Останній бій?

Борис Джонсон нарешті, через два з половиною місяці після перемоги в боротьбі за посаду прем'єра і за місяць до дня, коли країна має залишити ЄС, представив власний план виходу Великої Британії з Євросоюзу,.

Хоча кажуть, що не можна двічі увійти в одну й ту саму воду, Лондон дивним чином зміг провернути такий трюк: вихід із Європейського Союзу мав відбутися ще в березні 2019 р., але, зрештою, Британія отримала відтермінування до 31 жовтня. Мабуть, головна інтрига сьогодення - чи стане ця дата остаточною.

План Джонсона звертається до найбільш проблемного питання Брекзиту - питання ірландського кордону. Статус і режим кордону між британською Північною Ірландією й Ірландією (після виходу з ЄС цей кордон має стати сухопутним кордоном Великої Британії з Євросоюзом) залишаються нездоланною перепоною для всіх британських кабінетів, які працюють над Брекзитом: надто багато суперечливих інтересів переплелися в Ольстері, і надто висока ймовірність дестабілізації в регіоні, котрий багато десятиліть залишався найнеспокійнішим у Британії. Частиною угоди про вихід із ЄС, якої Тереза Мей досягла з Євросоюзом, було зобов'язання зберегти прозорість кордону, відсутність митних бар'єрів та свободу пересування для громадян обох країн.

Але в такого рішення значно більше противників, ніж прибічників. Без виходу з митного союзу з ЄС реалізувати Брекзит важко, а для прибічників розриву з Євросоюзом збереження єдиного митного простору, фактично, означає, що Британія залишиться під владою Брюсселя. З іншого боку, залишити в митному союзі з континентом лише Північну Ірландію - означало б фактичну втрату суверенітету Лондона над регіоном: адже тоді неминуче виникав митний кордон між Ольстером та рештою Британії. Такого сценарію не сприймала й сама Мей: вона розраховувала досягти компромісу і з ЄС, і з опонентами у британському парламенті й домогтися м'якшого варіанта митного регулювання для Північної Ірландії, який не поставив би під сумнів владу Лондона в регіоні.

Хоча Джонсон у політиці Брекзиту виступає чи не антиподом Мей, вирішити ірландське питання він намагається схожим способом: запропонувавши компроміс між максимально м'яким режимом державного кордону і гарантіями суверенітету Лондона над регіоном. Підхід Джонсона до досягнення такого компромісу - інакший. У плані британського прем'єра політичний контроль Британії над кордоном не ставиться під сумнів. Навпаки, Джонсон проголошує безумовний вихід Північної Ірландії з митного союзу з ЄС разом з усією Великою Британією. Водночас він пропонує зберегти свободу переміщення товарів між Ірландією й Ольстером - у рамках Спільного ринку ЄС.

Пом'якшення негативного ефекту відновлення митних бар'єрів на кордоні для бізнесу британський прем'єр планує досягти за рахунок технічних засобів. Митне оформлення товарів має відбуватися віддалено, безпосередньо на підприємствах, із широким використанням онлайн-послуг; контроль на кордоні здійснюватиметься дистанційно, без фізичного огляду вантажів (щоб уникнути черг на кордоні й затримок у поставках, чимала частина яких припадає на перевезення сировини і напівфабрикатів усередині компаній, котрі мають виробничі й логістичні потужності по обидва боки кордону).

Економічний ефект плану поки що нечіткий. Попередні оцінки втрат бізнесу лише від відновлення митного контролю на кордоні (без запровадження мит) зараз коливаються в межах 1–1,5 млрд євро, і експертам доведеться перерахувати цю цифру, зважаючи на пропозиції Джонсона. А ось про політичні ризики нового плану можна говорити вже сьогодні. Головна проблема полягає в тому, що Джонсон прагне забезпечити вирішення проблеми за рахунок партнерів, пропонуючи не так компроміс, як поступки з боку Європейського Союзу. Адже Брюсселю, фактично, пропонується пристати на винятковий характер ірландського кордону, який не відповідатиме європейському законодавству й загрожує перетворитися на неконтрольовану діру в митному бар'єрі Євросоюзу. Оскільки частиною пропозицій Джонсона є взаємна відмова сторін від будь-яких оглядів вантажів на кордоні. По суті, це означає втрату контролю з боку Євросоюзу над частиною свого зовнішнього кордону.

Тому план Джонсона, практично, не має шансів бути схваленим Європейським Союзом. Хоча голова Єврокомісії Жан-Клод Юнкер не став відкрито критикувати план Джонсона, обмежившись лише реплікою, що в плані залишаються "проблемні моменти", - негативних сигналів не бракує. Головний перемовник ЄС із Брекзиту Мішель Барньє вже назвав пропозицію Джонсона "пасткою" для ЄС, а ірландський прем'єр-міністр Лео Варадкар висловив сумнів, що новий план відповідає цілям ірландських статей угоди про Брекзит і може захистити мирну угоду 1998 р. для Північної Ірландії та транскордонні соціально-економічні зв'язки. Негативну оцінку плану Джонсона дав і представник Європарламенту з Брекзиту Гі Верхофстадт, який визнав, що план не здатний захистити інтереси ірландців обабіч кордону.

Джонсон не міг не передбачити одностайного неприйняття своїх ініціатив у Європі. І це примушує замислитися над справжніми мотивами британського прем'єра, котрі примусили його виступити з планом саме зараз.

Принципова позиція Джонсона в питанні про Брекзит - необхідність завершити процес 31 жовтня, незалежно від того, вдасться дійти згоди з Євросоюзом чи ні. На відміну від Мей, Джонсон не тільки допускає вихід із Євросоюзу без угоди, а й не вважає такий сценарій найгіршим із можливих. Оскільки його пріоритетом є, власне, розрив із ЄС (на виконання волі виборця і для захисту британської демократії, як любить повторювати прем'єр), Джонсон готовий розцінити всі потенційні негативні наслідки виходу без угоди як прийнятні.

Саме ця його рішучість і викликала кроки парламенту, спрямовані на обмеження влади прем'єра у формуванні та здійсненні політики Брекзиту. На початку вересня Джонсон не просто програв опонентам битву за право визначити параметри угоди з ЄС. Він, фактично, програв війну за контроль над Брекзитом. Закон про вихід із ЄС, прийнятий парламентом 9 вересня, накладає на прем'єра принципові обмеження. Якщо парламент не схвалить план прем'єра до 19 жовтня, він зобов'язаний просити в ЄС нове відтермінування (закон встановив наступний, третій за ліком, термін виходу 31 січня 2020 р.) і, безумовно, прийняти його, якщо Брюссель погодиться. Така вимога прямо суперечить позиції прем'єра, який категорично виступає проти нового відтермінування і подальшого зволікання з виходом із Євросоюзу.

Можна було б припустити, що своїм планом Джонсон насамперед прагне "задобрити" парламент і отримати його схвалення до встановленого законом терміну. У такому разі прем'єрові вдалося б повернути собі контроль над процесом виходу. Саме для цього запропонований у плані "компроміс" міг би згодитися: більшість консерваторів і партія Брекзиту задовольняться розривом із митним союзом, лейбористи й інша опозиція позитивно сприймуть збереження прозорого кордону, а для північноірландських юніоністів важливим буде збереження політичної влади Лондона в регіоні.

Однак розраховувати на зговірливість парламенту сьогодні Джонсону навряд чи доводиться: занадто гострим виявився конфлікт між ними після того, як, на подання прем'єра, королева призупинила роботу парламенту на період із 10 вересня по 14 жовтня. Джонсон, мабуть, хотів позбутися нагляду з боку парламентаріїв і самостійно довести Брекзит до завершення. Але депутати не змирилися з ситуацією і, зрештою, домоглися судового висновку про незаконність рішення прем'єра. 25 вересня парламент повернувся до роботи. І, судячи з напруженої атмосфери останнього урядового дня, опозиція сповнена рішучості не дати прем'єрові жодних шансів для реваншу.

Шанс ударити по Джонсону випаде опозиції вже найближчими днями. 14 жовтня з традиційним посланням до парламенту звернеться королева. У її промові уряд (який і є фактичним автором виступу) представляє свій план законодавчої діяльності на майбутнє, а затвердження промови королеви депутатами стає своєрідним вотумом довіри урядові. Хоча парламент дуже рідко голосує з цього питання "проти" (востаннє - в 1924 р.), у Джонсона є всі шанси отримати саме такий результат. У такому разі від прем'єра вимагатимуть піти у відставку. Джонсон повинен парирувати реальну загрозу і свій план, мабуть, розглядає як спосіб роздрібнити опозицію та зробити негативний результат голосування малоймовірним.

Є ще одна причина подання плану саме зараз. 17 жовтня розпочнеться саміт ЄС, який має розглянути остаточні параметри угоди з Брекзиту й умов її реалізації. Очевидно, що саміт має відреагувати на план Джонсона, і не менш очевидно, що він цей план відхилить. Однак за час, який лишився до саміту, неможливо провести глибоке і предметне обговорення пропозицій британського уряду, особливо в технічній їх частині. Отже, ЄС матиме кілька варіантів дій, кожен із яких вигідний Джонсону.

Можливо, саміт відхилить план з політичних мотивів і залишиться на позиціях попередньої угоди, досягнутої майже рік тому з урядом Мей. Ця позиція раціональна, з погляду інтересів ЄС, але в Британії її сприймуть як небажання вести конструктивний діалог та спробу тиску з боку Брюсселя. У такому разі Джонсону вдасться консолідувати більшість консерваторів і ліквідувати загрозу вотуму недовіри. Але є ймовірність, що саміт не захоче відхиляти план повністю й вирішить узяти окремі його ідеї за основу для наступних перемовин. Тоді Джонсон може розраховувати на те, що Євросоюз сам запропонує нове відтермінування, і прем'єрові не доведеться надто очевидно відступати від своєї початкової позиції. Адже він і формально виконає вимоги закону, і не розгубить прибічників.

Однак головна причина появи плану саме зараз - підготовка прем'єра до позачергових виборів. Позиції консерваторів нині слабкі, Джонсон не має більшості в парламенті й контролю над Брекзитом. Більше того, високий ризик його вимушеної відставки або приходу до влади опозиції. У такій ситуації домогтися перевиборів - єдиний шанс відновити владу й повернути контроль над процесом виходу з Євросоюзу. Джонсон готує передвиборну платформу, яка має консолідувати навколо нього не тільки традиційних прибічників, що підтримують жорсткий Брекзит, а й консерваторів (і виборців узагалі), які виступають за більш м'який сценарій виходу з Євросоюзу. Не випадково новий план з'явився під час з'їзду консерваторів у Манчестері. План Джонсона, по суті, замінив собою програмний виступ лідера партії і став ядром майбутнього партійного маніфесту, з яким Джонсон розраховує піти на дострокові вибори.