Пекін позначив кордони своєї оборони

Наприкінці листопада Китай в однобічному порядку оголосив про створення "зони ідентифікації" для своїх сил протиповітряної оборони над чималим простором у Східно-Китайському морі. Тепер кожен літак, який перебуває в даній зоні, повинен чітко виконувати низку додаткових вимог (увімкнути радари й пристрої зв'язку з землею, повідомити наземним службам маршрут польоту і свої координати) для того, щоб ППО Китаю його ідентифікувала. Літаки й літаючі об'єкти, які не виконали цих вимог або ухиляються від виявлення їх системами ППО КНР, можуть розглядатися як потенційно небезпечні. І, як сказано в заяві китайського військового відомства, "це може призвести до необхідності застосувати проти них відповідні заходи".

Отже, Пекін відсунув рубежі своєї оборони приблизно на 300 морських миль на схід, попутно включивши в цю зону також повітряний простір над спірними з Японією островами Дяоюйдао/Сенкаку.

Тим часом у Пекіні дали зрозуміти: це тільки початок. У майбутньому подібні "зони" з'являться і в інших районах уздовж китайських морських кордонів у Південно-Китайському та Жовтому морях. Військова доцільність даного рішення очевидна. Однак вона суперечить останнім зовнішньополітичним ініціативам Пекіна, який буквально напередодні говорив про прагнення нормалізувати відносини із сусідами.

Зона нерозуміння

Створення зони викликало бурхливу реакцію в Токіо й Вашингтоні, де звинуватили китайську владу в нагнітанні військового протистояння та створенні додаткових ризиків у регіоні. У заяві держсекретаря США Джона Керрі також звучала стурбованість, що подібні дії змінюють статус Східно-Китайського моря. Вашингтон вважає, що Китай не має права створювати такі "зони", і навіть пригрозив, що ігноруватиме запроваджені китайцями правила.

Через кілька днів після створення зони стратегічні бомбардувальники B-52 ВПС США демонстративно пролетіли через неї. Але після того, як китайці кілька разів піднімали в повітря ескадрильї Су-30, американці проінструктували свої цивільні авіакомпанії, що правил, запроваджених китайцями, все-таки потрібно дотримуватися, аби уникнути небажаних інцидентів і забезпечити безпеку польотів.

Токіо назвав даний крок Пекіна "небезпечним". У свою чергу, неприйнятними назвав дії Китаю й Сеул, де були незадоволені тим, що до китайської зони потрапив повітряний простір над скелею Іодо, на якій корейці побудували свій науковий центр. І у відповідь на дії Китаю Південна Корея ухвалила рішення про розширення своєї зони протиповітряної оборони на південь.

Заваривши всю цю кашу, Пекін назвав погрози й вимоги сусідів смішними й необґрунтованими. Адже саме США були першими, хто створив іще наприкінці 50-х подібну зону вздовж своїх кордонів для раннього попередження про атаки на своє узбережжя з моря. Японська ж зона ідентифікації існує з 1968 р. У 1972-му і 2010-му вона була ще й розширена на захід у бік Китаю і тепер проходить за
130 км від китайського узбережжя. Таким чином, відповідно й китайська зона своїм східним краєм проходить на аналогічній відстані від берегів Японії і також "перехльостується" з японською зоною ідентифікації.

Усього близько 20 країн світу мають аналогічні зони раннього попередження для ППО. Їх створення не заборонено Статутом ООН та іншими міжнародними актами, у тому числі тими, що стосуються міжнародного авіасполучення. Пекін також наполягає, що створення подібної зони не змінює правового статусу акваторії Східно-Китайського моря і не спрямоване проти будь-якої країни. І, звичайно ж, не має нічого спільного зі спробами створити "зону, заборонену для польотів".

З погляду зміцнення оборони даний захід цілком виправданий і є стратегічно обґрунтованим. За словами китайського військового експерта Мен Сянцина, "сучасні літаки, здатні літати з високою швидкістю на значних висотах, сьогодні використовуються в різних країнах. І для Китаю є проблематичною швидка ідентифікація подібних літаючих об'єктів і застосування до тих з них, які становлять загрозу, адекватних контрзаходів в обмежений проміжок часу".

Особливу проблему для ППО Китаю, вочевидь, становитимуть безпілотні літальні апарати, створені за технологією "стелз" і здатні злітати з авіаносців. Саме на них робить ставку американське командування у процесі підвищення можливостей своїх ударних угруповань в АТР.

Таким чином, завдяки створенню зони китайські військові отримують додатковий запас часу для нейтралізації засобів повітряного нападу противника, націлених на об'єкти всередині країни. Створюючи "пояс" із подібних зон, Пекін прагне розгорнути цілісну систему раннього попередження про напад з боку моря.

Загалом дана практика не є чимось новим і бере свій початок від часів холодної війни, коли США й СРСР розвивали не тільки системи захисту своїх кордонів від вторгнення з повітря, а й створювали глобальні системи раннього попередження про ймовірну атаку противника. Очевидно, що Китай поки що не спроможний розгорнути систему протиракетної оборони на кшталт американської або побудувати аналог радянської мережі загоризонтної радіорозвідки й радіолокації (Росія якраз намагається її відтворити). Тому Пекін забезпечує власну безпеку доступними йому військовими та політичними засобами.

Логіку поведінки Вашингтона та його союзників офіційний Пекін описав давнім китайським прислів'ям - "магістрат має право спалювати будинки, тоді як простим громадянам заборонено запалити навіть свічку". Тим самим Китай указав на подвійні стандарти в оборонній політиці Японії та Сполучених Штатів. Очевидно, стосовно Китаю спроби щось заборонити вже просто не працюють.

Дипломатичний контрнаступ
на Пекін

Утім, сьогодні ні політики, ні експерти не можуть зрозуміти логіку дій самого Пекіна. Адже Китай іще два місяці тому посилав Японії цілком очевидні сигнали про свою готовність нормалізувати відносини. І раптом в один день він загострив ситуацію, створивши "зону ідентифікації".

Деякі експерти вважають, що цьому рішенню передувала залаштункова боротьба між "голубами" й "яструбами" у керівництві КНР. Можливо, вона відбувалася під час третього пленуму ЦК КПК 18-го скликання 9–12 листопада, коли партія несподівано змінила принципи стратегічного планування оборонних питань через створення Ради державної безпеки. Не виключено, що виник розкол між тими, хто наполягав на продовженні курсу на "мирне піднесення Китаю" (який обстоює, зокрема, голова КНР Сі Цзіньпін), і тими, хто виступає за більш активну політику Китаю на світовій арені.

Хоч би якими заходами керувалися у Пекіні, але рішення китайського керівництва спровокувало різке загострення різних суперечок між державами Східної Азії. Так, Японія на початку грудня повідомила про претензії до Південної Кореї. У свою чергу, Пекін спробував перетягнути Сеул на свій бік, сказавши, що не проти розширення його "зони ідентифікації" і готовий шукати компромісне рішення, тоді як із Токіо будь-яке мирне рішення неможливе. Японія, у свою чергу, спробувала заручитися підтримкою з боку лідерів АСЕАН. Ті, щоправда, вважають, що в даній справі потрібні переговори двох країн.

Японський же прем'єр Сіндзо Абе використав китайський фактор як додатковий аргумент для того, щоб домогтися збільшення оборонного бюджету, а також розвивати програму будівництва авіаносних кораблів нового класу. 30 листопада Сіндзо Абе несподівано з'явився на території військової бази Кемп Асака, поблизу Токіо, де заявив: "Ситуація у сфері безпеки навколо Японії стає дедалі серйознішою".

7 грудня японський парламент ухвалив резолюцію з вимогою до Китаю скасувати рішення про створення зони. 11 грудня Токіо заявив, що перегляне воєнну доктрину, визначивши в ній Китай як основне джерело загрози для національної безпеки. У рамках нової доктрини Японія планує перекинути частину своїх військ з російського напрямку на китайський.

Сполучені Штати стали на бік свого головного союзника в Азії. На початку грудня Токіо відвідав віце-президент Джо Байден, який заявив, що створення Китаєм "зони ідентифікації" підвищує ризик "інцидентів і непорозумінь" у регіоні. Водночас він порадив Токіо і Пекіну створити механізм управління кризовими ситуаціями й спробувати знизити напруженість через "заходи встановлення довіри". Таким чином, Вашингтон використав дії Пекіна для того, щоб знову заявити про свою роль миротворця в регіоні й особливий статус "з економічної та військової" точок зору.

Ці слова були підкріплені масштабними японсько-американськими військово-морськими вченнями AnnualEx-2013, які проходили біля Окінави, поблизу створеної КНР "зони ідентифікації". У них брали участь авіаносець USS George Washington і дюжина кораблів американського та японського флотів. При цьому, за заявою командувача 7-го флоту США віце-адмірала Роберта Томаса, американські льотчики ігнорували вимоги китайських сил ППО й літали над морем "як зазвичай".

На такому тлі вже 5 грудня Байден вів переговори в Китаєм, де в нього відбулася п'ятигодинна дискусія із Сі Цзіньпіом, у тому числі й з питання про "зону". Але Пекін не змінив свого рішення. Тоді Байден заявив, що Вашингтон не погодиться з тим, що його роль у регіональних справах хтось поставить під сумнів. Однак американський політик визнав, що роль Китаю також зростає, і в цьому зв'язку було б бажано, аби Пекін "узяв на себе частку відповідальності й позитивно впливав на стабільність і безпеку" у регіоні.

Отже, Пекін і щодо США обрав, швидше, проактивний підхід обстоювання своїх інтересів, тоді як американці продемонстрували, що в них немає аргументів і механізмів, здатних змусити Китай змінювати свої рішення.

Поки що все скидається на те, що Китай не піде на масштабну конфронтацію. Але, вживаючи неочікуваних заходів, Пекін промацує слабкі сторони своїх основних партнерів і конкурентів. А домігшись чергового успіху, залишає для себе можливість згодом знову повернутися до тактики задобрювання й умиротворення. Кінцевий результат у будь-якому випадку має бути вигідний Пекіну. А інакше уся ця комбінація не мала б сенсу.