Останній шанс Терези Мей?

Останній тиждень став, мабуть, найбільш насиченим в історії Брекзиту.

Тереза Мей вирішила знову винести на розгляд депутатів свій план виходу, що базується на підписаній торік у листопаді угоді з ЄС. Але ряд членів кабінету і впливових депутатів-консерваторів поставили прем'єрці умову: нове голосування відбудеться, якщо вдасться домогтися від ЄС істотних поступок. Тому підготовка до битви в парламенті почалася для Мей з телефонних переговорів із керівниками Євросоюзу та незапланованого візиту до Страсбурга 11 березня.

Переговори британська прем'єрка постаралася представити не просто успішними - проривними. І сама Мей, і її прес-служба говорили про "юридично зобов'язуючі" зміни, які стосуються захисного механізму із забезпечення прозорого кордону між Північною Ірландією та сусідньою Ірландією.

Ірландське питання залишається найгострішим у всій угоді Великої Британії з ЄС. Тому такі поступки дуже цінні для Мей. Правда, вже під час спільної прес-конференції Мей та голови Єврокомісії Жана-Клода Юнкера стало зрозуміло, що йдеться не про перегляд умов, а лише про додаткові гарантії з боку ЄС. Євросоюз підтвердив, що докладе всіх зусиль до пошуку нового механізму для ірландського кордону, який влаштовуватиме обидві сторони. Крім того, у підписаному документі підкреслено тимчасовий характер захисного механізму (ймовірність його збереження на невизначений термін - доки компромісу стосовно кордону не буде досягнуто - залишається одним із головних аргументів противників плану Мей).

Головним результатом страсбурзької зустрічі Мей стала готовність Брюсселя іти назустріч Лондону. Не йдеться про перегляд угоди, - про це останніми днями однозначно заявляли і президент ЄС Дональд Туск, і головний переговірник Євросоюзу з питань Брекзиту Мішель Барньє, і навіть французький президент Емманюель Макрон. Але Брюссель готовий шукати зручніших шляхів імплементації угоди і навіть дати відстрочку в реалізації окремих її положень.

Ось тільки такий успіх Мей не справив враження на британських парламентаріїв. У вівторок, коли на голосування було винесено план прем'єра з виходу Великобританії з ЄС, парламент знову, як і в січні, провалив його. Поразка прем'єрки знову виявилося розгромною: проти плану проголосував 391 депутат, підтримали його тільки 242. Так, результат для прем'єрки виявився кращим, ніж січневий: цього разу різниця не на її користь становила 149 голосів, а не 230, та й з боку своєї партії прем'єрка Мей отримала більшу підтримку. Але не йдеться про позитивну тенденцію, - прем'єрці не вдалося залучити нових прибічників. Просто частина парламентаріїв всерйоз злякалася наслідків виходу без угоди - економічних, соціальних, політичних.

Причини провалу голосування для британської прем'єрки серйозні, й вони не зникнуть найближчими днями.

Насамперед, залишається невирішеним ірландське питання. І депутати, і прості британці не дуже вірять, що обіцяна угода стосовно кордону буде досягнута швидко й виявиться ефективною. І це не дивно: в них перед очами гнітючий приклад двох із половиною років переговорів щодо Брекзиту. Отже, проблеми Ольстера, нерозривно пов'язані з Брекзитом (розрив економічних зв'язків, масове безробіття, перешкоди для транскордонних контактів, зниження міжнародної участі у процесі примирення в регіоні), можуть залишатися невирішеними ще дуже довго.

Британський уряд пропонує доволі сумнівне вирішення проблеми: у разі виходу без угоди залишити режим кордону без змін, зберігши, зокрема, й відсутність митного контролю. Але для Британії такий варіант означатиме де-факто збереження митного союзу з ЄС, що суперечить самій логіці Брекзиту, а отже і волі виборців, та й думці прибічників жорсткого сценарію виходу. А для ЄС такий кордон - потенційна чорна діра, через яку на ринок об'єднання можуть потрапляти не тільки британські товари, а й товари третіх країн. Із цим Брюссель не змириться.

Навіть Ірландія, чиї втрати від появи на острові митного кордону оцінюються в кілька мільярдів євро, згодна з недопустимістю такого "сірого" режиму кордону. Ірландський прем'єр Лео Варадкар упевнений, що запропонований британським урядом вихід із ситуації не проіснує й кількох тижнів.

Єдиний союзник консерваторів у нинішньому парламенті, північноірландська Демократична юніоністська партія, однозначно оцінила новий документ негативно: на думку лідера партії Арлін Фостер, достатніх гарантій збереження контролю над ситуацією в регіоні в руках Лондона немає. Але угода не влаштовує й опонентів юніоністів: республіканці, прибічники тісніших зв'язків з Ірландією, також вважають, що угода, як і раніше, не забезпечує прозорого кордону, і виникнення на ньому прикордонних та митних бар'єрів більш ніж імовірне. Дров у вогонь підкинув генпрокурор Джеффрі Кокс, який заявив напередодні голосування, що не бачить у поданих документах юридичних гарантій тимчасового характеру захисного механізму стосовно кордону.

Залишаються сильними позиції євроскептиків у Консервативній партії на чолі з рядом впливових політиків, таких як колишні міністри Борис Джонсон і Джейкоб Ріс-Могг. Послідовні прибічники жорсткого Брекзиту віддадуть перевагу виходу без угоди перед м'яким варіантом розлучення з ЄС. Для них збереження у будь-якому вигляді митного союзу, спільного ринку та єдиного правового простору залишається вкрай небажаним сценарієм, а план прем'єрки містить надмірні поступки Брюсселю, які зберігають владу чиновників Євросоюзу над Британією на невизначений термін. На таких позиціях стоять майже всі 75 консерваторів, які голосували проти плану Мей.

Але й прибічники європейської інтеграції теж незадоволені планом прем'єрки. Лейбористи, шотландські націоналісти, ліберальні демократи голосували проти плану, оскільки їх не влаштовує відсутність гарантій швидкої угоди про митний союз із ЄС, а також про тісну економічну співпрацю з об'єднанням. На думку лідера лейбористів Джеремі Корбіна, Мей із самого початку вибрала помилкову стратегію ведення переговорів з ЄС - приділяла увагу лише тому, як розірвати зв'язки, замість максимального збереження їх. Для цього флангу британського парламенту неприйнятний не тільки план прем'єрки, а й її політика. Тут віддадуть перевагу проведенню нового референдуму та виходу без угоди, і жорсткому варіанту Брекзиту.

Проблеми Мей не закінчилися з провалом її плану. У середу депутати голосували питання про саму можливість виходу без угоди. З невеликою перевагою голосів було схвалено заборону такого кроку. Фактично, депутати вкрай обмежили свободу маневру уряду. Адже мало просто прийняти рішення про заборону виходу без угоди, - такий варіант апріорі передбачає наявність хоч якоїсь угоди, а часу до 29 березня залишилося зовсім обмаль. Таким чином, за пару тижнів до виходу кабінету Мей треба або добитися підтримки парламенту для угоди, яка є (що малоймовірно, адже план прем'єрки не стане кращим до третього голосування), або укласти нову угоду з ЄС (що ще менш імовірно, оскільки всі офіційні особи ЄС і лідери провідних країн об'єднання продовжують наполягати: угоду вже підписано, і Євросоюз її не змінюватиме за жодних умов).

Малою втіхою для Мей може слугувати те, що голосування в середу продемонструвало слабкість твердолобих євроскептиків. Вони очікувано виступили за збереження можливості виходу без угоди - і цього разу опинилися у стані переможених. Отже, Джонсону та його прибічникам доведеться змиритися з м'яким варіантом Брекзиту, погодженим із ЄС, проти якого вони виступали категорично й послідовно. Теоретично, поразка у другий день голосувань може підштовхнути цих депутатів до союзу з Мей. Ось тільки поважні фігури євроскептиків - ще й суперники Мей у боротьбі за лідерство в партії, і врегулювати всі суперечності з ними у Мей швидко не вийде, а часу, щоб домовитися, залишилося дуже обмаль.

У цій ситуації залишився єдиний реальний шлях і для прем'єрки, і для Великої Британії - отримати відстрочку виходу і використати її на те, щоб сколотити життєздатну більшість у парламенті та прийняти остаточний план (який усе одно базуватиметься на тій-таки листопадовій угоді з Євросоюзом). Саме за це голосували британські депутати минулого четверга.

Відстрочка була потрібна не для продовження переговорів із Брюсселем, - такого варіанту Європейський Союз не розглядає. Додатковий час потрібен, щоб знайти єдину платформу для одержання підтримки більшості в парламенті. Згода на продовження терміну виходу з об'єднання може бути отримана вже за результатами саміту ЄС, який відбудеться 21 березня. Але, передбачаючи прохання британських партнерів, лідери ЄС чітко визначили: відстрочка може бути надана, але тільки якщо британці чітко пояснять, для чого вона потрібна, і покажуть, що після спливання додаткового терміну погоджень вони справді можуть дійти взаємної згоди.

Те, що в британському парламенті правильно розуміють розклад, довів провал "компромісу Мальтхауза", відхиленого депутатами ще напередодні. План, запропонований консерватором Кітом Мальтхаузом, мав об'єднати євроскептиків і євроентузіастів у Консервативній партії. План передбачав відстрочку до кінця травня для того, щоб підготувати британських резидентів до нової тарифної політики (наприклад, до впровадження митних тарифів для сільськогосподарської продукції з країн ЄС), але при цьому допускав вихід із Євросоюзу без будь-якого узгодженого документа. Очевидно, що план не відповідає ні позиції Євросоюзу, ні рішенню британського парламенту про неможливість виходу без угоди.

Прохання про відстрочку має шанси на успіх у ЄС якщо Лондон надасть чіткий план дій, підтриманий більшістю в парламенті. Індикативне голосування з метою виявити сценарій, котрий має найбільшу підтримку депутатів, - потрібний крок у правильному напрямі. Хоч би як хотілося Мей і далі одноособово керувати процесом Брекзиту, сьогодні очевидно, що без широкої участі всього парламенту - і правлячої партії, і опозиції - за час, який залишився, вирішити надзвичайно гостру проблему не вдасться.

Тереза Мей залишиться прем'єр-міністром. Насамперед тому, що ніхто інший сьогодні не квапиться брати на себе відповідальність за країну. Але успіх її уряду, "уряду Брекзиту", нині залежить від досягнення широкого компромісу, від появи плану виходу, колективним автором якого стане більша частина депутатського корпусу, більша частина політичного класу країни. Плану, в який повірять і британці, і партнери в ЄС.