Операція «Ин»

У Північній Кореї жалоба. Жителі КНДР нестямно оплакують смерть свого любимого вождя, «великого керівника» Кім Чен Іра. Але телевізійні кадри не можуть повною мірою передати всіх почуттів, із якими північні корейці віддаються жалю втрати. Для жителів тоталітарних суспільств із їхнім культом особи вождя смерть лідера країни - крах повсякденного устрою, посилення невпевненості в завтрашньому дні, страх перед хаосом та голодом і кровопролиттям, які його супроводжують. Так у Радянському Союзі багато хто щиро побивався за Йосипом Сталіним, тривожно очікуючи завтрашнього дня без «батька народів». І хоча постать Кім Чен Іра не порівняти з особистістю його батька, Кім Ір Сена, в очах північних корейців «сонце нації» також огортала божественна аура…

Для світової ж спільноти кончина Кім Чен Іра означає зростання невизначеності в країні та посилення ризиків у регіоні. Тоталітарний режим ізолював північнокорейське суспільство від зовнішнього світу й максимально обмежив доступ до інформації про те, що відбувається всередині країни. Про життя в КНДР відомо мало. І тому Північна Корея, яка володіє ядерною зброєю і керівництво якої довгі роки робило ставку на конфронтацію, лякає світ. Загальну стурбованість висловив прем’єр-міністр Японії Єсіхіко Нода, заявивши, що після смерті Кім Чен Іра може статися все що завгодно.

Отже, політики і сходознавці губляться в здогадах, намагаючись спрогнозувати можливі сценарії розвитку подій у КНДР найближчим часом. Чого можна очікувати від злиденної й голод­ної країни-парії, що володіє ядерною зброєю? Які політичні зміни та економічні реформи чекають на Північну Корею? На що піде Кім Чен Ин, молодший син Кім Чен Іра, заради зміцнення своєї позиції всередині країни? І на що готовий піти режим заради власного виживання?

Очевидно, що впродовж кількох наступних років Північна Корея буде зосереджена на внутрішніх справах, а еліта сконцентрується на перерозподілі сфер впливу, підлаштовуючись під нову ієрархію влади. Поки що номенклатура намагається не допустити кризи режиму в КНДР і зберегти контроль над ситуа­цією, передавши владу (бодай формально) до рук Кім Чен Ина. Це має продемонструвати населенню наступність і стабільність, а світу - що вакуум влади запов­нений.

Але загроза хаосу в країні, яка володіє ядерною зброєю, залишається. Насамперед тому, що може розпочатися жорстка боротьба за владу всередині правлячого клану.

Ці побоювання викликані передусім тим, що Кім Чен Ин занадто молодий - йому виповнилося всього 29 років, і в нього було не так уже й багато часу, аби зміцнити своє становище - завоювати авторитет у військових та розставити своїх людей на ключові позиції в партії, армії, спецслужбах. Якщо Кім Ір Сен вводив сина у владу протягом двадцяти років і за цей час той зумів легітимізувати свої претензії на керівництво країною, то «великий наступник» «великого керівника» з’явився на політичній арені всього два роки тому. Тому важко сказати, чи зумів Кім Чен Ин за цей короткий час завоювати довіру військових і партійців, обґрунтувати свої претензії на владу в очах представників номенклатури, які довгі роки оточували Кім Ір Сена й Кім Чен Іра. «Поки що надто рано казати, чи отримає Кім Чен Ин усю повноту влади і над Трудовою партією Кореї (ТПК), і над армією, з огляду на його не досить зрілий вік», - пише південнокорейський інтернет-портал Daily NK, що спеціалізується на аналізі інформації з КНДР.

Багато експертів усе-таки схиляються до думки, що північнокорейський режим, ведений сліпим інстинктом виживання, спробує зберегти стабільність. У цій ситуації найбільш імовірний сценарій - колективне керівництво, при якому реальна влада в перехідний період належатиме близькій до Кім Чен Іра групі людей, а Кім Чен Ин стане номінальним лідером. Мож­ливо, тільки до того моменту, доки не буде готовий самостійно керувати країною. Аналітики з американського центру Stratfor не виключають і такого варіанта: оскільки після смерті Кім Чен Іра практично вся повнота реальної влади зосереджена в руках дядька Кім Чен Ина -Чан Сон Тхека, то він і правитиме з-за лаштунків.

Проте ключову роль у подальшому розвитку подій зіграє позиція генералітету, що традиційно має велику вагу в Північній Кореї. Адже ідеологія північнокорейського суспільства будується не тільки на засадах чучхе (побудові соціалізму з опорою на власні сили), а й на політиці сонгун - мілітаризації країни. Якщо військові визнають за необхідне, щоб країною й далі правив представник родини Кімів, - так і буде. Якщо ні, то Кім Чен Ин зникне з політичної сцени. Втім, малоймовірно, що генералітет наважиться на переворот і змістить того, кого офіційна пропаганда вже встигла назвати «видатним лідером партії, армії і народу».

Сходознавці зазначають, що за роки правління Кім Ір Сена та Кім Чен Іра з кланом Кімів тісно пов’язали свою долю представники армії й парт­апарату. Саме з членами свого клану та військовою верхівкою і доведеться схльоснутися Кім Чен Ину в боротьбі за реальну владу. А, як свідчить історія тоталітарних держав, щоб утвердитися в північнокорейській ієрархії й легітимізувати свої претензії на верховну владу, Кім Чен Ин повинен проявити жорсткість. Є загроза, що новий лідер може піддатися спокусі свідомо посилити напруженість у відносинах зі світовою спільнотою для зміцнення своїх позицій усередині країни. Адже ніщо так не гуртує нації навколо вождя, як зовнішня загроза.

Але, на думку південнокорейських ЗМІ, вже те, що північнокорейські війська за його наказом повернулися в казарми з польових навчань, свідчить: «великий наступник» має пов­ний контроль над армією і, відповідно, над країною. Знову ж, депутати південнокорейського парламенту, які представляють комітет із розвідки, стверджують, що ряд вищих військових керівників КНДР уже присягнули на вірність Кім Чен Ину, і тепер процес консолідації влади в його руках триває.

Як і в будь-якому іншому тоталітарному суспільстві, в Північній Кореї спецслужби, армія та партапарат повністю контролюють країну і залякане населення. Сьогодні немає жодних підстав очікувати, що в КНДР розпоч­нуться заворушення і режим упаде під натиском злиденних і голодних жителів півночі. Але стан північнокорейської економіки вимагає від керівницт­ва країни проведення реформ: саме у внутрішніх проблемах полягає головна загроза режиму. Та тільки грядущі зміни лякають консервативну північнокорейську еліту, представники якої стурбовані особистою безпекою і збереженням наявних привілеїв.

Швидше за все, доти, доки Кім Чен Ин не зміцнить особисту владу, жодних реформ очікувати не варто. А ось що буде після того, як закінчиться перехідний період передачі влади? Директор корейських програм Інсти­туту економіки РАН Георгій Толорая влітку 2011 року зазначив: «КНДР створена за рецептами сталінізму на базі традиційного суспільства й на уламках політичної системи феодальної Кореї, яка страждала під жорстоким колоніальним режимом японців. В умовах закритості населення прос­то не сприймає «ліберальних цінностей». І хоча на низовому, мікроекономічному та побутовому рівнях життя реально змінюється, потреби в модернізації політичної системи немає».

Експерти схиляються до думки, що Пхеньян у майбутньому піде китайським шляхом: при домінуванні в державній ідеології політики чучхе економіка поєднуватиме провідну роль держави з елементами ринку. Втім, нині північнокорейська економіка - це вже не жорстка розподільча система вісімдесятих років: після припинення дотацій від СРСР, голоду дев’яностих років у КНДР почала розвиватися стихійна ринкова економіка. Спроби «яструбів» зупинити цей процес завершилися невдачею, і влада відступила. «Сьогодні ринковий сектор і ринкові відносини не тільки відвоювали свої позиції, на які торік замірилися консерватори, а й значно розширили їх», - констатує Георгій Толорая.

За спостереженнями російського експерта, нині відбувається зрощування «нових корейців» із номенклатурою та правоохоронцями середнього рівня. Водночас «фактично відбувається поступова «приватизація» держвласності - поки що від імені організацій, пов’язаних із партійними інс­танціями, центральною та місцевою владою, військовими органами, спецслужбами».

Але внутрішня політика Кім Чен Ина багато в чому залежатиме й від того, як поведуться в цей перехідний період основні регіональні гравці. Насамперед Сеул і Вашингтон. Сходо­знавці відзначають, що в Південної Кореї може виникнути спокуса скористатися моментом для розхитування ситуації та досягнення заповітної мети - об’єднання країни. Втім, такий сценарій поки що видається мало­ймовірним. По-перше, через позицію Сполучених Штатів. По-друге, тому, що у збереженні стабільності в КНДР зацікавлений Китай - основний фінансовий донор Пхеньяна і його головний зовнішньополітичний союзник: північнокорейський режим доз­воляє Пекіну зберігати в регіоні війсь­ково-політичний баланс. Але навіть за такої підтримки північнокорейський режим побоюється втручання ззовні. А страх видатися слабким примушує Пхеньян займати жорстку позицію в діалозі з сусідами по регіону. Зокрема й щодо ядерної програми. І доти, доки Кім Чен Ин не відчує, що він повністю контролює ситуацію в країні і його влади ніхто не оскаржує, не може бути й мови про якийсь прогрес у вирішенні проблем, котрі створює Північна Корея.