ОЛЕКСАНДР ЧАЛИЙ: «МИ — ХОРОШІ УЧНІ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ»

— Олександре Олександровичу, Україна неодноразово і на різних рівнях вітала розширення Європейського Союзу, але останнім часом дедалі частіше можна почути словосполучення «негативні наслідки розширення ЄС». Не могли б ви пояснити нашим читачам, що конкретно мається на увазі?

— Безумовно, розширення Євросоюзу відкриває для України нові можливості і значні перспективи поглиблення нашої євроінтеграційної стратегії. Але водночас у короткостроковій перспективі, тобто 2004—2005 рр., на нас очікує цілий ряд негативних для нашої країни наслідків, я навіть назвав би це «негативним шоком». По-перше, серйозно ускладниться вільний перетин людьми, а також товарами і послугами кордону з розширеним ЄС. Це відбудеться через запровадження візового режиму з новими членами Євросоюзу, жорсткіших стандартів ЄС щодо контролю перетину кордону, обмежувальних заходів щодо доступу на ринок праці ЄС. Вже сьогодні ми є свідками цього процесу на українсько-польському та українсько-угорському кордоні, де візовий режим запроваджено із 1 жовтня і 1 листопада відповідно. Одним із найбільш небажаних результатів зміцнення нашого спільного кордону може стати перетворення України з країни транзиту нелегальних мігрантів на країну — накопичувач нелегалів. По-друге, слід очікувати значного гальмування позитивної динаміки торгово-економічних взаємин між Україною та новими членами ЄС. Основна причина цього — поширення на них торгового режиму ЄС з Україною, який, на жаль, за багатьма параметрами залишається дискримінаційним. Зокрема, мають місце значні нетарифні обмеження, відсутні реальні торгові преференції, існують квоти на чутливий експорт, проводяться антидемпінгові розслідування, денонсуються існуючі економічні угоди з новими членами ЄС. За нашими найскромнішими оцінками, у результаті розширення Європейського Союзу експорт України у нові країни — члени ЄС може скоротитися на 12%.

— Але представники Євросоюзу кажуть про те, що все ж Україна більше виграє від розширення ЄС, аніж програє. Наприклад, їй стане легше торгувати з новими членами, оскільки середній тариф знизиться з 9 до 4%. Для вас ці аргументи звучать переконливо?

— У цілому ми згодні, що в середньостроковій і довгостроковій перспективі наша торгівля отримає нові можливості і буде розвиватися з позитивною динамікою. Але водночас ми підкреслюємо, що 2004—2005 рр. за рядом позицій Україна зіткнеться із заходами нетарифного обмеження, що існують сьогодні на ринку Європейського Союзу, і після розширення ЄС їх повинні будуть застосовувати і нові члени Євросоюзу. Це спричинить значні несприятливі наслідки за рядом позицій українського експорту в Європейський Союз. Ось вам дуже конкретні питання. Насамперед, яким чином увійдуть на ринок розширеного ЄС 800 тис. тонн сталеливарної продукції, котрі ми сьогодні продаємо на ринках 10 країн-кандидатів? Як буде забезпечений допуск на ринок розширеного ЄС нашої сільгосппродукції? Яким чином буде продаватися там продукція нашого хімічного комплексу, за деякими позиціями якої в ЄС діють антидемпінгові обмеження? Плюс ми стикаємося з тим, що в результаті зміни ціноутворення і запровадження нових вимог до сертифікації продукції на ринок розширеного ЄС не надійде низка наших товарів машинобудування, а реалізація наших деяких проектів, заснованих на кооперації з країнами — майбутніми членами ЄС, опиниться під загрозою зупинки. Наприклад, уже сьогодні знижено обсяги продажів енергообладнання до країн Балтії. Нас очікують також великі проблеми в реалізації проекту Бурштинського «енергетичного острова» у зв’язку з підвищенням внутрішніх цін на польське вугілля через зменшення субвенцій. Теза, що традиційно використовується нашими європейськими колегами про те, що загальний тариф значно впаде, нас не заспокоює, оскільки ми стикнемося з труднощами, пов’язаними не з тарифами, а, підкреслюю, із нетарифними обмеженнями. Ну яка нам різниця, який тариф у Євросоюзу, наприклад, на ті чи інші види сільгосппродукції, якщо вона не ввійде на розширений ринок ЄС через високі вимоги по сертифікації даної продукції? Тобто навіть коли уявити, що тариф буде нульовим, ми не отримаємо можливості допуску на ринок, якщо не відпрацюємо в себе систему сертифікації по якості даної продукції відповідно до європейських стандартів. Я не схильний драматизувати ситуацію. Але водночас, якщо, скажімо, Японія сьогодні веде мову про свої можливі втрати в торгівлі з ЄС навіть у розмірі приблизно 26 млн. євро (пов’язаних із ускладненнями через зміну тарифів продажу деяких традиційних японських товарів, наприклад, телевізорів, машин), то чому Україна не повинна ставити свої питання і намагатися знайти їх вирішення, коли йдеться про можливі втрати для нашого експорту в півмільярда євро на рік?

— І які рішення пропонує українська сторона?

— Ми пропонуємо систему компенсаційних заходів, які допомогли б нам разом подолати негативні для України наслідки розширення ЄС. Зокрема, Євросоюз міг би запровадити тимчасовий мораторій на застосування антидемпінгових заходів щодо всіх або окремих видів українських товарів у нових членах ЄС; збільшити квоти на окремі українські товари з урахуванням розширення ринку ЄС. Нам хотілося б побачити спрощення візового режиму паралельно з посиленням спільних дій у боротьбі з нелегальною міграцією. Нам необхідна допомога Євросоюзу у створенні в Україні системи стандартизації та ліцензування відповідно до норм ЄС; цільова підтримка, зокрема, із структурних фондів ЄС інвестиційних проектів в Україні в пріоритетних для обох сторін сферах — енергетиці, транспорті, екології; поширення на Україну мандата Європейського інвестиційного банку.

— Але якщо судити за останніми коментарями пана Паттена і висловлюваннями інших представників Єврокомісії, ЄС поки не готовий йти назустріч Україні, і говорить про те, що вона не може розраховувати на жодні компенсації. Як у цій ситуації збирається діяти українська сторона?

— Слід проводити межу між певними заявами і реальною роботою, котра вже сьогодні йде між Україною та Європейським Союзом, для того, щоб проаналізувати ситуацію і знайти інструменти й механізми, котрі допоможуть управляти нею в правильному напрямі. Уживане нами слово «компенсація» носить досить умовний характер: Україна не вимагає якихось фінансових виплат, грошових компенсацій. Нам необхідні: а) діалог із питань, які ми вважаємо проблемними; б) пошук інструментів і механізмів, котрі можуть показати, яким чином проблема вирішуватиметься після розширення Євросоюзу. Ми потребуємо передбачуваності процесів. Наведу приклад одного із найчутливіших моментів — доступу на ринок розширеного ЄС української металопродукції. Ми ведемо діалог, знаємо, по яких каналах його вести, у найближчі тижні у нас уже відбудуться перші консультації. Нас підтримують ряд країн-кандидатів, зацікавлених і після вступу в ЄС одержувати українську металопродукцію в значних кількостях. Я упевнений, що адекватні рішення будуть знайдені. Можливо, українська сторона їх трактуватиме як «компенсацію», а європейська, відповідно до своєї внутрішньої термінології, вважатиме інструментами з розвитку торгових взаємин. Мені здається, що сьогодні не потрібно концентруватися на різному розумінні тих чи інших термінів, важливіше сконцентруватися на суті. А вона полягає в тому, що необхідно знайти рішення, які дозволили б передбачувано і послідовно збалансувати ситуацію доступу на ринки ЄС низки традиційних українських продуктів, експортованих у країни—кандидати на вступ у ЄС. Мені здається, що такий діалог почався 10 листопада ц.р. на міжміністерській зустрічі в Києві за участю країн — нових членів ЄС, країн-кандидатів, України, Росії, Білорусі, Молдови та представників Єврокомісії, що була організована з ініціативи України. Ми також вважаємо, що діалог слід вести і на двосторонньому рівні. У цьому контексті я хотів би звернути увагу на результати візиту українського прем’єр-міністра до Словенії, де сторони успішно домовилися про те, як знайти формулу взаємовідносин, що дозволяє зберегти українсько-словенське торгово-економічне співробітництво на досягнутому рівні і після вступу Словенії в ЄС.

— Ви неодноразово говорили про те, що Угода про партнерство та співробітництво (СПС) — головний українсько-єесівський документ — не повинна поширюватися на нових членів ЄС автоматично. Мені здається, що європейська сторона сприймає такі заяви із невдоволенням. Чи не думаєте ви, що така позиція України, по-перше, ускладнить взаємини з ЄС, а по-друге, позбавить її прихильності нових членів Євросоюзу? А ми ж розраховуємо на те, що вони стануть проукраїнським лобі в розширеному ЄС, чи не так?

— Тут знову-таки необхідно уточнити термінологію. Ми кажемо, що після розширення ЄС СПС потребує адаптації до нових умов. При цьому ми базуємося на п’ятій статті цього документа. Питання в тому, як відбуватиметься ця адаптація. Ми вважаємо, що вона має полягати в підписанні формальних протоколів про приєднання нових членів ЄС до СПС, котрі, як показує наш попередній аналіз, потребуватимуть ратифікації українським парламентом. Європейський Союз також не вважає (і це хотілося б підкреслити), що цей процес буде автоматичним, він гадає, що необхідно розробити певні документи про приєднання, проте, на думку ЄС, ці документи не потребуватимуть ратифікації парламентами країн—членів Євросоюзу. Тобто у нас трохи різне бачення суті і рівня цих протоколів про приєднання. Ми вважаємо, що коли під час роботи над цими документами ми зіткнемося з конкретними проблемами по торговому режиму чи діючій двосторонній договірно-правовій базі з конкретними країнами — майбутніми членами ЄС, то ми могли б ці питання відбити в протоколі про приєднання. А Європейський Союз на сьогодні думає, що ці питання не потребують якихось додаткових консультацій чи переговорів. Сьогодні ми почали двосторонній діалог із усіма країнами-кандидатами, і кінцеве рішення буде прийняте після того, як ми його завершимо, коли ми побачимо повну картину з кожним конкретним партнером. Але те, що із самісінького початку апріорно процедура визначається як формальна — із таким підходом ми не згодні. Україна пропонує одне: взаємношанобливий діалог із тих питань, які нам здаються проблемними. Цілком імовірно, що деякі питання здаватимуться проблемними і для наших партнерів. Ми готові обговорювати їх і вирішувати. Тому, відповідаючи на ваше запитання, чи не побоюємося ми, що це викличе напругу в наших двосторонніх взаєминах, скажу: зовсім навпаки, адже ми прагнемо передбачуваності в цих взаєминах, хочемо врегулювати ті питання, що обов’язково виникнуть після приєднання нових десятьох країн до Європейського Союзу. І врегулювати не після того, як вони виникнуть, а спрогнозувати їх і постаратися дати на них відповіді ще до вступу нових країн у ЄС. У мене нинішнього тижня відбулися зустрічі з міністрами закордонних справ Латвії та Литви, і ви знаєте, по обидва боки є розуміння того, що необхідно якомога раніше виявити і врегулювати коло потенційних проблем, щоб після вступу в ЄС ці країни могли максимально підтримувати євроінтеграційний курс України. Тож, на мій погляд, не треба загострювати цю ситуацію і не варто бажання України якомога раніше розпочати діалог із приводу очікуваних проблем тлумачити як певні претензії.

— На запитання, чому Євросоюз досі не розпочав переговори з Україною з приводу створення зони вільної торгівлі або чому він так затято не бажає говорити про асоціацію з нашою країною, представники ЄС часто відповідають, що Україні даються значно ширші можливості, зокрема, нам пропонують «розділити єдиний європейський ринок». Чому Україна усе ж наполягає і на початку переговорів щодо зони вільної торгівлі, і ставить кінцевою метою виконання підготовленого плану дій Україна—ЄС укладання угоди про асоціацію? Чому вас не зовсім задовольняє пропозиція приєднатися до єдиного європейського ринку?

— По-перше, насправді ми дуже позитивно реагуємо на останні тенденції, котрі ми відзначаємо в позиції Єврокомісії щодо майбутньої інтеграції України з економічними та соціальними структурами ЄС. І пан Ферхойген, і пан Паттен кажуть, що Україні буде надано можливість «розділити участь у єдиному ринку Європейського Союзу». Ми позитивно сприймаємо ці сигнали Євросоюзу. Більше того, ми наголошуємо: це саме те, що ми пропонували Європейському Союзу і рік, і два роки тому — будувати наші взаємини, виходячи саме з концепції інтеграції. Тобто ми бачимо крок назустріч нашим побажанням. У цьому питанні ми — хороші учні Європейського Союзу, котрий увесь час вчить нас розглядати ті чи інші питання дуже конкретно і прагматично. Ми хочемо почути від ЄС, у які конкретні інтеграційні форми й етапи будуть утілені ці формули, щоб вони не залишалися якимись абстрактними словами й поняттями. Тому ми ставимо дуже конкретні запитання. Наприклад, як співвідноситься з пропозиціями ЄС перспектива укладання угоди про зону вільної торгівлі між Україною та ЄС? Чим буде ця угода — початком входження в єдиний ринок чи кінцевою точкою? Чи буде вона укладена на асиметричній основі, як у випадках із країнами-кандидатами? Як співвідносяться, наприклад, більш відкритий доступ України на ринки важливих для нас товарів (металопродукції, сільського господарства, хімічної промисловості) із реалізацією чотирьох свобод. Як і в які терміни буде забезпечено вільне пересування громадян України, особливо молоді та представників бізнесу, через спільні кордони з розширеним ЄС? Коли ми ставимо такі запитання, ми бачимо, що на сьогодні Європейський Союз, на жаль, ще не готовий відповісти нам щось конкретне. І в цьому плані ми чекаємо із великим нетерпінням зустрічні пропозиції ЄС щодо майбутнього плану дій Україна—ЄС. Свої ми вже передали, і в них дуже чітко сформулювали те бачення й ті етапи, які ми хотіли б побачити в документі і щодо торгових режимів, й інструментів технічної допомоги, і щодо майбутньої головної інтеграційної мети нашого співробітництва — таким ми бачимо підписання угоди про асоціацію європейського типу. Адже сьогодні ми виходимо з того, що стратегією України у взаєминах із Європейським Союзом, котра була запропонована Президентом і підтримана парламентом, є повна інтеграція України в структури Євросоюзу. Як показує досвід усіх попередніх кандидатів і країн, що сьогодні мають реальну перспективу повністю інтегруватися в Європейський Союз, усі вони проходять через форму угоди, котра передбачає асоційовані взаємини. Всі східноєвропейські країни пройшли через це. І навіть державам Західних Балкан запропоновано угоду, яка передбачає асоціацію разом зі стабілізацією. Адже, на відміну від України, вони потребують ще й певних стабілізаційних заходів. Тому ми не хотіли б винаходити якийсь свій шлях, а вважаємо доцільним «приміряти туфлі» тих, хто стане через півроку новими членами ЄС. Звісно, у практиці ЄС були й інші приклади, скажімо, приєднання Австрії до ЄС. Але вона була на той час розвиненою демократичною країною з ринковою економікою, тому пішла власним шляхом. Для нас же питання угоди про асоціацію являє приклад, котрим успішно скористалися всі наші західні сусіди. Крім того, про необхідність розробки й укладання такої угоди між Україною та ЄС заявив у Києві канцлер Шредер, ця ініціатива була підтримана й іншими вищими представниками низки європейських країн. Тому можна говорити про те, що ми дослухаємося побажань пана Шредера і вважаємо, що, оскільки Німеччина є одним із локомотивів Європейського Союзу, то її рекомендації мають для нас значну цінність.

— На міжміністерській конференції, проведеній нинішнього тижня в Києві в незвичному форматі (у ній брали участь представники України, країн—кандидатів у члени ЄС, Білорусі, Молдови, Росії, а також Єврокомісії і головуючої в ЄС Італії) обговорювалася проблема реадмісії. Чи прийшли учасники форуму до єдиної думки з цього питання?

— Історичним результатом цієї конференції став сам факт «київського діалогу» і те, що пан Паттен у своєму заключному слові перед пресою підтвердив необхідність його продовження. Тож існує можливість, що в цьому форматі країни збиратимуться й далі, оскільки вони знайшли низку сфер співробітництва, який потребує саме такого формату. І одним із найбільш, на мій погляд, чутливих є питання боротьби з нелегальною міграцією і проблемою реадмісії. У мене склалося враження, що українська ідея була сприйнята з інтересом. Її суть полягає в тому, що питання реадмісії не можуть результативно бути вирішеними лише на двосторонньому рівні, і для ефективної боротьби з нелегальною міграцією й організованою злочинністю необхідно сформувати спільний реадмісійний простір. Першим же кроком має стати укладання двосторонніх угод про реадмісію між Білоруссю, ЄС, Молдовою, Росією й Україною. Ми не пропонуємо укласти багатосторонню угоду з реадмісії, а ініціюємо розробку спільних підходів і принципів, які кожна зі сторін реалізовувала б при підготуванні тексту угоди. Тобто йдеться про створення системи двосторонніх угод про реадмісію. У цьому суть ідеї. На конференції ми не почули конкретних коментарів від країн —учасників форуму, оскільки українська ідея потребує певного часу для осмислення. Хоча позитивним є уже той факт, що не було ніяких висловлювань проти. Гадаю, що в цілому характер проблем, які непокоять країни—учасниці конференції в Києві, а також унікальність формату цієї зустрічі, коли за одним столом зібралися всі країни регіону, незалежно від їхнього інституційного рівня взаємин із ЄС, вселяє в нас надію, що «київський» діалог буде продовжений.