Останнє попередження: чого чекає Захід від голосування за "антиколомойский" закон

МВФ закликав для отримання нової програми ухвалити закони щодо вдосконалення структури регулювання у банківському секторі, а також про земельну реформу. Напередодні голосування впливовий американський дипломат, колишній спецпредставник Держдепартаменту США по Україні Курт Волкер публікував статтю на сайті Центру аналізу європейської політики (CEPA), де прямим текстом заявив, що Україна не матиме перспектив розвитку, якщо нинішня влада буде продовжувати вибіркове правосуддя і захищати інтереси окремих олігархів. Волкер зазначає, що голосування Верховної Ради України за закон про неповернення Приватбанку колишнім власникам є моментом істини для президента Володимира Зеленського.

"Україні все ще потрібно незалежне і кваліфіковане судочинство, кваліфіковані та неупереджені Офіс Генерального прокурора та Державне бюро розслідувань, антитрастове законодавство та впровадження механізмів для врегулювання ролі олігархів, а також відкриття економічних секторів для конкуренції і зовнішніх інвестицій. Відкритість України до світу та зміцнення верховенства права можуть прискорити економічне зростання. Зате Україна, яка продовжує страждати від упередженого правосуддя та захисту окремих олігархів ніколи не розкриє свій потенціал", – застерігає Курт Волкер.

З "хлопчика" у "чоловіка"?

"Момент істини для України", як назвав свою колонку ексспеціальний представник Державного департаменту США з питань України Курт Волкер, став очевидним навіть за океаном. Минув майже рік нової влади, кардинальну зміну якої символізував собою Володимир Зеленський та його команда. Вони виграли вибори на хвилі безпрецедентної народної довіри, яка дорівнювала 73% виборців. Багато в чому, такий результат був обумовлений глибоким сприйняттям передвиборчих обіцянок Володимира Зеленського його виборцями. Вони включали позиції, які усвідомлювалися населенням як перезрілі, які потребують негайного вирішення. Це тема верховенства права, перегляду основ судової системи для можливості встановлення справедливості і законності, це перегляд доступу олігархів до розподілу державних ресурсів, а також упорядкування їх тотального впливу на всі сфери життя. Зрештою, це й обіцянки створити всі умови для стрімкого економічного зростання, яке мало вирішити проблеми зайнятості, підвищення прибутків населення, гарантування державних соціальних гарантій.

За цей рік Володимир Зеленський наблизився до розуміння реалій політичної боротьби, яка включає гучні корупційні скандали, превалювання інтересів потужних олігархічних груп над окремими національними інтересами, помилки в кадрових призначеннях, протидія потужних бюрократичних апаратів.

Український слід в американській політиці

Мабуть, одним з найболючіших для Володимира Зеленського особисто став великий зовнішньополітичний скандал, що вибухнув після появи в ЗМІ розшифровки його телефонної розмови з Дональдом Трампом. Сталося це подія в перші місяці перебування Володимира Зеленського на посаді, однак його значення і наслідки вкрай складно переоцінити в їх комплексності.

Нагадаємо, тоді Володимир Зеленський пообіцяв Дональду Трампу з допомогою "100% свого генпрокурора розібратися з питанням потенційної причетності Джо Байдена і його сина Хантера Байдена до високопосадової корупції за участю українських вищих посадових осіб. Ситуація в ЗМІ набирала неймовірних обертів, а команді Дональда Трампа довелося зіткнутися з принизливим проходженням процедури імпічменту в Конгресі. Він вийшов з цього процесу переможцем, однак перемога далася йому ціною серйозних репутаційних втрат і необхідністю приймати складні кадрові рішення.

Однак цей процес лише посилив бажання Дональда Трампа "розібратися" з українським питанням, адже він вже двічі за одну каденцію приносив йому стільки клопоту. Саме завдяки випливу в Україні "амбарної книги партії Регіонів" з передвиборної гонки був вибитий головний технолог його штабу – Пол Манафорт. А після витоку розмови з Володимиром Зеленським з'явилися серйозні підстави для розмов про підготовку втручання Києва у внутрішньополітична процес у США.

Важливість подій зумовлена тим, що вони розгортаються в останній передвиборний рік у США. І на кону – ні багато, ні мало, а президентське крісло у Вашингтоні. Після зняття з передвиборної гонки Берні Сандерса остаточно стало зрозуміло, що суперниками стануть Дональд Трамп і Джо Байден.

"Американський шпагат" Володимира Зеленського

Скандал з розшифровкою запису телефонної розмови Зеленський–Трамп досить переконливо продемонструвала згубність для українських національних інтересів навіть появи будь-яких натяків на втручання у внутрішньополітична процес в США. І навпаки, він продемонстрував незвичайну зацікавленість в цьому з боку Кремля. Адже міжнародна коаліція на підтримку України після анексії Криму і агресії Москви на Донбасі багато в чому будувалася виходячи з гарантованою двопартійної підтримки в США. Конгресмени і сенатори, незалежно від партійної приналежності, справно голосували за продовження санкцій проти Москви, а також системно і в один голос заявляли на всіх міжнародних майданчиках – "Росія агресор, який виступає за перегляд світових порядків. Україна – жертва агресивних дій". Про важливість подібних не двозначних формулювань в умовах, коли Київ залишився фактично один-на-один з Москвою, зайвий раз говорити не доводиться. Експерти з української сторони в один голос стверджували, що активізація справи "Буризмы" в Україні, чого так вимагав Дональд Трамп від Володимира Зеленського, вірний шлях до руйнування двопартійної підтримки. Адже в такому разі, підтримка України переходила з розряду екзистенціальних інтересів США у світовій системі в чисто політичний процес, де правила і закони набагато менш жорсткі.

Київські пагорби стали токсичні для Капітолійського

Скандал через кілька місяців зійшов нанівець, проте яку ціну довелося заплатити? Україна фактично випала з актуального порядку у Вашингтоні. Після тонн неоднозначних, а часом і репутаційно-вбивчих, заяв, які пролунали від американських держслужбовців і дипломатів на слуханнях в Конгресі з питання імпічменту, будь-які слова про стратегічне партнерство стали не більше, ніж протокольної фрази. Посольство в Києві перебуває без призначеного посла фактично з травня 2019 року, коли посаду залишила Марі Йованович. У дипломатичних канонах ситуація, коли посольство очолюється тимчасовим повіреним у справах, трактується досить однозначно – можливо лише ведення поточних консультацій, проектів, бесід. Настільки тривала відсутність посла сама по собі є протокольною демонстрацією – сподіватися на перезапуск "стратегічного партнерства" не варто.

Цієї ситуації є й цілком закономірне пояснення. За запевненням ряду інсайдерів з американських дипломатичних кіл, після настільки потужного скандалу, який поховав або серйозно вдарив по репутації стількох службовців у Вашингтоні, український напрямок стало токсичним в Держдепі. Люди, які десятиліттями вибудовували свої послужні списки (а інших там, мабуть, і немає), як вогню уникають будь-яких можливих розмов про призначення на український напрямок. Адже вибори у США наближаються, а переконливих натяків на те, що в Києві не вибухне чергова порохова бочка – ніяких.

"Коломойський – друг, але істина дорожче

У цьому місці варто повернутися до особистості Курта Волкера. Це людина, яка за два роки на посаді спеціального представника Державного департаменту США з питань України, зміг заслужити однозначну репутацію "друга України". Він послідовно відстоював інтереси України в Мінському процесі, заявляючи про те, що Росія завжди відмовлялася їх імплементувати, твердо висловлювався за необхідність збереження санкцій, не змінив він своїх переконань і після зміни влади в Києві навесні-влітку 2019 року. Зовнішньополітичний скандал із записом розмови Трамп–Зеленський став формальним приводом для його відставки. Пройшло вже без малого пів року, а Держдеп так і не призначив нікого на посаду спецпредставника з питань України. Як не парадоксально, але "український напрямок" ніяк не відпускає Курта Волкера. Через рік після оновлення влади в Києві, в умовах, коли посольство на Сікорського так і не отримало нового керівника, Курт Волкер залишається ключовою особою у Вашингтоні, яке володіє глибинним розумінням політичних процесів в Києві.

Так що ж у цьому контексті насправді означає його колонка "Момент істини для України"? У перекладі з дипломатичної, ігнорувати який Курт Волкер зі зрозумілих причин не може, цей матеріал – досить жорсткий, прагматичний, але, в той же час, залишає вибір попередження. Безумовно це заклик до обережності, його можуть проігнорувати на Банковій, але не можуть не помітити. Чому Курт Волкер, а не українські вищі посадові особи, може тверезо подивитися на поточне нестабільне становище України, оцінити в комплексі економічний шторм в світі, економічні наслідки обмежень у зв'язку з вірусом, а головне – не забути, що агресор на Сході не відмовився від своїх планів і продовжує стріляти?! Питання в чому риторичне.

І саме в цей критичний момент для української державності всім нам пропонують закрити очі на тривожну сукупність загроз і перейматися інтересами одного олігарха, який досить безцеремонно має сміливість залишати всю країну в заручниках, блокуючи прийняття закону про неповернення націоналізованих банків небаченим до цього дня способом – шляхом внесення 16 тис. дрібних поправок.

Друг України у своєму небайдужому посланні ставить головне питання. Вибір – у руках президента України, який, незважаючи на всі перипетії останнього року, зберігає довіру половини населення. Він як і раніше впевнений, що Зеленський заслуговує того, щоб дати йому шанс – "President Zelenskyy deserves the benefit of the doubt", а день голосування в Раді за банківський закон стане розвилкою, яка визначить шлях України на найближчі кілька років.

Підказка – збереження ставки на ручне правосуддя та захист інтересів конкретних олігархів – шлях невірний.