Особливості іранської ракетної дипломатії

Іран завдав ракетного удару по двох базах в Іраку, де розміщуються американські сили. Це була відповідь Тегерана на ліквідацію командувача іранського спецпідрозділу "Кудс" зі складу Корпусу вартових Ісламської революції (КВІР) генерала Касема Сулеймані. З моменту захоплення американського посольства у далекому 1979 році відносини між США та Іраном завжди були напруженими, однак уперше з того часу Ісламська Республіка відкрито застосувала проти своїх опонентів балістичні ракети.

Коли працюєш у рамках чужої стратегії, то ти заздалегідь обмежений у виборі. Ініціатива Трампа з ліквідації Сулеймані була настільки жорсткою, що просто не могла не передбачати іранської відповіді. Тож поки звичайні сторонні спостерігачі проробляли сценарії глобального конфлікту, США працювали відповідно до своєї оцінки ризиків і загроз із боку іранців.

На першому етапі американський прогноз дійсно виявився досить точним. Аятола Хаменеї мусив ретельно зважити свої дії, щоб не виглядати слабким усередині країни і перед своїми союзниками ззовні, але водночас не втратити влади внаслідок широкомасштабної війни. Надзвичайно тонка і відповідальна робота. Серед опцій аятоли були балістична програма, перекриття або порушення навігації в Ормузькій протоці, активізація підконтрольних угруповань у регіоні, точкові удари із застосуванням безпілотних літальних апаратів або крилатих ракет.

Хаменеї обрав балістичні ракети, "правильний" запуск яких справді привів до деескалації ситуації та відкрив сторонам можливість до подальших маневрів.

Удар підрозділів КВІР по американських позиціях в Іраку дав Тегерану можливість зберегти імідж відважного борця з "Великим Сатаною". За офіційними повідомленнями іранських ЗМІ, "нищівна атака" десятків ракет класу "земля-земля" показала американцям рішучість Ірану і повністю відповідала очікуванням ісламського світу. Зазначається, що ракети пролетіли над двома іншими американськими базами і не були помічені.

Напівофіційні ЗМІ взагалі браво повідомляють, що внаслідок потужної атаки КВІР знищені близько 80 солдатів США і ще понад 200 дістали поранення. Наголошується, що хоча американські війська й були у повній бойовій готовності, але не змогли нічого вдіяти. Така ж доля чекає й інші 104 важливі цілі, як тільки США припустяться "чергової помилки". Тобто населення Ірану та його прибічники в регіоні мають бути задоволені сильною позицією керівництва Ісламської Республіки Іран, яке не побоялося завдати першого після Другої світової війни прямого удару по США.

Однак головним моментом в обох випадках є чітко підкреслений намір іранського керівництва зупинити зростання ескалації. Йдеться про те, що Тегеран готовий діяти, і на подальшу агресію з боку США буде дано ще жорсткішу відповідь. Тобто якщо Трамп зупиниться, то і аятола згоден більше не запускати ракет. Хоча при цьому президент Ірану Хасан Рухані не забуває наголошувати, що у подальшому Ісламська Республіка все ж таки прагне витіснити американців із регіону.

Ця риторика не заважає Трампу теж залишатися задоволеним результатом своїх дій. У своєму зверненні він зауважив, що завдяки превентивним заходам США не зазнали жодних втрат, однак негайно накладуть додаткові потужні економічні санкції на Тегеран, допоки останній не змінить своєї позиції. За його словами, Іран прагне деескалації, що є гарною новиною для всіх зацікавлених сторін і світу загалом.

При цьому він також намагався максимально знизити напругу і скористатися тим, що іранці в принципі зробили все можливе для уникнення жертв серед американських військових, які однозначно заздалегідь знали і фіксували запуск ракет Іраном та мали змогу перебувати при цьому у безпечному місці. Тим більше, що пуск ракет символічно відбувся у той самий час, коли було ліквідовано генерала Сулеймані.

Оскільки наміри у цьому разі збіглися, то Трамп також зважав тут на позицію своїх ключових регіональних союзників (Саудівської Аравії, ОАЕ, Катару), надзвичайно занепокоєних можливістю розгортання конфлікту у Перській затоці. Їх можна зрозуміти, адже американський президент прямо сказав, що його країна вже не потребує нафти з цього регіону.

Отже, для США блокування Ормузької протоки може бути навіть вигідним у плані підняття цін на нафту, а от для економік аравійських монархій це буде нищівним ударом. Тому останніми днями вони активно контактували з Вашингтоном і закликали до розумної стриманості, хоча при цьому доволі позитивно сприйняли дії Білого дому з ліквідації Сулеймані. Невипадково Трамп саме зараз запропонував розширення НАТО на Близький Схід.

Проєкт створення "арабського НАТО" для його адміністрації не новий. Туди планувалося долучити країни Ради співробітництва арабських держав Перської затоки, Єгипет, Йорданію і Марокко. Однак, зважаючи на складні відносини між ними, ідея не вийшла за рамки паперу. Нині ж американський президент, ймовірно, розраховує, що процес може отримати імпульс через реальну занепокоєність усіх сторін потенційним конфліктом з Іраном. Враховуючи наші євроатлантичні амбіції, Україні варто спостерігати за цим треком.

Водночас головним завданням для себе Трамп на найближчий час бачить ядерну угоду. Глава Білого дому закликає Велику Британію, Німеччину, Францію, Росію та Китай визнати необхідність укладення нових домовленостей, які унеможливлять отримання Іраном ядерної зброї. Саме на цьому напрямі США намагатимуться просувати свої інтереси. Дуже складне завдання, адже поки що ніхто, окрім самого Трампа, не наважується поховати ядерну угоду.

Якщо Росія і Китай мають власні відносини з ІРІ, і при цьому Москва була б навіть зацікавлена не в переговорах, а в ескалації конфлікту між США та Іраном, отримуючи зиск від високих цін на нафту і послаблення учасників, то європейські країни врешті повинні визначитися, чи продовжувати вдаватися до безрезультатних спроб порятунку документа або ж відновлювати економічні санкції проти Ірану за ядерну діяльність. Тож основний тиск США буде спрямований на Європейський Союз.

Європейці прекрасно розуміють, що угода була лише тимчасовим інструментом, щоб тримати Іран у рамках міжнародного правового поля і більш-менш надійно інспектувати його ядерну програму, однак невідомість лякає їх поки що більше, ніж уже порожня оболонка документа. А Тегеран використовує цю оболонку, відновлюючи ядерну діяльність і при цьому залишаючись за столом переговорів.

На жаль, часто так трапляється, що випадковими жертвами конфлікту стають абсолютно непричетні треті сторони. Так могло статися з літаком Boeing 737 компанії "Міжнародні авіалінії України". Якщо спочатку версії збиття літака іранською ракетою висловлювали тільки окремі ЗМІ, то зараз про це як про факт відкрито заявили кілька офіційних високопосадовців, зокрема прем'єри Канади і Великої Британії.

Звичайно, може йтися про ненавмисні дії сил протиповітряної оборони, які перебували у стані бойової готовності, зважаючи на запуск ракет по американських силах. Зараз лише максимально відкрите розслідування і повна допомога з боку іранської влади допоможуть Тегерану уникнути чергової ескалації та додаткових санкцій.