Перші ластівки

Ось уже років десять одним із основних кіл професійного спілкування і джерел інформації для мене є вітчизняні дипломати. З багатьма з них сформувалися теплі, а інколи навіть дружні стосунки. Ще більше тих, хто просто викликає симпатію та повагу. Я завжди вважала українських дипломатів найстриманішими й найобережнішими з усіх вітчизняних держчиновників. Адже навіть звичайні і самі собою зрозумілі речі вони звикли говорити напівшепотом, старанно зважуючи та обдумуючи кожне слово. Мало який мешканець будинку на Михайлівській може наважитися поговорити з журналістом у своєму кабінеті. Як правило, наші неофіційні зустрічі відбуваються де-небудь у кав’ярні за чашкою кави, у парку, а то й просто на вулиці.

Саме на таких зустрічах упродовж останніх років я відчувала, як дедалі глибшим та розпачливішим стає розчарування багатьох наших дипломатів тією зовнішньою політикою, яку реально проводило (а не декларувало) вище керівництво країни. Не менші розчарування та образу викликали й методи її проведення. Скільки разів доводилося бачити потемнілі обличчя людей, чия багаторічна праця перекреслювалася одним несподіваним указом чи навіть однією фразою глави держави, однією зустріччю з російським президентом.

А що відчували дипломати, покликані сприяти підвищенню міжнародного авторитету України, коли їм з обов’язку служби доводилося давати якісь пояснення своїм зарубіжним колегам під час касетного скандалу? Що відчували люди, котрі щосили намагаються наблизити той час, коли Україну можна буде вважати повноправним членом європейського і євроатлантичного співтовариства, почувши, що кандидат від чинної влади не бачить особливого сенсу стукати в двері Європейського Союзу і обіцяє взагалі відмовитися від однієї зі стратегічних цілей України — членства в НАТО, пропонуючи замість європейського сумнівний євразійський проект? Яких слів мали добирати українські дипломати, пояснюючи зарубіжним колегам, як так могло статися, що українська влада вибрала своїм кандидатом двічі засуджену людину? І які аргументи придумувати, щоб укотре доводити на міжнародній арені, нібито президентські вибори в Україні пройшли «чесно та вільно»? Адже весь світ бачив, як насправді вони проходили.

Так, наші дипломати завжди були найстриманішими та найобережнішими. Проте в історичний момент, коли вирішується доля країни, вони першими з-поміж держслужбовців згадали про присягу, яку прийняли перед народом України.

А піонерами серед піонерів стали співробітники посольства України у США, які, всупереч позиції глави диппредставництва Михайла Рєзника, у понеділок заявили про свій протест проти порушень наших із вами громадянських прав і виступили за те, щоб результати виборів відбивали справжню волю українського народу як єдиного джерела влади в Україні.

Зізнаюся і покаюся: перше, про що подумала після опублікування зазначеної заяви, — цікаво, чи спростують цю інформацію, а якщо ні, то як скоро з’явиться повідомлення про відкликання цих сміливців із Вашингтона до Києва?

Але натомість у вівторок керівник прес-центру МЗС і його офіційний споуксмен Маркіян Лубківський у прес-центрі Віктора Ющенка зачитав заяву співробітників дипломатичної служби України. Наводимо її текст повністю:

«У час історичного вибору для нашої держави ми, українські дипломати, вважаємо своїм професійним і людським обов’язком чітко заявити власну громадянську позицію.

Ми не можемо мовчки спостерігати за ситуацією, яка здатна поставити під сумнів демократичний розвиток України, звести нанівець багаторічні зусилля з повернення нашого народу до Європи і, врешті, призвести до міжнародної ізоляції держави.

У момент істини для мільйонів наших співвітчизників державу повинен очолити лідер, який має справжній мандат довіри Українського народу і чий особистий моральний авторитет буде визначальним для зміцнення авторитету і ролі України у світі.

Ми підтверджуємо, що співробітники зовнішньополітичної служби України були, є і залишаються разом із своїм народом, який прагне жити в демократичній, правовій і процвітаючій державі — повноцінному членові європейського співтовариства вільних націй.

Залишаючись відданими своєму професійному обов’язку, ми продовжуватимемо діяти по совісті, чесно і фахово задля захисту національних інтересів держави і кожного українця у світі».

Цю заяву відразу підписали 150 українських дипломатів. І співробітники дипломатичної служби сподіваються, що їхні колеги з інших українських міністерств та відомств незабаром візьмуть із них приклад, виявивши громадянську мужність і заявивши про свою громадянську позицію.

Як повідомив Кореспондент.net, коментуючи оприлюднений документ, М.Лубківський пояснив, що основним мотивом для таких дій дипломатів стала турбота про майбутнє нашої країни, прагнення, щоб Україна існувала як незалежна держава, щоб її визнавали і шанували на міжнародній арені. Дипломати не можуть вдавати, що нічого не сталося, коли і вони самі, і весь цивілізований світ відчувають глибоке обурення з приводу кричущих порушень та масових фальсифікацій на виборах президента України. «Не секрет, яка реакція надходить із боку міжнародного співтовариства. Ми сподіваємося, що заяви ОБСЄ, США та інших країн будуть прийняті не лише нами, а й нашою державою», — зазначив керівник прес-центру МЗС і не виключив можливості міжнародної ізоляції України. Дипломат не захотів відповідати на «гіпотетичне запитання», якою, на його думку, буде зовнішня політика нашої країни, якщо президентом стане В.Янукович. «Я можу з упевненістю говорити, яким буде шлях України, якщо президентом визнають Віктора Ющенка. Цей шлях однозначно до Європи», — сказав дипломат.

А наступного дня до керівників дипломатичних установ нашої країни за кордоном із відкритою заявою звернувся Надзвичайний і Повноважний Посол України в Австралії Олександр Міщенко. Він підтвердив, що українська дипломатія демонструє своє «прагнення, волю і рішучість бути разом зі своїм народом, у котрого шляхом фальсифікацій, маніпуляцій, залякування і підкупу намагаються відібрати конституційне право вибирати і бути обраним». «Наші молодші колеги, працівники посольств і центрального апарату МЗС демонструють приклад сумлінного служіння своєму народу, присягу на вірність якому ми всі з вами давали. На моє глибоке переконання, ми не можемо ховатися за спини своїх підлеглих, — звернувся посол О.Міщенко до своїг колег-керівників дипмісій. — У цей час ми, як громадяни України, маємо бути разом із ними і силою свого авторитету зробити все можливе, щоб правда в Україні про результати виборів була визначена в судовому порядку».

Поки що Олександра Міщенка підтримали і підписали заяву співробітників української дипслужби два його колеги — посол Олег Семенець, глава української дипмісії в Республіці Індії, та посол у Македонії Олексій Шовкопляс. Наскільки нам відомо, морально підтримують своїх підлеглих майже всі заступники міністра. Хіба що пан Дронь не виявив такої солідарності.

Але водночас на сьогодні під документом підписалися (із зазначенням прізвищ та посад!) 417 дипломатів, зокрема й ті, які обіймають керівні посади. Серед підписантів 16 із 24 начальників управлінь МЗС, три посли з особливих доручень, п’ять генконсулів, усі радники кабінету глави зовнішньополітичного відомства і весь секретаріат міністра (крім двох людей), керівники відділів МЗС, співробітники тридцяти посольств України. І кількість підписів під заявою невпинно збільшується.

За нашою інформацією, до Києва телефонують зі словами підтримки колегам і багато послів, які поки що не наважуються приєднатися до документа, аргументуючи це тим, що на посаду посла вони були призначені Президентом країни, але водночас не перешкоджають і позитивно ставляться до рішення своїх підлеглих публічно продемонструвати свою громадянську позицію.

Звичайно, є й такі посольства, де їх глави не тільки не підписують заяву, а й намагаються відмовити своїх співробітників, пропонують винести обговорення питання на загальні збори колективу дипмісії.

Зрозуміло, у такій ситуації всіх цікавить позиція міністра Костянтина Грищенка. Того самого дня, коли було оголошено заяву співробітників дипслужби України, у зовнішньополітичному відомстві по всіх підрозділах розповсюдили циркуляр, у якому міністр, відзначаючи складність поточного політичного процесу, підкреслив, що «в умовах, коли ситуація в Україні перебуває в центрі уваги світового співтовариства, надзвичайно важлива професійна позиція, яку займають українські дипломати як в Україні, так і за кордоном». «Шануючи політичні погляди та уподобання кожного громадянина України, зокрема й ваші, шановні українські дипломати, звертаюся до вас із закликом продовжувати за цих умов свою самовіддану діяльність на дипломатичній службі, а власні політичні смаки та свою політичну активність винести за межі міністерства й дипломатичних місій», — ідеться у зверненні міністра до своїх підлеглих.

А наступного дня, 24 листопада, на світ з’явився ще один документ. З офіційною заявою виступило МЗС України, повідомивши, що продовжує виконувати своє завдання — відстоювати національні інтереси країни на міжнародній арені. У документі також ідеться, що «до моменту офіційного затвердження результатів президентських виборів Центральною виборчою комісією України легітимним главою Української держави залишається законно обраний Президент Леонід Кучма, який є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, дотримання Конституції України, прав і свобод громадян». Міністерство закордонних справ особливо підкреслило, що «відповідно до Конституції України, керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави здійснюється Президентом України». «Керуючись цим, МЗС України в цілому, як орган виконавчої влади, і всі співробітники дипломатичної служби — працівники центрального апарату міністерства і установ за кордоном, як державні службовці, продовжують виконувати свої службові обов’язки відповідно до чинного законодавства. Водночас ті, хто перебуває сьогодні на дипломатичній службі, не можуть використовувати особисті політичні погляди при виконанні своїх службових обов’язків, підриваючи тим самим віру громадськості в неупереджене виконання ними своїх функцій», — сказано в офіційній заяві МЗС.

У контексті всіх цих подій і оприлюднених документів привертає до себе увагу зникнення з інформпростору керівника прес-центру МЗС Маркіяна Лубківського, який зачитав у вівторок заяву співробітників української дипслужби у прес-центрі штабу Віктора Ющенка. Всі телефонні дзвінки керівнику прес-центру переключаються на його заступника. Куди зник і чим нині займається М.Лубківський — широкому загалу невідомо. А по МЗС циркулюють чутки про можливе службове розслідування, метою якого може бути відсторонення від виконання службових обов’язків підписантів заяви. Таку ініціативу нібито виявив один із представників керівництва міністерства, характерною прикметою якого є незнання жодної іноземної мови.

Проте нагадаємо, що ст.28 Закону України «Про дипломатичну службу» чітко вказує, у яких випадках співробітник дипслужби може бути відсторонений від посади — «невиконання службових обов’язків, що призвело до людських жертв або завдало шкоди громадянину, державі, підприємству, організації». На наше тверде переконання, це визначення ніяк не стосується тих чотирьох сотень українських дипломатів, які підписали заяву саме тому, що добре пам’ятають основні принципи дипломатичної служби, викладені у ст. 3 вищезазначеного закону:

—служіння українському народу;

—відстоювання національних інтересів України;

—пріоритет прав і свобод людини та громадянина;

—демократизм і законність;

—гуманізм і соціальна справедливість;

—професійність, компетентність, ініціативність, об’єктивність, чесність, відданість справі тощо.

Можна тільки уявити, в якій складній ситуації та під яким тиском із боку вищого керівництва країни нині перебуває глава зовнішньополітичного відомства Костянтин Грищенко. Та його підлеглі з розумінням і повагою ставляться до його позиції. Вони сподіваються і вірять, що міністр не відступиться від принципів, викладених у його циркулярі. Хоча б тому, що його діти нині теж перебувають на Майдані.

P. S. Як повідомили «ДТ» співробітники МЗС, їхня їдальня, що вміщає до ста чоловік, відкрита для всіх, кому в складних погодних умовах потрібна гаряча, смачна і недорога їжа. Нагадуємо, що МЗС міститься неподалік Майдану Незалежності — на Михайлівській площі. Вхід до їдальні — з тильного боку будинку.