Перемоги без поразок

В улюбленій багатьма українцями Чорногорії минулої неділі відбулися парламентські вибори. У них взяла участь рекордна за останні роки кількість виборців — 75,9%. Згідно з обробленими 98,5% бюлетенів найбільшу кулькість мандатів одержала правляча Демократична партія соціалістів (ДПС) — 30 із 81.

У виборах брали участь шість коаліцій і шість партій. Головними ж учасниками виборчих перегонів були правляча коаліція «Відповідально за Чорногорію! — ДПС» (ВЗЧ—ДПС), очолювана прем'єром Душко Марковичем (хоча справжнім лідером коаліції був і залишається чинний президент і глава ДПС Міло Джуканович), і опозиційні їй просербська коаліція «За майбутнє Чорногорії», яку очолює професор Здравко Кривокапич, громадянський рух «Чорне по білому» Дрітана Абазовича й платформа «Бечич—Лекич — «Мир — наша нація».

Багато хто називав ці п'яті після поновлення незалежності вибори доленосними, історичними, битвою за європейське майбутнє Чорногорії, іспитом поколінь. Хтось говорив про завершення тридцятирічного правління Міло Джукановича й розставання з НАТО, початок нової ери в історії держави. Але всі були єдиними в тому, що це найбільш непередбачувані та нетипові вибори останніх років.

Як ніколи раніше від парламентських виборів залежить майбутнє Чорногорії, і як ніколи раніше на результат виборів намагалися впливати практично всі основні зовнішньополітичні гравці. Адже вирішувалося майбутнє не лише держави, а й регіону. Чорногорія залишається незалежною, продовжує євроінтеграцію і членство в НАТО, зберігається стабільність на Західних Балканах — це в разі перемоги ВЗЧ—ДПС.

Якщо ж переможе опозиція, то один із можливих сценаріїв буде таким: переслідування Джукановича і його соратників за кремлівським зразком; вихід із НАТО, що загострить військово-політичну ситуацію в регіоні; відкликання визнання Косово, що ускладнить переговори Белграда й Приштини; повернення в єдину державу із Сербією та під крило Росії, наслідком чого стане ліквідація незалежності чорногорської держави.

Обидві сторони, звичайно ж, одержували підтримку основних геополітичних гравців.

Євросоюз і США підтримують курс Чорногорії на подальшу євроінтеграцію, зміцнення її членства в НАТО, демократичний розвиток і поліпшення рівня життя населення. При цьому не перестаючи критикувати за вповільнення реформування економіки, неефективну боротьбу з корупцією, відсутність верховенства закону. Одночасно Захід визнає значну роль особисто Джукановича в перетворенні країни.

До речі, Міло (як його називають у Чорногорії, або іноді Бритвою за рішучість і гостроту промов і дій) — політичний феномен регіону (можливо, і всієї Європи). Оскільки, перебуваючи при владі 30 років, він зберігає значну популярність у населення, відповідаючи ментально-історичному образу «владаря»-президента.

І водночас у суспільній свідомості дедалі більше посилюється запит на нове обличчя влади, з'являється певна втома від багаторічного правління Джукановича.

Для Росії, та й для Сербії, нинішні вибори стали останньою спробою повернутися в Чорногорію й укріпитися в регіоні. Москва й Белград почали готуватися використати парламентські вибори 2020 року для кардинальних змін внутрішньої політики та зовнішньополітичного курсу Чорногорії, для повернення в минуле відразу ж після виборів 2016-го.

На думку відомого в регіоні політика й публіциста Андрея Ніколаїдіса, з цією метою було розроблено й проведено багатоступінчасту спецоперацію, яка мала не допустити європейського курсу Чорногорії, повернувши країну в минуле.

Ударною силою цієї операції було обрано Сербську православну церкву, канонічною територією якої є Чорногорія. Чорногорський митрополит Амфілохій є системним ворогом не тільки Джукановича та влади країни, але і її незалежності. Але при цьому природним союзником опозиції — сербського православного угруповання в країні. І для однієї, і для другої захисники незалежності Чорногорії — слуги диявола, антихристи, сатаністи (і це найкоректніші визначення в їхніх вустах).

Ще більше зблизила Амфілохія й опозицію спільна боротьба проти Закону про свободу віросповідання, який вводить релігійні громади в правове поле й регулює питання церковної власності, що для церкви означало втрату величезної кількості «чорної» готівки. Було висунуто гасло «не віддамо безбожникам святинь» і розпочато протизаконні ходи з хрестами й піснями (у зв'язку з пандемією масові заходи було заборонено), так звані litije.

Активними організаторами й учасниками ходів також були Союз сербів Чорногорії (підтримуваний Белградом і керований російським агентом впливу Желько Чуровичем), Православний фонд (фінансований Росією), Балканське козаче військо (створене за сприяння російських спецслужб) і подібні до них об'єднання.

Заява президента Джукановича про створення незалежної Чорногорської православної церкви, що орієнтується на Ватикан і подібна до УГКЦ (Святий престол не спростовує й не підтверджує переговорів на цю тему з офіційною Подгорицею), стала цементуючою основою для мракобісів зі СПЦ і великосербів Чорногорії. І за всім цим стояла Москва, де сербські опозиційні лідери були частими гістьми та зустрічалися з лідерами «Единой России», які обіцяли їм усіляку підтримку на виборах.

Отже, які результати? Загалом не дуже приємні для влади й особисто президента Джукановича.

Так, його партія залишилася найбільш масовою в країні, одержавши найбільшу кількість голосів виборців — майже 142 тисячі, і 30 мандатів, але це на шість парламентських місць менше, ніж на минулих виборах. Нагадаємо, що для успішного проведення рішень треба мати більшість у 41 голос. Демократична партія соціалістів сподівається на підтримку своїх традиційних союзників — Бошняцької партії (три мандати) і двох албанських із двома місцями в Скупщині.

Два чинники не дали можливості домогтися ліпших результатів. Перший: Закон про свободу віросповідання відштовхнув від провладних кандидатів чимало виборців, які у виборі «партія або церква» вибрали церкву. Другий чинник: лідер коаліції «За майбутнє Чорногорії» Здравко Кривокапич, котрий став тим новим обличчям, якого очікувало суспільство, не замішаний у корупційних скандалах і ще недавно був далеким від політики.

Воістину золотими для ДПС можуть стати чотири мандати Соціал-демократичної партії, яка раніше була її надійним союзником, але відносини з якою трохи охололи. У них багато спільного, а почесний президент СДП Ранко Кривокапич — найбільш прозахідний політик.

Таким чином, ДПС може розраховувати на 40 голосів.

Опозиційна коаліція «За майбутнє Чорногорії», яка об'єднала навколо найвпливовішого «Демократичного фронту» 11 найрізноманітніших партій — від комуністів до відверто просербських, одержала 27 мандатів, платформа «Бечич—Лекич — Мир — наша нація» — 10, а громадянський рух «Чорне по білому» виграло чотири мандати.

Лідери опозиції вже заявили, що вони стали більшістю в Скупщині. Але навряд чи ці три опозиційні блоки завжди виступатимуть з єдиних позицій. Якщо серед лідерів двох перших об'єднань чимало відверто просербських і проросійських персон, то треті налаштовані на демократичні перетворення в незалежній Чорногорії та є опонентами ДПС, борючись проти особисто Джукановича.

Так що ситуація в країні після виборів буде вельми непростою і тривалий час невизначеною. Все залежить від того, кому президент доручить формувати уряд, хто його очолить і хто в нього ввійде. Гадаю, не буде помилкою стверджувати, що в уряді ДПС не буде представників опозиції, а в уряді від опозиції не побачимо членів ДПС. І це може призвести до нових позачергових парламентських виборів, як це вже неодноразово було в добрій Чорногорії.

Усі статті Володимира Цибульника читайте тут.