НОВИЙ ТИЖДЕНЬ — НОВЕ РОЗСЛІДУВАННЯ

У палаті громад у середу стався інцидент. Парламентські дебати по доповіді комісії лорда Хаттона були призупинені на 15 хвилин: із гостьової галереї виводили сімох протестуючих, що криками заглушували виступ прем’єр-міністра Тоні Блера. Протест був явно антивоєнний і стосувався не так висновків комісії Хаттона, що розслідувала причини смерті експерта з озброєння Девіда Келлі, як участі Британії в іракській війні. Вранці того самого дня протестанти встигли облити білою фарбою ворота, що перекривають Даунінг-стрит, на якій міститься штаб-квартира прем’єр-міністра. Жест був символічний — вони вважали, що лорд Хаттон несправедливо «відбілив» Блера та його уряд.

А Блер тим часом зробив заяву в парламенті, що уряд погоджується з висновками комісії й приймає критику, висловлену на адресу міністерства оборони. Після поновлення слухань прем’єр-міністр відповідав на запитання. Він видавався впевненим — адже Хаттон звільнив його від тягаря обвинувачень у причетності до оприлюднення імені доктора Келлі. Водночас Блер був дуже обережний: звертаючись до кожного опонента «мій шановний друже», він ретельно добирав слова та формулювання, щоб зайвий раз не викликати іскру роздратування. Тактика не спрацювала. Він знову сповна «отримав» за незнайдену в Іраку зброю масового ураження (ЗМУ), через яку Британія вплуталася у війну в ролі союзника США. Незручні «воєнні» запитання озвучували саме однопартійці-лейбористи та ліберальні демократи, партія, що, завдяки антивоєнній риториці, різко додала в рейтингу за рахунок лейбористського електорату.

У головних же опозиціонерів — консерваторів — козирних карт для «побиття» Блера було не рясно — саме через війну. Оскільки вони знають, як, утім, і британське суспільство, що якби при владі були торі, вони так само виступили б за війну. Оскільки є причина, яку диктує непорушна традиція сучасної британської політики, — це особливі стратегічні стосунки зі Сполученими Штатами. Ось чому
91-го прем’єр-міністр Маргарет Тетчер без вагань підтримала президента Буша-старшого у війні в Перській затоці, і саме тому партія торі, уже перебуваючи в опозиції, жодного разу не проголосувала проти воєнних дій, ініційованих США і підтриманих правлячими лейбористами. Не секрет також, що саме електорат консерваторів вирізняється проамериканськими настроями. Єдине, на чому намагався «підловити» Блера черговий лідер консерваторів Майкл Ховард, то це на розбіжностях у висловлюваннях прем’єра щодо «справи Келлі» — півроку тому й минулого тижня.

Дебати в парламенті, що обіцяли стати головною політичною подією тижня, такими не стали. Оскільки за день до того уряд оголосив про створення нової комісії і нового публічного слідства. Ще до кінця минулого тижня Тоні Блер вірив, що комісія Хаттона буде останньою в черзі розслідувань, пов’язаних із війною в Іраку. Та понеділок практично зруйнував райдужні надії — заокеанський союзник дав добро на свою комісію.

Що в цій ситуації залишалося робити Блеру? Адже населення його країни більше, ніж американське, цікавиться існуванням іракської ЗМУ. Природно, наступного дня про створення такої самої комісії, але британської, заявив Тоні Блер. Критики відразу нагадали йому, що крок цей вимушений і вторинний. Проте задля справедливості варто сказати, що президент Буш, може, і не зважився б на організацію комісії, якби не британський прецедент — публічне слідство під керівництвом лорда Хаттона, жваво обговорюване громадянами США.

За початковим задумом, до нової британської комісії мали ввійти члени парламенту від різних партій. Проте ліберальні демократи відмовилися від участі, оскільки вважають, що питання стоїть надто вузько, а слід розглядати підгрунтя політичного рішення про вступ у війну.

Експерти й оглядачі активно обговорюють кінцеві цілі нових комісій. Чи означає саме їх створення, що тепер усю відповідальність політики з обох боків Атлантики мають намір покласти на «людей невидимого фронту»? І що комісії покликані довести, буцімто керівники двох країн кинулися воювати із Саддамом Хусейном лише тому, що повірили повідомленням спецслужб, а ті, у свою чергу переконали їх у тому, що Ірак має ЗМУ і вона загрожує всьому світові?

Версія дуже слабка, у кожному разі, для британців, які вже мають досвід комісії Хаттона. Та, щоб виправдати президента, який відважно бореться з тероризмом по всій планеті, включно з Іраком, таке формальне розслідування може знадобитися. Особливо для американців — адже вони люблять немудрі сюжети. Не сприйняли ж вони чомусь інформацію Пола О’Нілла, колишнього міністра фінансів США: перший і наразі єдиний міністр, відправлений Бушем у відставку (наприкінці 2002 року), тижнів зо два тому на сторінках книжки повідав, що Буша-молодшого з першого дня президентства переслідувала нав’язлива ідея — як розправитися з Саддамом, і це питання (ще задовго до «пошуку» ЗМУ) обговорювалося майже на кожному засіданні уряду. О’Нілла, щоправда, відразу ж звинуватили в публікації таємних документів, які він нібито виніс із офісу.

Що дасть нове розслідування Британії? Можна заздалегідь припускати: висновки його виявляться настільки ж обтічними, як і висновки Хаттона. Єдине, чого побоюються оглядачі, то це того, що секретні відомства та їхні керівників може спіткати доля корпорації Бі-бі-сі. Саме її в доповіді Хаттона різко критикували, тоді як усі інші дійові особи — міністерство оборони, Даунінг-стрит, прем’єр-міністр, його радники — виявилися «не винними». Минулого тижня один по одному Бі-бі-сі залишило троє — глава спостережної ради Гевін Дейвіс, генеральний директор Грег Дайк і радіожурналіст Ендрю Гілліган.

Судячи з опитувань, більшість британців незадоволені висновками комісії Хаттона. Швидше, не тому, що він «виправдав» уряд і прем’єра (у країні ще чимало людей однозначно їх підтримують), а тому, що його доповідь виявилася вже надто «чорно-білою», а так не буває. Команда Блера, відчуваючи глухе незадоволення мас, має намір дуже старанно й акуратно підійти до обрання нового керівництва Бі-бі-сі. Спеціально створена парламентська комісія спостерігатиме за процедурою обрання нового глави її спостережної ради. Кажуть, ніби лейбористи, аби довести, що Бі-бі-сі, як і раніше, залишається незалежною корпорацією, можуть запропонувати місце глави ради комусь із відомих у минулому консерваторів, ну хоча б колишньому прем’єр-міністрові Джону Мейджору або Крісу Паттену, який служить нині єврокомісаром у Брюсселі. Хоча не секрет, що в Бі-бі-сі завжди була своя незалежна позиція. І в неї завжди були «різночитання» й «різнорозуміння» з урядом — чи то лейбористами, чи то консерваторами.

Британські медіа, особливо друковані, помітно розійшлися в оцінках цих подій, зокрема з приводу обвинувачень на адресу Бі-бі-сі. Economist і Financial Times вважають, що висновки Хаттона — добрий урок для британських журналістів. Бульварні таблоїди, навпаки, пишуть про «погану послугу для нації». Інші видання, приміром, Guardian, Independent, Times, намагаються бути неупередженими: на одній газетній шпальті вміщують коментарі, які найчастіше подають протилежні точки зору. Отже, видання не має своєї думки? Має. Але вона друкується в короткій редакційної колонці. А різні думки, висловлені аналітиками в коментарях, як і вільний доступ до різноманітної інформації, потрібні саме для того, щоб читач-глядач-слухач мав можливість зробити свій висновок самостійно. Висвітлення діяльності та зміст доповіді комісії Хаттона у цьому випадку не стали винятком.