Німецькі промахи європрагматика

Під час візиту Віктора Януковича до Німеччини в Берліні зробили все можливе, щоб український прем’єр не почувався обділеним, порівняно з українським президентом. Ангела Меркель обрала ту ж саму форму спілкування — діловий ланч. Окрім того, український гість мав можливість виступити перед представниками німецького бізнесу.

Певною мірою Віктору Януковичу пощастило: візит Віктора Ющенка до Берліна, що відбувся раніше, згідно з нашою інформацією, не справив належного враження на тамтешніх полісімейкерів. На їхню думку, український президент був украй непереконливим, а його пасажі під час зустрічі з Меркель і після неї, за словами одного з наших співрозмовників, радше скидалися на уривки з проповіді, ніж на конструктивні пропозиції. Найбільше, як нам відомо, німецьку сторону дратувало те, що Ющенко намагався відверто замаскувати справжній стан речей в українській внутрішній політиці. Із його слів випливало, буцімто помаранчева революція в Україні остаточно перемогла, а в його стосунках із прем’єром ось-ось запанує повна гармонія. Але ж якраз у Берліні з реальною ситуацією в Україні ознайомлені. Про що, до речі, свідчить уже той факт, що німецька сторона наполягла на проведенні двох однакових за формою зустрічей із президентом і прем’єром протягом одного місяця.

Отже, після спілкування (фактично знайомства) з бундесканцлером Віктору Федоровичу сам Бог велів розіграти свій улюблений образ із призначених для зовнішнього користувача, а саме — образ такого європрагматика, який ніколи не дозволяє собі ганятися за вітряками членства у Євросоюзі. Ще до візиту Януковича в Берлін широко анонсувалося, що в німецькій столиці глава уряду планує реанімувати питання створення тристороннього газотранспортного консорціуму. Тим самим ніби натякали: жодних розлогих промов про «перспективи членства», жодних розумувань про внесок України в енергетичну безпеку Європи — тільки конкретні проекти і конкретні пропозиції.

Проте, як з’ясувалося, Меркель — це не Дмитро Медведєв, із яким можна спокійно обговорити «трубні» справи у кримській Мухалатці або затишному ресторанчику в Давосі. Її реакція на запитання про газотранспортний консорціум на спільній прес-конференції після зустрічі з Януковичем продемонструвала, що ця тема, всупереч поширеному в українських урядових колах погляду, якщо і входить у коло інтересів Німеччини, то не вирішується таким кавалерійським наскоком. Меркель, нагадаємо, лише сухо зазначила, що це питання обговорюватиметься, коли у травні до Києва приїдуть міністри економіки й енергетики. До того ж, нагадала вона, у німецького уряду немає політичної можливості давати доручення німецьким підприємствам.

І справді: як може німецький уряд давати якісь «доручення», якщо в Берліні досі не можуть зрозуміти, чим, наприклад, пояснюється прихильність української влади до «Росукренерго», хто стоїть за цією структурою і який стосунок мають до неї окремі представники українського уряду. До того ж німецька сторона, власне, ніколи не мала нічого проти реанімації розмови на тему тристороннього газотранспортного консорціуму. Це росіяни переконували німців, що спочатку вони повинні розібратися з українцями, а потім уже підключати Німеччину та інших європейських партнерів. Свого часу навіть бувало таке, що німецькій делегації, яка вирушала на консультацію до Києва, доводилося в останню хвилину здавати квитки на літак, щоб не заважати російським партнерам розбиратися з українськими колегами. Крім того, багато експертів — як українських, так і європейських — досі сумніваються, що консорціум у тристоронньому україно-російсько-німецькому форматі вигідний для України. Адже ні Німеччина як споживач, ні Росія як постачальник ніколи не будуть зацікавлені у підвищенні Україною транзитних ставок. Відповідно — постійно тиснутимуть на Київ, аби не допустити такого кроку з її боку.

Але повернімося до візиту. Віктору Януковичу, напевно, мали пояснити, чому Ангела Меркель вирішила зустрітися і з ним, і з Віктором Ющенком саме на початку головування Німеччини в ЄС. Інакше кажучи, перше ніж відбудеться офіційний старт переговорного процесу щодо нової посиленої угоди між Україною і ЄС. Річ у тому, що німецький канцлер прагнула почути, чи поділяє прем’єр-міністр формулу «політична асоціація, економічна інтеграція», раніше озвучену в Берліні Віктором Ющенком. Вона також хотіла зрозуміти, що могла б привнести в політику сусідства, головуючи в ЄС, Німеччина, аби цей формат задовольняв Київ. Звісно, хтось може зазначити, що політика сусідства в будь-якому її вигляді не може влаштовувати Україну, оскільки не передбачає нічого більшого, крім суміжного прожиття по обидва боки одного кордону. Однак, на думку німецьких зовнішньополітичних стратегів, саме політика сусідства надає українським євроінтеграторам можливість продемонструвати, що Україна заслуговує на більше, ніж просте сусідство в компанії з Білоруссю або Марокко.

Янукович після зустрічі з Меркель, трохи нервуючи, повідомив, що під час переговорів він отримав від канцлера сигнал, що «двері ЄС відчинені для України». Віктор Федорович говорив це з таким поважним виглядом, наче Ангела Меркель на переговорах із ним персонально пообіцяла ввести слова про «перспективу членства» в нову посилену угоду. Насправді зовнішньополітичні радники Януковича могли б підказати Віктору Федоровичу, що такі заяви не мають нічого спільного з прогресом: офіційна позиція Німеччини стосовно європейських прагнень України не перший рік зводиться до того, що «двері в ЄС не зачинені, про інше не говоримо». Це побічно підтвердила й Ангела Меркель: «Що стосується перспективи членства, пан Янукович дав зрозуміти, у чому полягають бажання України. Ми дали зрозуміти, що Євросоюз перебуває на стадії перетравлення розширення. І коли ми ведемо переговори стосовно посиленої угоди, це свідчить про те, що Україна посідає особливе місце у стосунках із ЄС». У цьому контексті, мабуть, слід також відзначити, що останнім часом євросоюзівські експерти дуже різних політичних мастей дедалі частіше почали говорити, що поняття «перспектива членства», яке згадують українські політики, — досить розмите. І насправді під цим соусом можна подати безліч формулювань, включно із «двері до ЄС не зачинені».

Але не виключено, що Віктору Федоровичу просто хотілося продемонструвати, що рівень його зовнішньополітичної результативності на порядок вищий за президентський. До того ж саме напередодні візиту прем’єра до Берліна Віктор Ющенко популярно розтлумачив Financial Times Deutschland, що, відповідно до Конституції, саме він, а не Янукович, керує зовнішньою політикою України, яка має бути орієнтована на вступ до ЄС і НАТО.

Але де справді Віктор Янукович мав непереконливий вигляд, то це на зустрічі з німецькими підприємцями. Зокрема він точно так само, як Ющенко два роки тому, закликав німецьких бізнесменів інвестувати в Україну. Точно так само називав правильні цифри про те, що 2006 року іноземні інвестиції в Україну збільшилися на 4,3 млрд. дол. Та коли він почав просити вибачення «за владу, яка створила німецьким компаніям дискомфортні умови роботи в Україні в 2005—2006 роках», напевно, допоміг не одному бізнесменові вийти зі стану напівдрімоти, аби поцікавитися у прем’єра, чи не його уряд, часом, встановив квоти на експорт зерна, внаслідок чого німецькі компанії зазнали збитків на понад п’ятдесят мільйонів (!) євро. Правда, ніхто цього не запитав. Німецькі підприємці вдали, що поділяють заклопотаність Віктора Януковича стосовно корупції у земельній сфері в Україні і навіть готові внести свою кандидатуру у створену при Кабміні раду інвесторів.