Підтримати
2023 рік має стати роком нашої Перемоги, а відновлення, реконструкція, модернізація — найуживанішими словами. І коли плани почнуть втілюватися в конкретні проєкти, а геополітика зміниться геоекономікою, від нас знову чекатимуть успіху. Щоб його досягти, важливо розуміти, хто є хто в постковідному та поствоєнному світі з погляду економічного потенціалу. Адже інтереси держав у сфері політики безпеки та торгово-економічні відносини не завжди утворюють одну «пару взуття».
Досвід країн Азії, та й Європи, що піднімалися після руйнівних воєн, масштабних стихійних лих і громадянських конфліктів ХХ століття, свідчить: у виграші завжди залишаються ті, на чиєму боці виступають країни ліберально-демократичного табору, а не автократи, хай і з грішми. Навіть коли йдеться про Китай і В'єтнам (про країни Варшавського договору й говорити нічого), вплив СРСР свого часу обмежився двома-трьома мегабудовами, а спроба експорту планової економіки провалилася з тріском, попри гігантські дотації із боку братньої КПРС. Здається вже аксіомою, що свобода підприємництва, викорінення корупції та створення умов для залучення інвестицій — не тільки закордонних, а й домашніх — у промисловий сектор, освіту, дослідження та розробки, — вивірений рецепт успіху.
Уже неодноразово доводилося писати, що XXI століття є століттям Азії. Небачена з доковідних часів дипломатична активність у Південно-Східній та Східній Азії впродовж усього року, що минає, навіть попри прикуту до України увагу всього світу, лише підтверджує цю тезу. Наступний рік так спеціально задуманий, щоб зміцнити його й розвинути: Японія головуватиме в G7, а Індія — в G20 (місце Росії у «двадцятці» хтось та посяде). Для Японії це колосальний шанс відновити темпи економічного розвитку, зміцнити власну та міжнародну безпеку й виявити лідерські якості у справі реконструкції України. Зі свого боку, Індія вже давно нудиться в передбаннику світової еліти, і можливість прийняти саміт «двадцятки» цілком може стати перепусткою у вищу лігу. Питання тільки в тому, чи захоче вже практично найбільш густонаселена країна світу визначитися, з ким вона будуватиме майбутнє — з демократичним світом чи заграючи з автократами. При всьому цьому немає жодного сумніву, що найпильніша увага буде прикута до Китаю, який повернувся у велику політику і де спостерігається серйозне сповільнення економіки. Низькі, як для Китаю, показники зростання погано впливають на всю Східну Азію: тут промислове серце світу б'ється досить нерівномірно. Але ще гірша невизначеність у виконанні Сі Цзіньпіна у відносинах із найбільшими торговими партнерами КНР — ЄС і США.
Турбуватися світовим лідерам вочевидь є чого. 2019 року Китай випередив США за кількістю поданих заявок на патенти по каналах Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ): 58 990 заявок КНР проти 57 840 американських. Цікаво, що 1999 року Китай подав лише 276 заявок, тобто за двадцять років —зростання у 213 разів. На думку керівництва організації, стрімкий вихід Китаю на лідируючі позиції за кількістю поданих міжнародних патентних заявок — один із виявів тривалого зміщення траєкторії інновацій у бік Сходу: уже 2019 року на заявників із Азії припадало понад половину всіх заявок (52,4%) проти 23,2% європейських. Серед лідерів в Азії також Японія (52 660 заявок) і Республіка Корея (19 085). Значне, зразу на 46,7%, зростання кількості заявок було зареєстроване в Туреччині. У розрізі компаній, лідерами стали Huawei, Mitsubishi і Samsung. За цим показником Китай не поступився лідерством США ні у 2020-му, ні у 2021 роках. При цьому Китай зберіг високий рівень генерації інновацій і в розпал пандемії коронавірусу: торік було подано 69 540 заявок (проти 59,97 тис. — США та 50,26 тис. — Японії).
Тимчасом, на думку експертів, Китай трохи штучно роздуває кількість поданих на реєстрацію патентів (далеко не всі вони затверджуються). Однак 2021 року Китай подав 40% світового обсягу заявок на патенти у галузі 6G (переважно Huawei), і це дуже серйозно. Очікується, що зазначена технологія буде готова до впровадження впродовж найближчих двох років. США подали 35,2% заявок стосовно 6G, Японія — 9,9%, Республіка Корея — 4,2%. Таким чином, Східна Азія міцно закріпилася на олімпі сучасних технологій комунікацій, і цьому не завадили ні ковід, ні санкції проти лідера перегонів Huawei. Остаточно незрозуміло, чи зможуть США або Європа протиставити щось такому станові справ.
Ця статистика є наслідком того факту, що чотири з п'яти найбільших науково-технологічних кластерів світу розміщені у Східній Азії: один — у Японії, два — в Китаї, один — у Республіці Корея (п'ятий — у Каліфорнії). Про це йдеться в матеріалах Всесвітньої організації інтелектуальної власності про лідерство країн у галузі інновацій. У глобальному рейтингу інновацій враховуються десятки параметрів — від кількості патентних заявок до обсягу витрат на освіту. На сьогодні в рейтингу промислово-інноваційних територій лідирує кластер Токіо—Йокогама, за ним ідуть Шеньчжень—Гонконг—Гуанчжоу (Китай і Гонконг), Пекін (Китай), Сеул (Республіка Корея) і Сан-Хосе—Сан-Франциско (Сполучені Штати Америки).
Інноваційні центри мають принципове значення як інструменти розвитку, що в сучасному світі немислимий без технологій. Стійкість проти світових криз, створення робочих місць, залучення інвестицій — усе це відбувається, якщо в країні є місця, де створюється майбутнє. В Азії, особливо в Китаї та інших країнах із середнім рівнем доходу, включно з Індією, Іраном, Туреччиною, виникають нові центри науково-технологічного розвитку, які цілком можуть конкурувати з найкращими американськими і європейськими. Торік уперше Китай і США зрівнялися за кількістю провідних науково-технологічних кластерів — по 21 в кожній країні. Для порівняння: в Німеччині налічується десять кластерів, у Японії — п'ять.
Ще один показник стану промислової бази — робототехніка. Найбільшим виробником промислових роботів є Японія: 45% світового обсягу. З них, за даними 2020 року, 78% (136 069) установок були поставлені на експорт, і найбільше — 36% — у Китай. КНР замикає десятку лідерів із промислової автоматизації — 187 роботів на 10 тисяч працівників у 2019 році, а на вершині піраміди міститься Республіка Корея — 855 роботів (Японія — на другому місці з показником 364 роботи). У змаганні континентів лідирує, певна річ, Азія: в середньому 188 машин на 10 тисяч живої робочої сили, в Європі — 114, у США — 103. Серед виробників промислових роботів лідерство зберігають японські компанії: з 8 найбільших п'ять — японські.
Дуже цікаво, що два ковідних роки жодним чином не змінили тенденції триваючого «наступу» століття Азії. Однак у самій Східній Азії з'явилися нові обставини, які примушують замислитися над перерозподілом регіонального балансу. Наприклад, Nikkei провів опитування великих японських компаній, які активно працюють із Китаєм. З'ясувалося, що 53% компаній хочуть скоротити частку закупівель у Китаї. Зокрема 60% машинобудівних компаній, 57% автомобільних і хімічних та 55% компаній, які виробляють електроніку, заявили, що зроблять це. Що ж стосується причин зниження залежності від Китаю, то 80% компаній відзначили побоювання з приводу надзвичайної ситуації на Тайвані (можливої війни з ним Китаю), а 67% послалися на політику Китаю стосовно «нульової толерантності до ковіду», що реалізується з допомогою нещадних карантинів (недавно навіть працівники, які виробляють продукцію Apple, збунтувалися). Із тих, хто заявив, що знизить залежність від постачальників у Китаї, близько 86% назвали Японію як альтернативу, на другому місці — Таїланд (76%), були згадані й інші країни Південно-Східної Азії, зокрема В'єтнам та Індонезія. Крім слабкої єни, тепер японські компанії через повільне зростання заробітної плати всередині країни вважають внутрішнє виробництво рентабельнішим, ніж закордонне. Наприклад, виробник офісного обладнання Oki не виробляє банкоматів і принтерів у Китаї з 2020 року, перенісши виробництво у В'єтнам. Oki, як і раніше, отримує деякі деталі з Китаю, але компанія заявила, що її політика полягає в тому, аби «в майбутньому закуповувати всі деталі за межами Китаю». Panasonic перевів частину виробництва пилососів та іншої продукції з Китаю до Японії, хоча в часи Ден Сяопіна саме Panasonic був лідером освоєння китайського ринку. DMG Mori теж перемістила в Японію закупівлю литих деталей для верстатів.
З іншого боку, у коло світових лідерів із виробництва такої специфічної продукції, як озброєння, за останні роки вирвалася Південна Корея, яка практично повністю витіснила Росію з багатьох регіональних ринків. За два роки експорт зброї виробництва РК потроївся й сягнув 10 млрд дол. Дуже важливі процеси, з цього погляду, йдуть у Японії та В'єтнамі, де недавно відбулася велика виставка озброєнь.
Та чи не найважливішою сферою домінування Азії у світовій економіці є виробництво напівпровідників. Незаперечним лідером залишається Тайвань, що виробляє 70% суперсучасних чипів. Навздогін за ним кинувся не тільки Китай, чиї можливості дуже обмежують американські санкції, а й Японія з Індією. За повідомленням агентства Nikkei, група з восьми провідних японських компаній, включно з Toyota Motor і Sony Group, об'єднає зусилля з урядом для створення нової компанії з розробки та виробництва напівпровідників наступного покоління. Національного чемпіона в галузі новітніх напівпровідників, який планує розпочати масове виробництво 2027 року, зватимуть Rapidus. Постачальник Toyota—Denso, NTT, виробник мікросхем Kioxia Holdings, NEC і SoftBank — одні з компаній, що, як очікується, вкладуть у проєкт на його початковому етапі по 1 млрд єн (6,8 млн дол.) кожна.
Японія вважає «домашнє» виробництво напівпровідників життєво важливим для своєї економічної безпеки, не в останню чергу, тому, що залежність від Тайваню створює геополітичні ризики. На цей крок пішли після втраченого у 2010-х роках десятиліття, коли Японія позбулася позицій на ринку й не інвестувала у свою колись квітучу електронну промисловість. На думку президента Rapidus Ацуосі Коїке, який недавно очолив виробника мікросхем пам'яті Western Digital Japan, це «останній шанс» повернутися, потім буде пізно. Rapidus планує впродовж десяти років вкласти 5 трлн єн (36 млрд дол.) у капітальні та інші інвестиції. Вісім компаній інвестують загалом 7,3 млрд єн, а уряд запропонує 70 млрд єн у вигляді субсидій.
Індійська компанія Tata Group розпочне виробництво напівпровідників у країні впродовж кількох років, що, за словами голови ради директорів основної компанії групи, зробить цю країну ключовою частиною глобальних ланцюжків поставок чипів. В інтерв'ю Nikkei Asia голова ради директорів Tata Sons Натараджан Чандрасекаран повідомив, що конгломерат планує запустити нові підприємства в галузях, які розвиваються, наприклад електромобілів. З цією метою ще 2020 року було засновано компанію Tata Electronics, у рамках якої організують бізнес із тестування складання напівпровідників. Таким чином, слід очікувати, що, навіть попри інвестиції в 40 млрд дол., які тайванська TMSC вкладає в нове виробництво чипів у США, Азія збереже за собою і навіть збільшить відрив від інших регіонів за обсягом та якістю виробництва напівпровідників.
У не такому вже далекому минулому ті ж таки країни Східної Азії, які сьогодні складають достойну конкуренцію ЄС і США за темпами технологічного розвитку, лежали в руїнах після руйнівних воєн. Однак правильно вибрані пріоритети — розвиток реального сектору економіки, виробництво продукції з високою доданою вартістю, жорсткий контроль якості та режиму охорони інтелектуальної власності, створення сприятливих умов для інвестицій допомогли їм у стислі терміни не тільки відновити економіку, а й побудувати заново соціальну сферу, яка викликає захоплення. Звісно ж, зіграла свою роль і дешевизна робочої сили, як у КНР, і упор на розвиток системи підготовки кадрів, як у Республіці Корея, і унікальна бізнес-культура дзайбацу, сформована в Японії. Однак ключовим фактором було все-таки розуміння, що суспільству споживання має передувати суспільство виробництва, зшите, як хороший костюм, за найкращими лекалами найкрутіших модельєрів світу.
Вибудовуючи процеси реконструкції та модернізації поствоєнної економіки, нам буде важливо знайти правильний баланс між традиційно найважливішим європейським вектором і поглибленням співробітництва з провідними демократіями Азії. Політичні аргументи на користь підтримки України мають доповнюватися виваженими діловими пропозиціями, які найкращим чином враховують можливості країн регіону, де сьогодні проживає половина населення й виробляється половина світового ВВП. І тоді успіх, якого від нас чекають, стане реальністю.
Більше матеріалів Сергія Корсунського читайте за посиланням.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google