НОВА ПОЛІТИЧНА ЛОГІКА

Події, що відбуваються навколо Іраку останніми тижнями, погано вписуються в русло звичної політичної логіки. Що активніше працюють міжнародні експерти, які досліджують іракські об’єкти, то гучніше звучать погрози Вашингтона за допомогою військової сили усунути від влади Саддама Хусейна.

Після того як спеціалісти ООН повернулися до Іраку, вони перевірили в цій країні вже понад двісті об’єктів. Однак новий рік вони почали із заяви про намір ще більше розширити масштаби інспекцій. І попри невдоволення іракської влади таким розвитком подій, у Багдада немає особливого вибору — йому доведеться співробітничати з інспекторами. Керівництво Іраку чудово усвідомлює, наскільки великою є залежність його подальшої долі від висновків, якими експерти поділяться з Радою Безпеки ООН 27 січня.

Судячи з інформації, якою обережно діляться із західними газетами представники групи головного інспектора Ханса Блікса, вони не знайшли в Іраку жодних прихованих доказів роботи режиму Саддама над ядерною програмою.

Попри це, войовнича риторика президента США стає дедалі жорсткішою. Виступаючи минулого тижня на найбільшій американській військовій базі Форт Худ у Техасі, Джордж Буш сказав, що Ірак представляє серйозну загрозу для Сполучених Штатів, оскільки Саддам Хусейн «відкрито продемонстрував свою ненависть щодо Америки та її ідеалів». Буш підкреслив, що у разі початку війни американські солдати звільнятимуть Ірак, а не завойовуватимуть його.

Тим часом США продовжують нарощувати чисельність військ у регіоні Перської затоки. Днями стало відомо, що 45-тисячний експедиційний корпус морських піхотинців отримав наказ висунутися в регіон, де в нього вже є база в Кувейті.

У рамках підготовки до можливої війни з Іраком Пентагон віддав також наказ про перекидання в район Перської затоки Третьої піхотної дивізії США, зазвичай дислокованої в штаті Джорджія. За даними «Нью-Йорк таймс», це перша американська дивізія, що перекидається в зону затоки в повному складі, за нею, певне, будуть ще дві чи три. Серед них називають 101-шу повітряно-десантну дивізію, розквартировану у Форт-Кемпбеллі (штат Кентуккі).

Судячи з усього, збуваються пророкування того, що з початку січня Пентагон нарощуватиме нинішнє 50-тисячне угруповання ймовірного театру військових дій, збільшивши її зрештою вдвічі. У цілому ж Вашингтон має намір задіяти в прийдешній кампанії близько 250 тисяч солдатів — удвічі менше, аніж під час війни 1991 року, проте далеко не всі вони братимуть участь у початковому вторгненні.

Як кажуть американські військові, вони в принципі готові почати бойові дії коли завгодно, але найоптимальнішим часом для цього представляється середина лютого. Водночас не слід бути настільки наївним — цілком можливо, що це говориться журналістам для того, аби дезінформувати іракське командування або чинити психологічний тиск на Багдад. Однак усім уже ясно, що дійсно почалося широкомасштабне перекидання військ і техніки якомога ближче до зони конфлікту, а отже Пентагон усерйоз готується до війни.

У Перську затоку прибувають портові вантажники і кранівники. Військово-морський флот розконсервував одне зі своїх госпітальних суден, яке також буде відправлено в цей регіон. Там уже знаходиться більш як 100 американських військових літаків, а зараз ВПС отримали наказ подвоїти їхнє число.

У затоці зараз знаходиться один американський авіаносець. Ще один стоїть у Середземному морі. Міністр оборони США Дональд Рамсфелд наказав командуванню флоту тримати напоготові ще два авіаносці і дві десантні групи морської піхоти.

Поки у військових немає даних, що всі ці приготування справили якесь враження на Саддама Хусейна. Іракські війська також здебільшого перебувають на старих позиціях, хоча в останні дні на південь і на захід країни було перекинуто близько 200 військовиків трьох дивізій республіканської гвардії, дислокованих навколо Багдада. Мета їхньої передислокації американській розвідці незрозуміла.

Як очевидно, Вашингтон готується до військової кампанії, не беручи до уваги результати роботи оонівських інспекторів. І офіційним виправданням для початку війни оголошено необхідність позбутися зброї масового ураження.

Однак підхід Вашингтона до Іраку висвітлює і щось більше — реалізацію глобальної стратегії адміністрації Буша, головною складовою якої стала війна президента США з тероризмом, породжена шоком 11 вересня. Ця війна поступово розширюється до світових масштабів, захоплюючи Ірак й інші держави, включені Вашингтоном у список «парій», здатних поставляти зброю масового ураження терористам. І треба віддати адміністрації Буша належне — вона виконала гігантську роботу, переконавши більшість своїх союзників у тому, що ослаблий іракський режим являє собою серйозну, страшну загрозу іншим країнам.

Однак прагнення Буша-молодшого позбутися Саддама Хусейна пояснюється не лише цією причиною. Вже стало розхожим судження про те, що головним мотивом для американського керівництва в його стратегії щодо Багдаду є бажання взяти під свій контроль величезні нафтові запаси Іраку. І це, на думку спостерігачів, — один із проявів другої головної складової глобальної стратегії Вашингтона — бажання забезпечити безперебійні поставки в США іноземної нафти.

Півтора року тому, виступаючи з доповіддю про енергетику, віце-президент Дік Чейні казав, що до 2020 року американський нафтовий імпорт має зрости більш ніж наполовину — головним чином тому, що адміністрація не дуже зацікавлена в зниженні рівня споживання населення США. У тій доповіді містилися рекомендації про збільшення імпорту з регіону Перської затоки, а також диверсифікація поставок, переключення частини їх на каспійський басейн, Латинську Америку й Африку на південь від Сахари. Сьогодні ці наміри стають реальністю.

Забезпечення безперебійних поставок нафти і ведення війни з терором припускає використання багатьох інструментів, проте найочевиднішим із них усе ж залишається військова потуга.

Тому стрижень третьої складової вашингтонської стратегії — намір трансформувати американські збройні сили і забезпечити військове домінування Сполучених Штатів навіть у віддаленому майбутньому.

І цей напрям діяльності стає дедалі важливішим: заходи, вжиті ще до того, як потенційні загрози матеріалізуються, — один із ключових аргументів на користь війни проти Іраку.

До речі, превентивні заходи у своїй зовнішній політиці США активно використовують не лише щодо іракського питання. Активне військове співробітництво з Грузією та центральноазіатськими державами СНД — чим не приклад захоплення плацдарму на майбутніх енергетичних артеріях, що зв’язують світ із новими, перспективними родовищами нафти?

Структура глобальної стратегії Вашингтона прекрасно пояснює нову політичну логіку Вашингтона. Але є тут і небезпеки. Під час своєї передвиборної кампанії Джордж Буш, закликав до згортання американської військової присутності за кордоном. Зараз же відбувається зворотний процес: Сполучені Штати явно відклали в довгий ящик «стратегію відходу», як називав її свого часу державний секретар Колін Пауелл. Проведення ж комплексних військових операцій у нестабільних регіонах може спровокувати там ще великі заворушення й антиамериканські настрої.

У Багдаді на повну силу експлуатують цю тезу в ролі психологічних контрзаходів.

Преса Іраку закликає арабські країни винести урок із того, як протистоїть Сполученим Штатам Північна Корея. Іракські газети вказують: Пхеньян наполягає на своєму праві мати технології, що використовували американці проти Японії в роки Другої світової війни і застосовують досі із метою шантажувати інший світ.

А віце-прем’єр іракського уряду Тарік Азиз постійно підкреслює у своїх публічних виступах, що США планують вторгнення в його країну незалежно від того, виявлять щось інспектори ООН в Іраку чи ні, прагнучи просто взяти під свій контроль нафтові запаси регіону. На його думку, Вашингтон уже давним-давно розробив план окупації Іраку і використання його національних ресурсів. А коли Америка захопить усю нафту регіону і візьме її до своїх рук, вона буде тиснути політично й економічно на будь-яку країну, що потребує нафти.

І це прекрасно усвідомлюють не лише в Іраку. Солідна більшість опитаних у Франції, Німеччині, Росії та Туреччині виступає проти війни, і навіть у Великобританії громадськість розділилася в думці з даного питання. І американці, котрі загалом підтримують застосування сили в Іраку, гадають, що це має бути не одностороння акція США, а коаліційна операція під егідою ООН. Іноземці ж, котрі симпатизують Америці, дедалі частіше дають зрозуміти, що їм не до вподоби американська зовнішня політика й особливо готовність США вплутатися у війну проти Іраку.

Ці обставини роблять для Сполучених Штатів першочерговим завдання переконати значну частину нашої планети у тому, що тверда позиція Америки в іракському питанні, як і раніше, заслуговує міжнародної підтримки.

Поки можна передбачити три основні сценарії розвитку подій. Перший — іракський режим зрештою підкориться, задовольнивши вимоги ООН і Сполучених Штатів, які пред’являє до нього резолюція 1441 Ради Безпеки: ніяких хибних заяв чи замовчування в питаннях, що стосуються його програм розробки озброєнь, і повне співробітництво у втіленні в життя даної резолюції. Другий — Багдад не піде на задоволення вимог ООН і США. Тоді буде здійснена військова операція під егідою ООН, і іракський режим буде усунутий силою. І, нарешті, третій — ООН і Сполучені Штати дійдуть різних висновків, і тоді Вашингтон проведе односторонню самостійну військову акцію проти Іраку, можливо, за деякої міжнародної підтримки.

Ясно, що перші два сценарії в остаточному підсумку підвищать здатність світової системи колективно діяти проти аналогічних загроз в інших куточках планети. Престиж Сполучених Штатів також буде суттєво зміцнений, оскільки будь-який із підсумків стане результатом американської рішучості, дипломатії та готовності застосувати силу, навіть якщо це зажадає життів деяких американських військовиків.

Третій сценарій дає значно менше політичних дивідендів і ООН, і США, а також зажадає від них заплатити вищу політичну ціну. Його реалізація неминуче призведе до різкого наростання антиамериканських настроїв як на Близькому Сході, так і в Європі, і з більшою ймовірністю може залишити Америку одну розплачуватися за все під час болючого і дорогого повоєнного періоду. Фінансові витрати США при цьому можуть виявитися величезними. І зрештою, ситуація, за котрої Сполучені Штати, з одного боку, карають Ірак за його зухвалу поведінку щодо ООН, а з іншого, самі кидають цій організації виклик, може обернутися для американського керівництва пірровою перемогою.

Хоч як сумно, але поки все йде до того, що буде реалізовуватися третій, найнебезпечніший сценарій. Загрозу такого розвитку подій розуміють і багато американських політиків. Зокрема, свій заклик до керівництва США відмовитися від проходження таким шляхом висловив наприкінці минулого року на шпальтах «The Wall Street Journal» відомий політолог Збігнєв Бжезинський. Однак питання про те, наскільки адекватно адміністрація США в даний час здатна сприймати поради збоку, поки що залишається відкритим.