Передсвяткове,

23 грудня, 2020, 08:30 Роздрукувати
Відправити
Відправити

або Дещо про виживання поряд з РФ

Передсвяткове,
© The Independent

У травах коник, як зелений гном,
На скрипку грає. І пощо ж весна нам,
Коли ми тихі та дозрілі станем
І вкриє мудрість голову сріблом?

Максим Рильський

Незабаром Різдво, після — Новий рік, потім — знов Різдво і Йордани. Попереду найчарівніша пора, коли біс крастиме Місяця з небес, хороша Солоха складуватиме кавалерів у мішки, а вареники самі залітатимуть до рота. Це час, коли гарбуз може перетворитися на золоту карету, а щур — на коня. Пройдисвіт стає візіонером, крадій — героєм-рятівником, а дурень — експертом.

У такі дні може здатися, що українські гуманітарії in corpora продукують нові знання, а не книжки, головне призначення яких — прикрашати полиці. Політичні партії обстоюють програмні цінності, а не захищають своїх лідерів і просувають їхні насамперед матеріальні інтереси. Міжнародні партнери готові захищати Україну навіть коштом власних інтересів, а колишні брати швидко й невпинно прямують до розпаду.

Втім, свята минають, блукання у мріях — теж (хоча для декого воно триває вже не одне десятиліття), і що маємо, прокидаючись у похмурій зимовій реальності?

У світі сьогодні, як і тисячі років тому, всяк дбає за своє: кожен захищає передусім власні інтереси. Слабким допомагають і захищають їх рівно настільки, наскільки це вигідно самим захисникам. Заперечувати це, звісно, можна, роками так чинимо, ось тільки з якою метою? Якщо пристидити великих, то навряд чи матимемо зиск. Швидше навпаки, бо образ не вибачають.

Якщо ж нагадати про себе — чому б ні? Але тільки як допоміжне завдання. США і Європа досягли сучасного становища саме завдяки пріоритету власних інтересів і, відмовившись від нього, можуть лише втратити.

Коли спав туман перших місяців пандемії COVID-19, стало зрозуміло, що хвороба не сформувала нового світу, а пришвидшила й унаочнила вже наявні тенденції. Тенденції до дальшого збагачення багатих і зубожіння незаможних, протекціонізму великих та домінування права сили, а не сили права.

У постковідному світі розгортається конкуренція між США і КНР, схожа і несхожа на холодну війну. Навколо головних гравців поставатимуть коаліції, не такі жорсткі, як вільний світ і, тим паче, соціалістичний табір, але не менш значущі.

Китайська Народна Республіка агресивно нарощує свій зовнішньополітичний вплив, прагнучи досягти меж, визначених її економічною потугою.

Повільний відступ США, або оптимізація їхніх позицій, колись оголошена Бараком Обамою, триває. Наближається час оптимізації непрофільних активів. Утім, своє лідерство Америка захищатиме, і захищатиме жорстко та всіма доступними засобами.

І перші прояви вже наочні. Для нас актуальна ситуація навколо «Мотор-Січі», для світу більше — політичні баталії навколо 5G від Huawei, афілійованої з Народно-визвольною армією Китаю.

Однією з основ американської коаліції, звісно поряд з маловідомими прогресивній спільноті, але дуже важливими альянсами «5/9/14 очей», безумовно є НАТО, яке залишається провідним безпековим гравцем на Європейському континенті. І особливе партнерство з Альянсом з метою членства має поглиблюватися. Інша річ, що потрібні насамперед справи, а не тільки гучна риторика.

НАТО не є однорідною структурою. Туреччина грає за себе і керується в першу чергу власними інтересами. Це не добре і не погано, це факт. За все у цьому світі слід платити. І за підтримку — також.

Ще один гравець — Європа — непросто, але наполегливо переосмислює свою сучасність і майбутнє. Європейський Союз має потенціал для дальшого розвитку. І хай сьогодні заяви про стратегічну автономію від США нагадують прожектерство, але «мотор ЄС» — Німеччина — зростає (3,2 трлн дол. 2000-го і 3,95 трлн дол. 2019-го у постійних цінах 2010 року). Пам’ять про Другу світову втрачає актуальність, хоч би як прагнули росіяни її оживити.

Росія, яку Військово-морська стратегія США вчергове після американської Стратегії національної безпеки 2017 року і Стратегії національної оборони-2018 визнала провідним конкурентом, звісно занепадає, особливо якщо порівнювати її з СРСР.

Але якщо за базу взяти РФ початку 2000-х, то картина має трохи інакший вигляд. Почнемо з найслабшого місця Росії — економіки. У 2000 році ВВП РФ становив 950 млрд дол., а у 2019-му — майже 1800 млрд у постійних цінах 2010 року. Так, РФ не може вирватися з пастки середнього доходу (Україна до цієї пастки ще й не наблизилась), так, зберігається і навіть зростає технологічне відставання, але Росія занепадає надто повільно.

Порівняймо: за цей самий час ВВП України у постійних цінах 2010 року зріс з 84 до 136 млрд, або в 1,6 разу. А ВВП Польщі в постійних цінах 2010 року за той самий період зріс із 327 до 661 млрд дол., або більш ніж удвічі.

Так, Росія вже не може розглядати територію колишнього СРСР як зону своїх виключних інтересів. На цьому полі активно грають КНР, Туреччина, не кажучи вже про США і Європейський Союз. Але Кремль досі має істотний вплив у більшості незалежних держав, що постали після 1991 року. Вплив інформаційний, енергетичний, військовий і менше — політичний.

На жаль, на цей вплив є запит, про що свідчать події, пов’язані з російськими миротворцями в Нагірному Карабасі. Та й ситуація в Білорусі свідчить про це ж.

Події після 2015 року довели: РФ, хай і не завжди успішно (а коли було інакше?), може проєктувати силу на Близький Схід, в Африку, на Балкани, навіть у Південну Америку. Росія частково відновила експедиційні спроможності збройних сил та здійснює політичне й інформаційне супроводження відповідних операцій на певному рівні.

Росіяни навчилися комплексно застосовувати політико-дипломатичні, інформаційні та військові інструменти для досягнення своїх зовнішніх цілей. Причому, на відміну від радянських часів, зовнішня політика РФ частково здійснюється на засадах державно-приватного партнерства з домінуванням Кремля. Показовим є приклад із приватними військовими компаніями, одна з яких, «Вагнер», широко відома і в Україні.

За сукупністю показників, Російська Федерація, з високою ймовірністю, залишатиметься великою державою, принаймні в окресленій перспективі. Звісно, колись Росії не стане, але коли цей час прийде — достеменно не відомо нікому.

Внутрішньополітична ситуація у РФ наразі суперечлива. Реальні доходи населення, зростаючи понад десятиліття, у 2013 році перевищили приблизно на 40% радянський рівень 1991 року. Внаслідок падіння, спричиненого зовнішньою політикою РФ після 2014 року, доходи росіян у 2019 році впали до 93% від рівня 2013 року. Коронакриза, за оцінками російських експертів, коштуватиме громадянам РФ ще близько 4% їхніх доходів. Відчутно, але не так страшно, як це малюють медіа.

Населення протестує. І не лише у столицях. Навіть у Хабаровську кілька місяців поспіль невдоволення вихлюпувалося на вулиці. Влада реагує вкрай обережно: соціальні виплати й арешти корупціонерів доповнюються придушенням нелояльної опозиції та пропагандою, у тому числі антизахідною.

За свідченнями британського проєкту з розслідувань Bellingcat, а також низки медіа, співробітники ФСБ РФ намагалися вбити російського опозиціонера Алєксєя Навального бойовою отрутою. На цьому тлі показові запрошення директора російської зовнішньої розвідки Сєргєя Наришкіна до «туру вальсу з колегами».

Вирують різноманітні чутки про стан здоров’я Владіміра Путіна. Ймовірно, РФ наближається до внутрішньополітичної кризи, пов’язаної зі спадкоємністю престолу. Але не варто сподіватися, що наслідком цієї смути стане тривале радикальне послаблення Росії. Не можна виключати й того, що до влади прийде жорсткіший за Путіна лідер.

Водночас навіть налаштованість майбутнього володаря Кремля на компроміс із Заходом не означатиме послаблення тиску на Україну. Україна для РФ важить значно більше, ніж для США або Європейського Союзу і держав — його членів. Отже, є предмет для торгу.

Інша річ, що імплементація можливих домовленостей великих залежить лише від нас. Як, утім, було завжди. Саме тому українські очікування та плани мають виходити якраз зі сценарію тривалого співіснування з РФ, можливо — й у гірших умовах.

Росія — головне джерело зовнішніх загроз національній безпеці України.

Серед них на першому місці російська агресія — тимчасова окупація території Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, а також окремих районів Донбасу. Російська підтримка, читай — окупація ОРДЛО, як зазначив Путін на своїй «прямій лінії» 17.12.20, триватиме й надалі.

Україна вимушена зберігати велике угруповання сили і засобів у Донецькій та Луганській областях, що лягає тягарем на бюджет, обмежує можливості нарощування військових спроможностей. Бойові дії високої інтенсивності можуть відновитися в Донбасі у будь-який момент.

Військове будівництво біля кордонів України триває. Як і в 1940–1980-х, РФ готується до великої війни з «агресивним блоком НАТО». Отже, російська військова загроза залишається значущою і нехтувати нею не можна.

Російська агресія не тільки порушує державний суверенітет і територіальну цілісність України, а й формує стратегічну невизначеність, провокує нестабільність, обмежує можливості розвитку України, створює негативний демонстраційний ефект.

З цим і пов’язана друга загроза, найбільша, зі стратегічного погляду, — російська політика увічнення перебування України в сірій зоні між РФ та ЄС/НАТО. Ініційоване Росією протистояння перетворює Україну на глухий кут, задвірки Європи, провокує авторитарні тенденції в українському суспільстві. Підтримка РФ російськомовних перетворює культуру і мову на зброю та підживлює внутрішні конфлікти в українському суспільстві.

І наостанок, але не за значимістю, — економічна війна. Йдеться про руйнацію транзитного потенціалу України, блокування її доступу до ринків, обмеження інвестиційної привабливості. Бідна країна — нестабільна країна. Це аксіома.

СРСР був викликом самому існуванню Західного світу, підважував його цінності і соціально-економічну модель. Холодна війна була конфронтацією двох систем, перемогти в якій міг тільки один. І навіть за таких умов відносини США—СРСР та їхніх союзників описувалися терміном «співіснування».

Економіка РФ більш ніж удвічі менша від економіки Німеччини, більш ніж у сім разів — від китайської і більш ніж у 13 разів — від американської. Але головне — в сучасної Росії немає власного проєкту майбутнього, що принципово відрізнявся б від західного. РФ — конкурент насамперед в енергетиці, та не екзистенційна загроза. Тому навряд чи США або ЄС розглядатимуть Україну як сучасний аналог Західної Німеччини або навіть Південної Кореї 1950–1970-х років.

За цих умов основою для співіснування з РФ має бути модифікована тріада, визначена Стратегією національної безпеки-2020, — стримування, стійкість, комунікація.

Головне завдання щодо стримування — розвиток оборонних спроможностей. Питання переозброєння — перезріло. Але варто визначитися з пріоритетами в умовах обмеженого фінансування. І виходити не з уявлень, як воно має бути, а з того, що ми насправді маємо. Дивитися правді в очі, а не в зачароване люстерко мрій, — нагальна вимога сучасності, і не тільки у військовій сфері. Перемога над противником недосяжна без перемоги над власною відсталістю, насамперед в інтелектуальній сфері.

Пріоритети переозброєння мають враховувати оновлену доктрину застосування сил і засобів, базовану на реалістичних уявленнях про те, як воюють і воюватимуть росіяни та їхні союзники у найближчі 10–15 років. І не тільки на практиці (Україна, Сирія, Нагірний Карабах), а й у теоретичних розробках. Брак ресурсів вимагає асиметричних підходів, новітніх технологій, у тому числі інформаційних. Управління, зв’язок, спостереження, розвідка — все це можна поліпшити без надмірних капіталовкладень.

Україна сама не вистоїть. Необхідно розвивати стратегічне партнерство зі США, Великою Британією, Туреччиною, іншими державами НАТО. При цьому маємо виходити з того, що йдеться про збіг інтересів, а не про безкорисливий захист. І показовою стане доля Кримської платформи — важливої ініціативи з утримання питання тимчасової окупації Криму на міжнародному порядку денному.

Наголосимо, що європейська і євроатлантична інтеграція, взаємодія з ЄС і його членами — конституційні завдання української дипломатії.

Ефективна розвідка, спроможна надати якісну (об’єктивну й оперативну) інформацію про розвиток подій у Росії та в її союзників, особливо важлива в умовах наближення російської кризи, а отже зростання непередбачуваності подій. На зміцнення контррозвідувальних спроможностей і захист суспільства та держави від спроб їх розхитати й підірвати ззовні та зсередини має спрямовуватися реформа СБУ.

Сила України — не тільки у зброї, а й — насамперед — у внутрішній згуртованості. Силові засоби мають тільки доповнювати нашу внутрішню стійкість. Щодо цього дуже показове питання посилення безпеки критичної інфраструктури. Відповідний законопроєкт блукає коридорами вже четвертий рік. Схоже, відповідальність лякає.

Питання інформаційної безпеки, як її м’які аспекти — боротьба з підривною пропагандою, недопущення розпалювання ворожнечі тощо, так і жорсткі — насамперед кібербезпека, потребують особливої уваги. Головне, щоб ішлося не лише про заборони, а й, перш за все, про розвиток.

Розвиток неможливий без ресурсів. А їх не буде без відновлення стійкого економічного зростання, без інвестицій. Символи — це, безперечно, важливо, але не словом єдиним.

Необхідне зміцнення енергетичної безпеки, зокрема диверсифікація не тільки віртуального, а й фізичного доступу до енергоносіїв. І це не лише про газ, нафту і нафтопродукти, а й про вугілля, закупівля якого в Росії «чомусь» істотно зросла після 2016 року.

Нагальні питання верховенства права, боротьби з корупцією, розвитку інституційної спроможності держави. Без справедливого судочинства і ефективних державних інституцій вистояти у конфронтації з РФ неможливо.

Після заяв Путіна від 17.12.2020 зрозуміло, що Росія не готова до поступок, конфлікт триватиме й надалі. Про це ж волають і нові російські санкції. Це не привід припиняти переговори в «нормандському» та «мінському» форматах. Але межа досягнень на цих перемовинах на найближчий час зрозуміла. Україна має домовлятися про гуманітарні питання і максимальне зниження інтенсивності конфлікту. Оптимальним результатом є припинення бойових дій. Чи можливо досягти цього? Так. Чи буде це просто зробити? Навряд чи.

У кожному разі, хоч би як це було складно, комунікацію слід підтримувати. Життя — не героїчна казка, яку викладають у школі.

І останнє. Ситуація в Україні та навколо складна й суперечлива. Втім, як і завжди. Знов наближається Різдво. Народжується нова надія. Вчергове.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК