі акти, схвалені парламентом в авральному порядку, теж мають такий самий провокаційний характер. Із 14 законопроєктів, крім закону про передачу контролю над СІБ парламентові, особливої уваги заслуговують чотири.

 По-перше, ухвалений у першому читанні законопроєкт соціалістів, який скасовує заборону на ретрансляцію в Молдові російських аналітичних і новинних програм. Поправки до Кодексу про телебачення і радіомовлення, які забороняють молдовським операторам ретранслювати новини, інформаційно-аналітичні та військові програми країн, котрі не ратифікували Європейської конвенції про транскордонне телебачення, було прийнято з подачі Демпартії ще наприкінці 2017 року. Тоді Додон двічі відмовився підписати цей закон, після чого рішенням Конституційного суду був тимчасово усунений від посади, а за нього підпис у статусі в.о. президента поставив спікер парламенту Андріан Канду. Тут цілком доречне запитання: що заважало соціалістам скасувати заборону на ретрансляцію в Молдові російських програм раніше, до обрання Маї Санду, тим більше що ще влітку з цією ініціативою виступили нинішні партнери соціалістів із партії «Шор»?

 По-друге, в першому читанні прийнято закон, який розширює права Гагаузької автономії. Згідно з ним зміни до закону про юридичний статус автономії парламент може вносити тільки після отримання згоди Народних зборів Гагаузії. Знову ж, соціалісти давно обіцяли ухвалити пакет «гагаузьких» законів, але почали тільки тепер. Суть цих актів — «повернути» Гагаузії статус автономії, оскільки останніми роками права регіону було істотно урізано й зведено, практично, до повноважень звичайного району. Нагадаємо, що в другому турі президентських виборів у Гагаузії Ігоря Додона підтримали 95% місцевих жителів. І ухвалення «гагаузького» закону виглядає одночасно і як вдячність за підтримку, і як міна під Санду та майбутній уряд.

 По-третє, пройшов перше читання і закон про статус російської мови, що дає право звертатися в державні та інші установи і отримувати від них відповіді державною молдовською (румунською) або російською мовою, залежно від того, якою з них було написане звернення. Закон вочевидь спрямований на те, щоб вбити клин між румунськомовним і російськомовним населенням. Чимало останніх підтримали Санду. Ті, кому доводилося побувати в Молдові, підтвердять, що навряд чи можна говорити про утиск там російської мови. Нею виходять газети й телевізійні передачі, видається «Офіційний монітор», у якому публікуються нормативні акти. Зрештою, російської мови багато в побуті. Однак соціалістам терміново знадобилося внести корективи в наявну практику.

 По-четверте, парламент скасував закон 2018 року, який передбачав продаж посольству США в Молдові земельної ділянки під колишнім Республіканським стадіоном у Кишиневі, та повернув цю ділянку в державну власність. На місці руїн стадіону мали побудувати нову будівлю посольства. Американська сторона вже заявила, що цей крок «порушує обов'язкову двосторонню угоду, порушує міжнародне право та негативно позначається на відносинах США і Молдови».

Уся ця бурхлива законотворча діяльність виявилася можливою завдяки створенню де-факто нової коаліції на чолі з соціалістами. Союзником ПСРМ стала партія «Шор», лідер якої бізнесмен Ілан Шор був засуджений за причетність до розкрадання з банківської системи Молдови суми, еквівалентної мільярду доларів. Нині він перебуває в Ізраїлі, тоді як суд розглядає апеляцію у його справі. Примітно, що ще недавно соціалісти гнівно заперечували можливість коаліції з «Шор» і вимагали покарати учасників «крадіжки мільярда».

Третій учасник коаліції – платформа «За Молдову», до якої входять незалежні депутати – перебіжчики з інших фракцій. Уся ця політично строката група сукупно налічує 51 мандат, що є «критичною більшістю» (в парламенті 101 депутат). В обмін на союз «Шор» і «За Молдову» вже отримали від соціалістів посади глав трьох депутатських комісій.

Законодавчі ініціативи соціалістів викликали протест не тільки з боку опозиції. Посол Європейського Союзу в Молдові Петер Михалко доволі прозоро натякнув, що країна може залишитися без зовнішнього фінансування, якщо піде шляхом згортання реформ.

«Нині ми бачимо ті ж самі одіозні фігури з минулого, які роблять політичну й економічну гру. Бачимо, як реформи, здійснені з такими труднощами за останні чотири-п'ять років, наприклад у банківському секторі, ризикують опинитися викинутими на смітник. Звісно, ми й далі будемо реагувати щоразу, як побачимо відхилення або негативні тенденції. Будемо продовжувати політику, основану на суворому виконанні зобов'язань, і використовувати наявні важелі в діалозі», — заявив він.

Після всього, що сталося, важко не погодитися зі словами Маї Санду, що «Додон намагається підпалити країну». До інавгурації Санду 24 грудня соціалісти і їхні союзники можуть прийняти ще багато «підпалювальних» законів. Й Ігор Додон їх, швидше за все, підпише. Навряд чи варто було очікувати, що переможений здасться без бою, ризикуючи втратити все — вплив, бізнес-схеми, покровительство Росії. Правда, інколи здається, що він робить усе для того, аби на випадок халепи в нього не було вибору, в якому напрямку залишати Молдову.

Мая Санду виступає за відставку уряду, розпуск парламенту і дострокові вибори. Але правових підстав для цього поки що недостатньо. За Конституцією, президент має право розпустити парламент у двох випадках: якщо впродовж трьох місяців неможливо сформувати уряд або блокується прийняття законів і якщо парламент не висловив вотум довіри уряду в 45-денний термін після внесення пропозиції, і тільки після відхилення пропозиції не менше двох разів.

Є ще один варіант, складніший — домовлятися з опонентами. У принципі, й сам Ігор Додон не проти дострокових виборів. На відміну від тієї ж таки Демократичної партії, в соціалістів є шанс пройти в парламент. Але він хоче, щоб вибори відбулися наступної осені, роблячи ставку на розчарування виборців.

У таких умовах Санду нині потрібні стійкість і політичний талант, щоб довести справу до завершення. Без перезавантаження влади її політичне майбутнє опиниться під загрозою, а з ним – і надії на відновлення повноцінного україно-молдовського діалогу.