Парламент на трьох

Будь-який авторитарний режим усіма засобами прагне утриматися при владі, плануючи зберегти контроль за ситуацією в країні й намагаючись при цьому уникнути докорів міжнародної спільноти за недемократичність. Президент Казахстану, єлбаси (лідер нації) Нурсултан Назарбаєв - не виняток із цього правила.

Тиждень тому в Казахстані відбулися вибори в місцевий парламент. До останнього часу він був однопартійним. А це якось не ув’язувалося з тим образом демократичного Казахстану, який так дбайливо культивує Назарба­єв. Позачергові парламентські вибори дозволили б Астані відкинути всі обви­нувачення в прирученості мажиліса, ос­кільки недавно прийняте законо­давст­во передбачає багатопартійність парламенту. Другій партії гарантоване місце в нижній палаті, навіть якщо вона не візьме необхідного прохідного бар’єру 7%. Цю новацію передбачено спеціально, аби уникнути повторення історії з виборами 2007 ро­ку, за результатами яких Казахстан отримав однопартійний парламент, що негативно позначилося на іміджі Назарбаєва.

І хоча присутність у нижній палаті кількох партій зовсім не означає, що в країні є політичний плюралізм, зате поява в мажилісі представників нових політичних сил - це видимість такого собі соціального ліфта, оскільки дає змогу населенню висловити своє незадоволення владою, голосуючи за опозиційні партії. Усе це мало посилити позиції режиму і правлячого клану. Особливо в умовах, коли таке актуальне питання наступника Нурсултана Назарбаєва.

Однак задум казахських правителів поліпшити імідж країни та її правителя не вдався.
За даними місцевого ЦВК, до складу мажиліса ввійшли пропрезидентська партія «Нур Отан» (майже 81% голосів), а також «Ак Жол» (близько 7,5%) і Комуністична народна партія (7,2%). Останні дві партії помірковано опозиційні. При цьому експерти вважають, що після того, як парламентарії позбавили правлячу партію «Нур Отан» одноосібного контролю над законодавчою владою, ні «Ак Жол», ні КНПК не створять у парламенті серйозних проблем для режиму. Тим більше що парламент у Казахстані - не те місце, де вирішуються важливі для країни проблеми.

А ось політичні сили, котрі жорстко критикують владу (як, наприклад, Загальнонаціональна соціал-демократична партія, що представляє непримиренну опозицію), не подолали семивідсоткового бар’єра. Безумов­но, свою роль у цьому відіграв і адміністративний ресурс, традиційно використовуваний у країнах із авторитарним режимом. Так, більшості партій опозиції не дозволили брати участь у виборах, а кількох кандидатів, котрі викликали недовіру у влади, було викреслено зі списку. Але не можна скидати з рахунків і політичну апатію населення, характерну для нинішнього казахського суспільства. Адже значимість парламенту в політичному житті країни невелика. В Алма-Аті, наприклад, проголосувало близько 25% виборців. Утім, будьмо справедливі: в Казахстані місцеве населення в масі своїй традиційно голосує за правлячу політичну партію. І тому результати виборів багато в чому відображають домінуючі настрої в казахському суспільстві.

Та якщо спостерігачі від Парла­ментської асамблеї тюркомовних країн, ШОС і СНД визнали вибори легітимними, вільними й відкритими, «прозорими, як урна на виборчій дільниці», то місія ОБСЄ вважає, що вибори контролювалися владою й не відповідали міжнародним стандартам. Позицію цієї трансатлантичної організації поділяє й американський держдеп. Європейські спостерігачі, зокрема, відзначили, що процес голосування організований добре, але під час підрахунку голосів було допущено численні порушення. Оцінка ОБСЄ, організації, в якій Казахстан головував у 2010-му, вкрай прикра для Астани й викликала роздратування єлбаси. Відтак, Назарбаєв заявив: «Ми більше не запрошуватимемо в Казахстан найнятих кимось експертів, які критикують наші вибори».

Утім, не тільки критична оцінка спостерігачів ОБСЄ викликає кепський настрій у лідера нації. Парламентські вибори відбулися в Казахстані в період, коли в країні посилюється соціальна напруженість. Найпомітнішою акцією протесту за останні місяці став страйк на південному заході країни, в Жанаозені, працівників нафтовидобувних компаній, які вимагали підвищення заробітної плати. У середині грудня страйк переріс у криваві сутички між протестувальниками та міліцією. Внаслідок заворушень загинуло 16 осіб, близько сотні було поранено.

Влада вважає ці зіткнення справою рук злочинних угруповань, керованих із-за кордону. Але ж первинною причиною цих протестів стали соціальні проблеми регіону, викликані наявністю монопрофільної економіки, перенаселенням, низьким рівнем життя. До цього слід додати складні природні умови, залежність жителів регіону від привізних товарів, зокрема й води. Інакше кажучи, депресивний регіон. І це незважаючи на те, що саме на заході Казахстану містяться основні нафтові родовища, розробка яких є головним джерелом поповнення бюджету. Не дивно, що популярність влади в цьому регіоні невисока. Тому після кривавих грудневих подій украй непереконливо звучать заяви Назар­баєва про те, що 70% виборців у Жанаозені проголосували за пропрезидентську партію «Нур Отан».
Експерти не виключають, що сутички справді спровокували зовнішні сили. Наприклад, протестами нафтовиків, щоб посилити напруженість у казахському суспільстві й дискредитувати самого президента, скористалися політичні противники Назарбає­ва, що перебувають в еміграції. Зокре­ма опальний олігарх Мухтар Аблязов, який мешкає в Лондоні, та колишній зять казахського президента Рахат Алієв, що живе у Відні. Цілком можливо, вважають місцеві аналітики, що за заворушеннями стоять і представники місцевої еліти, яка вважає себе обділеною при розподілі дивідендів від розробки нафтогазових родовищ. Прикметно, що в цьому регіоні досить сильні сепаратистські настрої. Але влада, яка, можливо, й не готова до соціальних вибухів, продемонструвала в Жанаозені і світові, і власним громадянам, що не зупиниться перед крово­пролиттям заради відновлення контролю над ситуацією та збереження у країні стабільності.

Проливши кров на вулицях Жанаозена, режим змушений був піти на ритуальне жертвопринесення, щоб заспокоїти власних громадян і погасити міжнародний резонанс від застосування зброї. Назарбаєв фактично визнав правомірність вимог нафтовиків і обвинуватив своє оточення в тому, що воно не надавало президентові правдивої інформації про соціально-економічну ситуацію в регіоні. Ну, а крім цього, у відставку послали керівників Мангістауської області й місцевого відділення національної нафтовидобувної компанії. Та головне - у відставку з посади голови «Фонду національного добробуту «Самрук-Казина» (холдинг з управління державними активами Казах­стану) «пішли» Тимура Кулібаєва, чоловіка Дінари Назарбаєвої, середньої дочки президента.

Втім, місцеві експерти вважають, що ця відставка - захід тимчасовий, покликаний вивести президентського зятя з-під удару, і незабаром Тимура Кулібаєва призначать прем’єр-міністром. Ці припущення ґрунтуються на тому, що він один із найімовірніших кандидатів на роль наступника 71-річного Нурсултана Назарбаєва. Адже глава держави зацікавлений у тому, щоб не просто забезпечити домінування своєї сім’ї в усіх важливих сферах життя країни, а й гарантувати наступність влади всередині одного клану. Для членів президентської родини це одне з принципових питань, оскільки йдеться про власну безпеку, виживання в жорстких умовах азіатської політики. Тому в ситуації, коли зростання протестних настроїв загрожує політиці стабільності, «соціальної, міжнаціональної та релігійної злагоди й толерантності», яку проводить Назарбаєв, - реалізація сценарію з передачі всієї повноти влади наступникові може бути відкладена на невизначений термін.
Тим більше що різке зростання соціальної напруженості в казахському суспільстві - лише одна з загроз, які стоять перед країною «освіченого авторитаризму» епохи Інтернету й iPad. Довго ця центральноазіатська республіка була островом стабільності у нестабільному регіоні. Але тепер ситуація змінюється: у Казахстані посилює свої позиції ісламський радикалізм, загострюються міжкланові та міжнаціональні суперечності. На­прик­лад, торік улітку в Байконурі, переданому в оренду Росії, відбулися сутички між казахською молоддю та росіянами, що працюють на космодромі. Усе це вимагає від правлячого режиму швидкої й ефективної реакції. Якщо, звісно, правлячий клан має намір і надалі залишатися при владі. Принаймні нова військова доктрина Казахстану називає одним із пріоритетних завдань, які стоять перед збройними силами, підтримку внутрішньополітичної стабільності. Однак військовими засобами соціально-економічних проблем не розв’яза­ти. І розуміння цього важливе для майбутнього клану Назарбаєва.